Домовленість Дональда Трампа з Володимиром Путіним щодо постачання дизельного пального поставила під питання не лише зовнішньополітичну лінію Білого дому, а й його відповідність власному законодавству США. Сенатор-республіканець Том Тілліс в інтерв’ю NBC News прямо заявив, що є вагомі підстави вважати, що президент не дотримується закону. Це рідкісний випадок, коли представник правлячої партії публічно звинувачує главу держави свого табору у порушенні норми, ухваленої одноголосно.
Йдеться про закон, прийнятий Сенатом у 2022 році одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Документ заборонив імпорт російської нафти до США і досі залишається чинним. Його ухвалення без жодного голосу проти символізувало рідкісну єдність обох партій у питанні економічного тиску на Москву. Саме ця одностайність тепер робить дизельну угоду особливо незручною темою для Білого дому: формально йдеться не про політичний спір, а про можливе порушення норми, під якою свого часу підписалися всі сенатори.
Чому заборона на російську нафту досі має значення
Санкційний режим проти російського енергетичного сектора будувався як один із головних важелів тиску на Кремль після 2022 року. Ідея була простою: позбавити Росію валютних надходжень, які живлять війну. Закон про заборону імпорту нафти став одним із символічних кроків США в цьому напрямку, навіть попри те, що частка російської нафти на американському ринку була незначною порівняно із загальними обсягами експорту Росії.
Дизельна угода Трампа і Путіна в цьому контексті виглядає не просто комерційною домовленістю, а прецедентом, який руйнує логіку санкційної архітектури, вибудованої спільними зусиллями Конгресу. Якщо глава держави особисто домовляється про постачання продукту, імпорт якого заборонено законом, під сумнів потрапляє вся система стримувань, яку США намагалися зберегти незалежно від зміни адміністрацій.
Розкол усередині Республіканської партії
Заява Тілліса не поодинока. За його словами, стурбованість угодою поділяють й інші республіканці, хоча не всі готові говорити про це публічно. Це свідчить про тріщину в партійній єдності щодо зовнішньої політики Трампа, яка раніше здавалася майже монолітною.
Тілліс дав зрозуміти, що Сенат має реальний важіль впливу — бюджетне фінансування. Він пов’язав свою готовність підтримати президента у питаннях фінансування військових операцій та видатків понад базовий рівень із необхідністю визнати проблему дизельної угоди. Фактично це натяк на торг: підтримка бюджетних ініціатив Білого дому може залежати від того, чи відреагує адміністрація на звинувачення у порушенні закону.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Іранський слід і ризик для військових США
Окремо сенатор звернув увагу на зв’язки Росії з Іраном, зазначивши, що дизельна угода потенційно фінансує удари по американських військових. Це виводить тему за межі суто економічної суперечки про санкції та переводить її у площину національної безпеки. Якщо кошти від угоди опосередковано підтримують іранський військовий потенціал, який використовується проти американських цілей, йдеться вже не про формальне порушення торгового закону, а про загрозу, що зачіпає безпосередньо захист військовослужбовців США.
Реакція союзників і законодавчі ініціативи
Критика дизельної угоди лунає не лише від американських політиків. Колишній британський прем’єр Борис Джонсон, який раніше публічно підтримував Трампа, назвав домовленість огидною, а закиди президента на адресу Зеленського — безглуздими. Це показово: навіть політики, що традиційно демонстрували лояльність до Трампа, дистанціюються від цього конкретного рішення.
Паралельно в Конгресі готується двопартійний законопроєкт під назвою «Закон Рональда Рейгана «Мир через силу», який має закріпити заборону на закупівлю російської нафти на законодавчому рівні з новою силою. Конгресмен Дон Бейкон вже різко розкритикував рішення Трампа щодо закупівлі російського дизелю, назвавши його проявом слабкості та стратегічною помилкою.
Поєднання внутрішньопартійної критики, бюджетних важелів тиску та нових законодавчих ініціатив створює для Білого дому незручну ситуацію. Дизельна угода перетворюється з приватної домовленості на тест того, наскільки Конгрес готовий контролювати зовнішньополітичні рішення президента, навіть коли той спирається на власну партію.
