Справа чоловіка зі зростом 148 сантиметрів, якого військово-лікарська комісія записала як такого, що має 150 сантиметрів, і за кілька днів відправила служити гранатометником штурмового відділення, оголює не поодинкову помилку, а системну проблему всього ланцюга мобілізаційних рішень. Київський окружний адміністративний суд скасував усі документи, що випливали з цього первинного огляду — від довідки ВЛК до наказів про зарахування до частини. Але сам механізм, який дозволив цифрі «150» замінити реальні «148» і за добу перетворитися на бойове призначення, залишається актуальним для будь-кого, хто проходить ВЛК сьогодні.
За законодавством стаття 82 Розкладу хвороб прямо визначає: зріст менше 150 сантиметрів або вага менше 45 кілограмів є підставою не визнавати людину придатною до служби без додаткових застережень. Це не формальність і не бюрократична дрібниця — норма враховує фізичний розвиток людини як чинник, що впливає на здатність виконувати бойові завдання. У цій справі позивач з дитинства перебував під диспансерним наглядом через затримку зросту і мав офіційні діагнози «низькорослість» та «епіфізарна хондродистрофія». Тобто мова не про межовий випадок, де різниця в два сантиметри випадкова, а про людину з документально підтвердженим хронічним станом, який мав бути врахований ще на етапі первинного огляду.
Де саме стався збій у процедурі
Суд встановив не одне порушення, а цілий комплект. По-перше, зріст зафіксували неправильно, хоча вся попередня медична документація вказувала інше значення. По-друге, під час огляду не заповнили графу, де людина власним підписом підтверджує надання повних відомостей про стан здоров’я — обов’язкова процедурна вимога, яка захищає і комісію, і самого громадянина від подальших спорів щодо повноти наданої інформації. По-третє, обстеження обмежилося неповним загальним аналізом крові, хоча Положення №402 передбачає значно ширший перелік досліджень для встановлення придатності.
Кожне з цих порушень окремо могло б виглядати як технічна недбалість. Разом вони складають картину огляду, проведеного формально, без фактичної перевірки стану людини. І саме ця формальність мала наслідок у вигляді бойового призначення — гранатометник штурмового відділення штурмової роти, тобто посада з підвищеним фізичним навантаженням і ризиком, яка апріорі несумісна з діагнозом низькорослості.
Чому відповідальність поклали на державу, а не на громадянина
Правова позиція суду будується на принципі, який має значення далеко за межами цієї конкретної справи: неправомірні дії державного органу не можуть породжувати правомірний результат, а ризик помилки покладається на державу, а не на людину. Це означає, що громадянин не зобов’язаний доводити свою правоту постфактум ціною служби в частині, яка йому протипоказана — навпаки, саме орган, що допустив помилку при первинному огляді, несе за неї відповідальність.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Показово, що наступні повторні комісії вже визнали чоловіка придатним лише до служби у частинах забезпечення, медичних підрозділах, логістиці чи зв’язку — із прямою забороною на службу у штурмових підрозділах. Тобто система сама, згодом, визнала помилковість початкового рішення, але не скасувала наслідки, які з нього випливли. Виправити ситуацію вдалося тільки через суд, а не через внутрішній перегляд.
Що це означає для процедури призову загалом
Відповідачі у справі наполягали, що встановлення придатності — виключна компетенція ВЛК, до якої суд не має стосунку. Суд цю позицію відхилив, оскільки мова йшла не про медичну оцінку як таку, а про достовірність вихідних даних, на яких ця оцінка базувалася. Коли первинний показник сфальсифікований чи помилковий, уся подальша медична логіка будується на хибній основі — і тут якраз виникає предмет судового контролю.
Рішення суду зобов’язало військову частину звільнити чоловіка зі служби та виключити зі списків особового складу. Але сама справа фіксує важливий прецедент: похідні документи — накази про мобілізацію, зарахування до частини, подальші гарнізонні довідки — визнаються недійсними автоматично, якщо недійсним визнано первинний документ, з якого вони випливають. Це посилює значення якості первинного медогляду як точки, де закладається вся подальша законність чи незаконність призову.
