Металургійна галузь України переживає одночасно два удари — воєнний і торговельний. Обстріли пошкоджують найбільші комбінати, а нові правила доступу до європейського ринку роблять відновлення виробництва економічно безглуздим. За сім місяців 2026 року виробництво сталі скоротилося на 5,6%, експорт металопродукції — на 11,5%, а валютна виручка від нього впала до 1,67 млрд доларів. Це не просто галузева статистика: близько 80% української металопродукції останніми роками йшло саме до ЄС, тож будь-яка зміна умов торгівлі напряму визначає, чи виживе виробництво.
Серпневі атаки на «Запоріжсталь» і «АрселорМіттал Кривий Ріг» додали проблему іншого масштабу — фізичне відновлення потужностей коштуватиме десятків і сотень мільйонів доларів. Але інвестувати в ремонт заводу, який не зможе продавати продукцію на прийнятних умовах, економічно нелогічно. Саме тут і виникає ключове протиріччя: гроші на відбудову є сенс вкладати лише якщо є ринок збуту, а ринок збуту звужується не через війну, а через регуляторні рішення Брюсселя.
Як квоти і CBAM тиснуть на металургію одночасно
З 1 липня в ЄС діють нові імпортні квоти, і доступний для українських виробників обсяг виявився приблизно на 60% нижчим за фактичний експорт сталі до Європи у 2025 році. Це означає, що навіть за наявності виробничих потужностей продати надлишок сталі за межі квоти або неможливо, або надзвичайно дорого — понадквотні поставки обкладаються захисним митом. Наслідок відчутний одразу: після запровадження нових квот виробництво сталі в Україні впало більш ніж на 21%, а металопрокату — приблизно на 30%.
Паралельно з початку 2026 року для української продукції запрацював механізм CBAM — прикордонне вуглецеве коригування, яке фактично обкладає імпорт до ЄС платежем, пропорційним до викидів CO2 при виробництві. Оскільки близько 90% української сталі виробляється доменним способом — найбільш вуглецемістким із доступних технологій, — навантаження виявляється суттєвим. У «Метінвесті» оцінюють потенційні платежі за CBAM у 50-100 євро на тонну сталі, що робить частину продукції просто неконкурентоспроможною порівняно з виробниками, які вже перейшли на менш вуглецеві технології.
У результаті виробники затиснуті з двох боків: квоти обмежують фізичний обсяг експорту готової продукції, а CBAM знижує рентабельність альтернативи — того ж чавуну, який можна було б експортувати понад квоти на сталь. Це системна пастка, а не тимчасові труднощі.
Чому декарбонізація не вирішить проблему швидко
Логічна відповідь на CBAM — перехід на низьковуглецеве виробництво, тобто заміна доменних печей електродуговими. Це дозволило б знизити середні викиди приблизно з 2,4 тонни CO2 до 0,6 тонни на тонну сталі і суттєво зменшити майбутні платежі. Але за оцінкою галузі, така трансформація потребує близько 12 млрд євро інвестицій протягом 20-25 років. Знайти такі кошти під час війни, без страхування воєнних ризиків і без гарантій довгострокового фінансування, практично нереально. Тобто механізм, який мав би стимулювати «зелений» перехід, у воєнних умовах працює як додатковий податок без реальної можливості від нього ухилитися найближчими роками.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Ціна питання для економіки країни
За прогнозом GMK Center, зробленим ще до серпневих ударів, виробництво сталі в Україні у 2026 році могло скоротитися до 6,5 млн тонн. У «Метінвесті» оцінюють втрати лише від нових квот ЄС приблизно у 1 млрд доларів експортної виручки та понад 17 млрд грн надходжень до бюджетів усіх рівнів. Це прямі втрати, без урахування суміжних галузей — видобутку сировини, логістики, енергетики, машинобудування, які обслуговують металургійні комбінати.
Президент «Укрметалургпрому» Каленков попереджає, що за збереження чинних обмежень українська металургія може скоротитися щонайменше вдвічі, а з урахуванням мультиплікативного ефекту для постачальників і суміжних виробництв втрати ВВП можуть перевищити 6%. Це вже макроекономічний масштаб, порівнянний із втратою цілого сектору економіки.
Що можна змінити до кінця року
Чинний режим квот діє до 1 січня 2027 року, тому переговорне вікно з ЄС ще відкрите. У галузі називають кілька можливих напрямів компромісу:
- збільшення квот щонайменше до фактичних обсягів експорту попередніх років;
- спеціальний режим для України в рамках CBAM;
- дозвіл спрямовувати кошти, сплачені за CBAM, на купівлю європейського обладнання для декарбонізації — під час війни і протягом семи років після її завершення.
Без таких рішень українська металургія ризикує втратити не лише експортні позиції, а й саму економічну логіку відновлення пошкоджених підприємств.
