Дефіцит бюджету українського Міноборони у 27 мільярдів доларів оголив механізм, який роками працював у фоновому режимі: міжнародна фінансова підтримка України тримається не на постійному потоці коштів, а на серії політичних рішень, кожне з яких доводиться проштовхувати заново. Коли Володимир Зеленський наприкінці серпня озвучив цю цифру, стало зрозуміло — йдеться не про технічну корекцію кошторису, а про системний розрив між тим, скільки коштує оборона, і тим, скільки грошей держава реально здатна залучити.
Прем’єр Сергій Корецький описав ситуацію як близьку до критичної: через атаки на бізнес бюджет лише за два тижні втрачає десятки мільярдів гривень податкових надходжень. У таких умовах фінансуються тільки пріоритетні статті, а резервів на зарплати військовим вистачає на обмежений термін. Це і пояснює, чому Верховна Рада раптом активізувалася — ухвалила сім із сорока двох урядових рішень та двадцяти семи законопроєктів, потрібних для отримання 29,5 мільярда доларів міжнародної допомоги за програмами ЄС, МВФ і Світового банку. Механізм тут простий: гроші партнерів прив’язані до конкретних законодавчих зобов’язань, і кожен непроголосований закон — це затримка траншу.
Чому заморожені активи РФ досі не працюють на Україну
Паралельно з латанням поточного бюджету Київ намагається відкрити другий, набагато більший канал фінансування — заморожені активи Центробанку Росії. Левова частка цих коштів, 194 мільярди євро, лежить у бельгійському депозитарії Euroclear. Формально гроші вже недоступні Москві, але юридично залишаються власністю російської держави, і саме це перетворює питання їх використання на складну правову й політичну конструкцію, а не просте технічне рішення.
Торік Євросоюз намагався оформити на основі цих активів так звану репараційну позику для України обсягом 140 мільярдів євро. Ідея була в тому, щоб не конфісковувати гроші напряму, а забезпечити ними кредит, повернення якого прив’язане до майбутніх репараційних виплат Росії. Рішення заблокувала Бельгія разом із кількома іншими країнами-членами — саме тому, що юрисдикція, де фізично зберігаються активи, несе основні судові ризики у разі позовів з боку Москви. У результаті ЄС пішов обхідним шляхом і затвердив звичайний кредит на 90 мільярдів євро під гарантії власного бюджету, який Україна має повернути лише після отримання репарацій від РФ — конструкція, що фактично відкладає питання активів на невизначений термін.
Політична арифметика Брюсселя
Позиція Бельгії лишається незмінною — міністр оборони країни прямо заявив, що тема закрита. Але тиск усередині самого Євросоюзу зростає: сто двадцять два депутати Європарламенту підписали звернення до Єврокомісії та лідерів ЄС з вимогою відновити перемовини щодо використання знерухомлених активів. Логіка тут інституційна — одна країна-член технічно може заблокувати рішення, яке потребує консенсусу, але це створює прецедент, за яким національний вплив однієї держави обмежує спільну зовнішню політику всього союзу.
Обговорюваний вихід — перемістити активи з бельгійського Euroclear до окремої структури ЄС, що зняло б з Бельгії пряму юридичну відповідальність і, можливо, зняло б блокування. Це радше процедурний маневр, ніж зміна суті рішення: гроші ті самі, ризики ті самі, але розподілені інакше між учасниками союзу.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Додатковий чинник — позиція адміністрації Трампа, яка раніше тиснула на європейські уряди не чіпати активи, розраховуючи домовитися з Путіним ціною поступок з боку України. Практика показала, що навіть збереження активів у замороженому, недоторканому стані не стало для Кремля стимулом до припинення вогню — аргумент, який тепер використовують прихильники активнішого підходу в Європарламенті.
Виборчий цикл як стримувальний фактор
На рішення щодо заморожених активів РФ накладається внутрішньополітична динаміка в кількох ключових країнах ЄС:
- у Німеччині проросійська партія вже лідирує за рейтингом і вимагає скорочення допомоги Україні та перегляду соціальних виплат для українців;
- у Франції навесні відбудуться президентські вибори, а лідерка правих сил, яка очолює рейтинги, публічно виступає проти фінансової підтримки Києва;
- у Польщі дві ультраправі партії разом мають майже чверть підтримки виборців і вимагають зупинити допомогу, аргументуючи це ризиком втягування країни у війну.
Кожен із цих факторів окремо не блокує рішення про заморожені активи, але разом вони підвищують політичну ціну будь-якого кроку, який виглядатиме як ескалація стосовно Росії. У результаті Брюссель балансує між тиском Європарламенту, юридичною обережністю Бельгії та зростаючим впливом партій, для яких скорочення підтримки України стало виборчим гаслом.
Для Києва це означає одне: покладатися на швидке розблокування заморожених активів РФ як на вирішення бюджетного розриву поки що ризиковано. Реальний фінансовий маневр залишається там, де він і був — у ухваленні законів, потрібних для траншів МВФ, Світового банку та ЄС, і в переговорах про кожен наступний кредит окремо.
