Після окупації частини Донбасу росія системно використовує спорт як інструмент пропаганди.
Якщо раніше це виглядало як точкові інформаційні кампанії, то сьогодні йдеться про цілісну політику. Особливе значення у Москві придають спробам створення «клонів» відомих українських футбольних клубів. А також залученню українських спортсменів-зрадників до переписування спортивної історії. Яскравий приклад тому – поява фейкової «Зорі» в окупованому Луганську.
Клон українського клубу
Відомий український футбольний клуб – луганська «Зоря» має великі спортивні досягнення та чисельну армію вболівальників. Останній офіційний домашній матч у Луганську «Зоря» провела на стадіоні «Авангард» 11 травня 2014 року. З тих часів клуб-переселенець проводить домашні матчі на стадіонах Запоріжжя, Ужгорода, Києва та інших міст України.
Наприкінці 2023 року в окупованому Луганську росіяни створили фейкову «Зорю». За короткий час вона встигла зіграти десятки матчів у так званому «чемпіонаті співдружності» та інших турнірах, де беруть участь клуби з окупованих територій. Серед суперників були такі ж штучні клони-утворення, як псевдо-«Шахтар» та херсонський псевдо- «Фрегат».
(Фейкова «Зоря». Фото: росЗМІ)
У 2026 році фейкова «Зоря» отримала російський атестат для участі у російському дивізіоні Б ФНЛ-2 та заявилась у зону «Південь». Це за рангом третій дивізіон футболу РФ. Було заявлено, що домашні матчі клон «Зорі» проводитиме на стадіоні «Новоколор-Арена» в Абрамівці Ростовської області.
Спроба привласнити історію
Окупаційна влада активно намагається легітимізувати цей проєкт через апеляцію до славного футбольного минулого луганського клубу. В окупованому Луганську періодично проводять урочисті заходи, присвячені перемозі «Зорі» у чемпіонаті СРСР 1972 року, випускають пам’ятні марки та заявляють про «відновлення традицій» луганського футболу.
Особливу роль у цій кампанії відіграє ватажок угруповання «ЛНР» Леонід Пасічник, який публічно підтримує команду та просуває її як символ «республіки». Після перемоги в одному з турнірів він назвав футболістів «патріотами» і прикладом для молоді.
Паралельно звучать заяви про відновлення стадіону «Авангард» у Луганську. Цей об’єкт подається, як «серце республіки», хоча насправді використовується як елемент пропагандистського наративу – мовляв, росія «відроджує» зруйнований спорт.
Хто стоїть за фейковою «Зорею»
У керівництві клубу – люди, які раніше були пов’язані з українським футболом, але після окупації перейшли на бік росії. Серед них — колишній генеральний директор клубу Станіслав Оганов, а також інші функціонери.
(Керівництво псевдоЗорі. Фото: росЗМІ)
Головним тренером призначили Максима Тищенко – вихованця українського футболу, який більшу частину кар’єри провів у росії. Президентом клубу став Араїк Асатрян, який заявляє про намір «зберігати історію» довоєнної «Зорі».
Таким чином, окупанти не просто створюють нову команду — вони намагаються привласнити ідентичність українського клубу, підмінити його історію та використати її у власних цілях.
Колаборація і кримінальні справи
Окрему увагу привертає історія колишнього гендиректора «Зорі» Сергія Рафаїлова. Він був гендиректором ФК «Зоря» з 2009 по травень 2020 року.
(Сергій Рафаїлов. Фото: Football.ua)
У 2020 році зрадник звільнився з «Зорі» та втік до росії. Звідти він активно підтримував пропаганду проти України та дублював меседжі путінських каналів.
«Не хочу, щоб мені диктували, якою мовою розмовляти», – коментував він свій переїзд російським медіа.
Після початку повномасштабної війни Рафаілов вже відкрито співпрацює з окупаційною владою та бере участь у пропагандистських заходах. Він неодноразово перебував в окупованих Луганську та Євпаторії. Брав участь у масових заходах і надавав інтерв’ю російським медіа, де висловлювався на підтримку дій країни-агресора.
Українські правоохоронці підозрюють його одразу за кількома статтями – від колабораційної діяльності до ухилення від сплати податків і службового підроблення. За даними слідства, ще до війни він організував фінансові схеми, які дозволили уникнути сплати понад 5 мільйонів гривень податків.
Софія Лискун – приклад трансформації від патріотки та лідерки збірної до зрадниці у статусі аутсайдера
Не менш важливий елемент в російський пропаганді це використання відомих спортсменів, які змінили громадянство або відкрито підтримали Росію.
(Софія Лискун. Фото: Вікіпедія)
Серед них – стрибунка у воду Софія Лискун, яка представляла Україну на Олімпійських іграх. Вона народилася в Луганську у 2002 році. У 2014 році, коли Софії було 12 років, через війну їй довелося залишити Луганськ. У ці часи за юною спортсменкою зовсім не помічали проросійських поглядів. Скоріше, навпаки у всіх інтерв’ю після 2014 року вона наголошувала, що покинула Луганськ через війну, яку почала Росія.
