Микола Зайченко щодня занурюється у каламутну воду, шукає потопельників, обстежує дно водойм та працює з вибухонебезпечними предметами. Проте так було не завжди. До ДСНС чоловік долучився уже у 30-річному віці.
Сьогодні Микола Зайченко працює водолазом-сапером ГУ ДСНС України у Миколаївській області. За його плечима робота пожежного-рятувальника, ліквідація наслідків російських обстрілів та десятки складних занурень. В інтерв’ю для 0512 він розповів про роботу під водою, небезпечні знахідки та на яких локаціях найбільше любить працювати.
«Завжди хотів спробувати щось нове»
Миколі Зайченку 35 років. До служби в ДСНС він працював у різних сферах, а навчався в Арбузинському професійному аграрному ліцеї за спеціальністю тракториста-машиніста.
У 2021 році чоловік прийшов працювати пожежним-рятувальником до 1-ї державної пожежно-рятувальної частини Миколаєва. На цій посаді він прослужив два роки, а у 2023 році вирішив спробувати себе в іншому напрямку.
У пожежну частину я завжди міг повернутися, а от водолазів не кожен день набирають. Завжди хотілося спробувати щось нове. І мені вдалося.
Каже, що жодної романтичної історії про дитячу мрію стати рятувальником у нього немає.
Брехати не буду. Не було такого, що з дитинства я мріяв стати рятувальником чи бачив себе у подібних професіях. Але з часом, коли я пропрацював на різних роботах, мені захотілося спробувати себе у цій професії.
Війна змінила роботу рятувальників
Коли Микола прийшов працювати до ДСНС, країна ще жила відносно мирним життям. Тоді більшість викликів стосувалася пожеж у приватному секторі або загоряння сухостою. Втім, після початку повномасштабного вторгнення робота рятувальників кардинально змінилася.
До війни пожежі були пов’язані із загорянням сухостою чи горіння у приватному секторі. Тобто десь бур’яни горять, десь будинок загорівся. А коли почалася війна, то ми відчули цей жах – завали, загиблі, поранені, загрози повторних обстрілів.
Рятувальники почали виїжджати на ліквідацію наслідків російських ударів, брали участь у розборі завалів та пошуку людей під уламками будівель. Особливо запам’яталися чоловіку роботи після ударів по житлових будинках.
Два місяці навчання та перша барокамера
Щоб стати водолазом-сапером, Микола проходив спеціальне навчання у місті Рівне. Навчання тривало два місяці.
Навчання було цікавим та пізнавальним. Усе дуже добре пояснювали. Після навчання я зрозумів, що це моя професія і назад я не хочу.
Перед початком навчання майбутні водолази проходять перевірку в барокамері – спеціальній камері, де імітується тиск на глибині.
Закачують повітря під тиском. Воно тисне на барабанні перетинки, а ти маєш правильно дихати. Так перевіряють, чи може людина працювати під водою.
За словами рятувальника, важливою умовою для роботи водолазом є відсутність клаустрофобії та страху темряви. Адже, пояснює Микола, безпосередньо у роботі твоє занурення може тривати годину навіть у повній темряві.
«Шукаємо потопельників, вибухівку та обстежуємо водойми»
Сьогодні основними завданнями водолаза-сапера є пошук потопельників та вибухонебезпечних предметів. Спеціалісти обстежують акваторію, очищають пляжі та перевіряють гідротехнічні споруди.
Одним із перших серйозних виїздів для Миколи Зайченка стала перевірка пляжу в мікрорайоні Намив.
Якщо говорити безпосередньо про мої виїзди вже в роботі, то найпершою серйозною роботою було звільнення територій від мінної небезпеки на пляжі на Намиві. Ми розтягнули сигнальний кінець і перевіряли ділянку метр за метром.
Найскладніше в роботі водолаза, підкреслює Микола, – погана видимість. За його словами, на різних водоймах умови суттєво відрізняються.
Усе залежить від течії, прозорості води, мулу і рослинності. У багатьох водоймах області доводиться працювати буквально навпомацки. Є місця, де вода зелена. Там працюєш руками, бо нічого не видно. Навіть ліхтарі у таких умовах не надто допомагають.
Найкращими для занурення рятувальник називає затоплені кар’єри.
Там чиста вода, видно дно, рослинність, рибу. У таких місцях не лише легко працювати, а й цікаво.
Дрони допомагають знаходити людей під водою
Останніми роками на допомогу водолазам прийшли сучасні технології. Найбільше життя рятувальникам полегшують підводні дрони із сонаром.
Дрон дуже полегшує роботу. Він скорочує час пошуку. Сонар дозволяє сканувати дно та знаходити силуети предметів чи тіл. Дрон швидше знаходить людину під водою, а моя задача вже залізти та дістати її.
Саме так сталося під час одного з останніх виїздів на території Мішково-Погорілівської громади в акваторії річки Інгул.
Пошуки тривали приблизно дві години. Ми працювали разом із напарником. Виявити тіло нам вдалося за допомогою дрона. Після цього я вже підняв чоловіка на поверхню.
Окрім пошуку загиблих, водолази працюють із вибухонебезпечними предметами, які залишилися у водоймах після бойових дій. Микола зізнається, що саме ця частина роботи є найнебезпечнішою. За його словами, більшість знайдених боєприпасів знищують на місці.
Є предмети, які можна транспортувати. Але переважно їх знищують там, де знайшли.
Найгарячіший сезон – літо
Влітку у водолазів майже немає перепочинку. Основна причина – збільшення кількості випадків загибелі людей на воді. Найчастіше трагедії трапляються через необережність людей.
У більшості випадків це діти без нагляду і люди в стані алкогольного сп’яніння.
Взимку викликів значно менше, хоча інколи водолазів залучають до пошуку людей, які провалилися під кригу. За словами рятувальника, більшість трагедій можна було б уникнути, якби люди дотримувалися простих правил:
- купатися лише у визначених місцях;
- не заходити у воду напідпитку;
- не запливати далеко, особливо без навичок плавання;
- не залишати дітей без нагляду;
- не переоцінювати власні сили.
Моя порада – не лізти туди, де не впевнений у собі. Не лізти у воду напідпитку. Не залишати дітей без нагляду.
На завершення розмови Микола зізнається: попри всі труднощі роботи, найбільше задоволення йому приносить саме занурення – момент, коли під водою зникає шум поверхні, а залишається лише тиша, концентрація та робота “наосліп”, де все залежить від відчуттів і досвіду, а кожен рух має значення.
Робота водолаза-сапера рідко потрапляє в об’єктиви камер. Вона проходить під водою – серед мулу, темряви та небезпечних знахідок. Для Миколи Зайченка це не героїчна історія, а щоденна служба, де кожне занурення може принести новий виклик. І хоча сам він говорить про свою професію без пафосу, за цими словами стоїть робота людей, які щодня забезпечують безпеку на водоймах Миколаївщини та приходять на допомогу тоді, коли рахунок йде на хвилини.
