Суперечка Ле Пен і Філіппа про Україну оголює головний розкол французьких виборів 2027 року

Публічний обмін звинуваченнями між Марін Ле Пен та Едуаром Філіппом виглядає як звичайна передвиборча перепалка, але за нею стоїть питання набагато серйозніше за риторику. Мова йде про те, чи залишиться Франція серед держав, які продовжують фінансувати оборону України, чи стане першою великою європейською країною, яка публічно згорне цю підтримку через прихід до влади ультраправих.

Заява віцепрезидента “Національного об’єднання” Луї Аліо про намір “перекрити кран” для Києва не була випадковою обмовкою. Це послідовна позиція партії, яку вона транслює під приводом внутрішніх проблем країни — виснаженої системи охорони здоров’я, освіти й економіки. Аргумент “спершу свої проблеми” – класичний прийом ультраправого популізму, який дозволяє відмовитися від міжнародних зобов’язань, не називаючи прямо, кому саме це вигідно.

Дві стратегії щодо війни в Україні

Едуар Філіпп обрав протилежну тактику: він прямо пов’язує ослаблення України з посиленням загрози для самої Франції та Європи. Його формулювання про “злочинну слабкість” тих, хто ставить агресора і жертву на один рівень, – це не просто емоційна реакція, а спроба показати виборцям, що зовнішня політика Ле Пен – це не нейтралітет, а фактична допомога Москві.

Ле Пен, своєю чергою, намагається уникнути образу проросійського політика і подає свою позицію як заклик до дипломатичного врегулювання через велику мирну конференцію. Але цей меседж суперечить конкретним діям її партії – виступам проти постачання зброї Україні та проти санкцій щодо Росії. Саме на цій розбіжності між словами і голосуваннями будує свою атаку Філіпп.

Показово, що Ле Пен у відповідь нагадала про прийом Володимира Путіна у Версальському палаці та форті Брегансон під час першого терміну Макрона – саме тоді, коли урядом керував Філіпп. Це спроба стерти різницю між табором прихильників жорсткого курсу і тими, хто раніше сам вибудовував діалог із Кремлем. Історія тут використовується не для аналізу минулого, а як зброя в актуальній передвиборчій боротьбі.

Чому ці вибори важливі не лише для Франції

Наразі, за даними опитувань, Ле Пен лідирує з підтримкою близько 35%, тоді як Філіпп посідає друге місце з приблизно 15% і розглядається як найсильніший потенційний суперник у другому турі серед поміркованих кандидатів. Це означає, що саме протистояння цих двох політиків, найімовірніше, і визначить фінальний розклад весни 2027 року.

Ситуація ускладнюється судовим вироком щодо Ле Пен: апеляційний суд дозволив їй балотуватися, але зобов’язав носити електронний браслет після засудження за розтрату коштів ЄС. Формально це не позбавляє її права на участь у виборах, але створює додаткові організаційні й репутаційні труднощі під час кампанії, яка й без того буде однією з найгостріших за останні десятиліття.

• Ле Пен лідирує в опитуваннях із результатом близько 35%
• Філіпп займає друге місце з приблизно 15% підтримки
• Вибори у Франції відбудуться у два тури наприкінці квітня та на початку травня 2027 року
• Ле Пен зобов’язана носити електронний браслет після вироку у справі про розтрату коштів ЄС

У НАТО вже висловлюють занепокоєння можливим послабленням ролі Франції після цих виборів, оскільки і Ле Пен, і Меланшон виступають проти альянсу. Вихід Франції з військових структур НАТО означав би не просто символічний жест, а реальну втрату доступу до французьких військових ресурсів і серйозний удар по координації між союзниками. Для Києва це питання виживання у довгостроковій перспективі: якщо одна з ключових європейських держав відмовиться від підтримки, це змінить баланс сил у переговорах з Москвою значно сильніше, ніж будь-яка окрема поставка зброї чи пакет санкцій.

Суперечка Ле Пен і Філіппа – це, по суті, репетиція того вибору, який французам доведеться зробити навесні 2027 року: продовжувати курс на стримування Росії разом із союзниками чи повернутися до політики, яка де-факто розв’яже Кремлю руки в Європі.