(Софія Лискун. Фото: Укрінформ)
На чемпіонаті Європи з водних видів спорту 2018 з Олегом Колодієм Лискун здобула «золото» в змаганнях змішаних пар у стрибках з 3-метрового трампліна та 10-метрової вишки. На чемпіонаті Європи з водних видів спорту 2024 року в Белграді перемогла в синхронних стрибках з вишки в дуеті з Ксенією Байло.
2022 рік став найуспішнішим у кар’єрі Софії, вона тоді здобула чотири срібні медалі, одну з яких – вперше на Чемпіонаті світу.
Після початку повномасштабної війни Софія цілком доцільно підкреслила що для неї війна триває понад десять років.
«Я пережила дуже багато в Луганську і, коли їхала до Києва, сподівалася, що такого більше не буде. Але все повторюється. Не так, як тоді в Луганську, але все ж хочеться, щоб це швидше закінчилося та жити без тривог і ракет».
Влітку 2025 року на Чемпіонаті Європи зі стрибків у воду Софія здобула золото і срібло. При цьому, Софія продовжувала спілкуватися з колишньою тренеркою з Луганська Ольгою Феоктистовою, яка ще у 2012 року переїхала до Росії, а у 2025-му очолила російську збірну зі стрибків у воду. Можливо, це спілкування і стало ключовим моментом в несподіваному для її оточення рішенні спортсменки.
(Софія Лискун присягає Росії. Фото: кадр з відео)
У листопаді 2025 року стало відомо, що 23-річна Софія Лискун виїхала до Луганська і змінила українське громадянство на російське. Російські медіа виклали два відео: на одному вона зачитала присягу Росії, на іншому – пояснила свій вибір. За її словами, їй було байдуже, за яку країну виступати. Але, на її погляд, українські тренери не розумілися на водних видах спорту, що гальмувало її особистий розвиток. Хоча особиста статистика спортсменки прямо вказує на протилежне. Так, за час виступів у складі збірної України Лискун здобула 11 медалей на Чемпіонатах Європи й одну нагороду на Чемпіонаті світу.
Після цього Софію виключили зі складу національної збірної та позбавили всіх нагород і звань, здобутих під час виступів за Україну. Але, як не дивно, відома в Україні спортсменка, навряд чи може розрахувати на продовження яскравої карʼєри в РФ. Зокрема, за словами російської спортивної журналістки Олени Вайцеховської, – перехід Лискун — це втрата для України, але точно не надбання для Росії. Їі шанси претендувати на місто в російській збірній зараз близькі до нуля. За своїми поточними результатами Лискун в кращому випадку претендуватиме тільки на резерв збірної країни-агресора.
Зрадник Микита Крилов – «російська звичка» програвати нокаутом
Боєць MMA Микита Крилов народився у 1992 році у місті Хрустальний (Красний Луч) Луганської області. Він з дитинства займався змішаними єдиноборствами. У 2008 році став чемпіоном Європи з карате стилю кіокушинкай серед юніорів. Потім він почав брати участь у боях за змішаними правилами (UFC).
(Микита Крилов. Фото: Букви)
Ще у 2016 році Микита Крилов заявляв, що захоплений діями президента Росії Володимира Путіна та рівнем життя РФ.
«Як я ставлюся до політики Путіна? Росія розвивається в міжнародних відносинах. Багато моїх друзів довго перебувають у країні і, мені здається, вони стали жити краще. У багатьох моментах він веде правильну політику».
Також ще тоді спортсмен заявив, що мріє про російський паспорт та збирається його отримати.
«Такі думки з’являються все частіше, але поки що мало вільного часу. Хоча навіть без паспорта вважаю себе російською, при цьому ніколи не замислювався, чи є різниця між російською та українцем. Ось у батьків написано, що українці, але ж вони народилися в СРСР», – зазначив Крилов.
Також Крилов не бачив російських військ на Донбасі.
«Чи воюють росіяни на Донбасі? Можливо, є добровольці. Регулярних військ там немає. Танкіст з Бурятії? Особисто я російських військових не бачив. Ті хлопці, з якими спілкувався, самі переходили кордон і шукали, до кого прибитися. Думаю, якби була присутня регулярна російська армія, все пішло б набагато швидше. Українські війська їй у підмітки не годяться», – заявляв Крилов.
Також с початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну боксер казав, що «став би в чергу за паспортом самопроголошених республік на території Донецької і Луганської областей».
І тільки у квітні 2025 році Крилов нарешті отримав омріяний паспорт РФ. Але чомусь після цього став регулярно програвати у турнірах різним суперникам.
(Домінік Рейєс нокаутує Микиту Крилова. Фото: Обоз.ua)
Зокрема, з початку американець Домінік Рейєс на турнірі в Майамі переміг Микиту Крилова нокаутом у першому раунді.
(Богдан Гуськов відправляє зрадника Крилова в нокаут. Фото: Обоз.ua)
А у липні 2025 року зрадника України брутально нокаутував знову ж таки в першому раунді на турнірі UFC Fight Night в Абу-Дабі представник Узбекистану Богдан Гуськов.
