Після повернення з передової військовослужбовці 36 Подільського полку Нацгвардії поїхали не додому. В першу чергу Валерій і Олександр направились до одного з медичних закладів. Там зараз лікується їхній побратим Владислав.
Вони разом тримали оборону від окупантів в Донецькій області. Разом заходили на позиції, разом відбивали штурми, разом ділили всю небезпеку і тяжкість бойової роботи. Їх об’єднала не лише служба у лавах Національної гвардії України – усі троє проходили строкову службу, разом уклали контракт і обрали шлях воїнів.
Їх об’єднало значно більше – фронтові будні, відповідальність один за одного і те братерство, яке не зникає навіть тоді, коли бій закінчується.
Владислав отримав поранення на фронті. Гвардійця евакуювали, надали необхідну допомогу на стабпункті, а зараз він продовжує лікування в білш безпечному місці.
Коли двері відчинилися, він одразу впізнав своїх. Усмішка, коротке “Живий!?” – і міцне рукостискання, в якому більше, ніж слова.
Ми навіть не розмірковували, їхати чи ні. Це перше, що необхідно було зробити. Бо там, на позиціях, ти завжди знаєш: за тобою стоять свої. І тут так само. Якщо він зараз тут – значить, ми маємо бути поруч. Це не просто підтримка, це наш обов’язок, – розповідає Валерій.
Коли бачиш своїх – зовсім інший настрій. Тут, у лікарні, ти ніби випадаєш із того життя. А вони приходять – і ти знову відчуваєш себе в строю. Ми разом починали, разом воювали, і я знаю, що після одужання знову повернуся до хлопців, – ділиться Владислав.
Ця зустріч без зайвих слів і пафосу, але сповнена щирих почуттів, братерства і надії. А вони не потребують гучності. Вони проявляються у справжніх чоловічих братерських вчинках.
В першу чергу – до побратима
Фото: Група інформації та комунікації військової частини 3053 НГУ м. Хмельницький
В першу чергу – до побратима
Фото: Група інформації та комунікації військової частини 3053 НГУ м. Хмельницький
Читайте також: “Медицина 2026: пріоритети та нові можливості для громад Хмельниччини”.