«Тихий» зрадник Дмитро Іванісеня
Футболіст Дмитро Іванісеня, який грав за збірну України, залишився в Росії та також отримав її паспорт.
(Дмитро Іванісеня. Фото: ФК “Зоря”)
Уродженець Кривого Рогу, футболіст Дмитро Іванісеня грав за різні українські клуби, але краще роки його карʼєри випали на його долю, коли він захищав кольори луганської «Зорі». Разом із луганською командою він виграв бронзові медалі чемпіонату України в сезонах 2019/20, 2020/21. У листопаді 2019 року навіть провів дебютну та єдину гру за збірну України.
Іванісеня підписав 3-річний контракт із російським клубом «Крилья Совєтов» у липні 2021 року. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну гравець не грав за самарську команду, проте через 4 місяці він відновив свої виступи за російських клуб.
(Іванісеня підписав контракт із самарським клубом. Фото: kc-camapa.ru)
А в червні 2024 року отримав російське громадянство. У складі “Крил Рад” Дмитро Іванісеня отримує 490 тисяч доларів на рік.
Це, мабуть, і стало головним аргументом для гравця отримати громадянство країни-агресори. Бо, на відміну від Крилова, гучних заяв він не робив.
Максим Дегтярьов: від алчевської «Сталі» до казанського «Сокола»
Уродженець тимчасово окупованої Голубівки (Луганська область) Максим Дегтярьов розпочав професійну кар’єру 2011 року в «Сталі» Алчевськ, де вже в дебютній грі відзначився голом. Потім виступав за донецький «Металург», полтавську «Ворсклу», «Олімпік», «Десну», а також клуби Першої та Другої ліг. Серед досягнень – «срібло» та «бронза» Першої ліги України.
(Максим Дегтярьов. Фото: Інстаграм гравця)
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Дегтярьов покинув країну і деякий час грав у Казахстані — за «Тараз» і «Атирау».
У 2023 році Дегтярьов образливо висловився в Instagram на адресу президента Володимира Зеленського, підтримавши наративи російської пропаганди, що викликало хвилю критики з боку української аудиторії.
А у квітні 2025 року гравець перейшов до російського клубу «Сокіл» із Казані, що виступає аж … в четвертому дивізіоні футболу РФ. Після чого швидко отримав російське громадянство.
Замість післямови
Створення фейкової «Зорі», залучення до пропаганди відомих спортсменів-зрадників, яскравий приклад того, як Росія використовує спорт як інструмент гібридної війни. Через створення «двійників» та використання спортсменів – колаборантів формується пропагандистський наратив, спрямований доказ фальшивого тезису. Ніби вся багата історія луганського спорту – це і є історично справжній «руський світ».
Насправді, як повідомили 0642.ua в управлінні молоді та спорту Луганської ОВА, майже всі відомі спортсмени Луганщини з початком повномасштабного вторгнення виїхали із захоплених армією окупантів територій та виступають у складах українських команд, здобуваючи багато перемог на міжнародних аренах. За словами в.о. начальника управління Олексія Бльоскіна, українські луганські спортсмени мали, наприклад у минулому році, значні досягення:
- 3 місце з пауерліфтингу у середній вазі на Всесвітніх іграх 2025 (м. Ченду, КНР) – Микола Бараннік із Рубіжного;
- 3 місце з волейболу сидячі на Invictus Games Vancouver Whistler 2025 у м. Ванкувер (Канада) – Денис Смольніков;
- 1 місце у змішаній естафеті та 2 місце у комплексному плаванні на чемпіонаті світу з пара плавання у м. Сінгапур (Республіка Сінгапур) – Поліщук Ганна;
- 3 перших місця та 2 місце на чемпіонаті світу з важкої атлетика серед юнаків та дівчат (м. Ліма, Перу) – Сергій Котелевський, Калашник Ганна;
- 3 місце на чемпіонаті Європи серед юніорів зі стрибків у воду (Греція) – Мєшкова Аліса;
- 2 місце – XXII Міжнародний молодіжний турнір зі стрибків у воду (м. Дрезден, Німеччина) – Шевченко Діана;
- 2 місце – Міжнародний молодіжний турнір зі стрибків у воду (м. Росток, Німеччина) – Есман Соф’я;
- 2 та 3 місце чемпіонаті світу з богатирського багатоборства Ultimate Strongman 2025, (м. Фульда, Німеччина) – Олександр Дубовой;
- 3 місце на чемпіонаті Європи з кікбоксингу “ІСКА” (Мальта) – Тарас Губаренко:
- 2 та 3 місце чемпіонат Європи з пауерліфтингу (м. Пльзень, Чехія) – Олександр Лужбін;
- 2 місце чемпіонат світу з пауерліфтингу (Клуж-Напока, Румунія) – Микола Бараннік.
Замість післямови
Взагалі, всі зусилля колаборантів видати фейкову «Зорю» за справжню та зробити з колаборантів другої спортивної свіжості — героїв нашого часу, поки виглядають досить недолуго. Може, ще й тому, що в Кремлі забули стару істину герцога Ларошфуко: «Копія завжди гірша за оригінал».
Лариса Лазоренко
