Ілюстративне фото: dengi.informator.ua
Донбас як зона екологічного лиха. З кожним втраченим через війну роком регіон все більше змінюється. На землі — міни, під землею — засолені шахтні води, які не відкачуються та отруюють поверхневу та підземну воду. Пустоти заповнюються і щорічно ситуація стає все більш критичною, а катастрофа невідворотною. Але проблема накопичення шахтних вод стосується не лише Донбасу, а й Криворіжжя. У статті «Новин Донбасу» та «Першого Криворізького» читайте, чи можливо впровадити проєкти демінералізації шахтних вод після війни, чи реальні вони та чому досі не були впроваджені, а також про досвід будівництва водогону для шахтних вод на Криворіжжі, та чому екоексперти вважають це рішення суперечливим інтересам довкілля та громади.
З кожним роком Донбас стає все більш екологічно розірваним
До початку російської агресії у Донецькій та Луганській областях працювало більше 120-ти шахт. Більшість вугільних підприємств опинились в окупації ще 11 років тому. Так звана місцева влада, підконтрольна РФ, постійно звітує про ліквідацію начебто нерентабельних шахт. Тож, на захопленій частині Донеччини та у вже майже 100% окупованій Луганській області працюють одиничні вугільні підприємства. Всі інші закриті. Воду там не відкачують.
Шахта ім. Скочинського. Архівне фото 2019 року, Новини Донбасу
Наприклад, в селищі Ізмайлівка, яке РФ окупувала восени 2024 року, є штучні ставки, куди скидали воду із місцевих шахт. За повідомленнями джерел «Новин Донбасу», зараз ці водойми майже висохли. У той час, як містам загрожує підтоплення, на Донеччині та Луганщині — гострий дефіцит питної води.
«Питання не тільки в ускладненні умов шляхом підйому рівня забруднених шахтних підземниаах вод, зменшення міцності порід, активізації витоку метану. До 60 міст та селищ Донбасу знаходяться над шахтними виробками. Відбувається осідання поверхні. Більш активно почали проявлятися техногенні землетруси. Значна кількість змін стає незворотною. Вже не буде можливості скласти цілісну систему керування рівнями підземних вод та утримання їх на безпечних глибинах. Фронт не дозволяє. Створити систему утримання рівня на глибині 250-350 метрів без підйому до поверхні, як у Німеччині, у Рурі вже не вдасться. Донбас стає екологічно розірваним, ділянки заболочені, підтоплені», — коментує доктор технічних наук, гідрогеолог Євген Яковлєв.
Гідрогеолог Євген Яковлєв біля відстійника шахти на Луганщині, 2021 рік Фото: Spektr.Press
Євген Яковлєв з 2016 року працював вздовж лінії фронту від Золотого на Луганщині до Маріуполя на Донеччині. За сприяння Товариства Червоного Хреста між українською стороною та окупаційними структурами проводився обмін даними, екологи робили хімічний аналіз води по обидва боки. Це тривало до 2021 року. Вже тоді внаслідок підтоплення шахтних вод відбувалось засолення та просідання ґрунтів. У звіті, підготовленому ООН у 2020 році, зазначалось, що вже на той момент фіксували просідання ґрунтів від кількох сантиметрів до десяти.
На вулиці в Донецьку тече «іржава» вода. Архівне фото 2019 року, Новини Донбасу
Перший крок до вирішення проблеми — моніторинг
Експерти кажуть: зараз оцінити стан підземних та поверхневих вод майже неможливо, бо їх моніторинг дуже неповний. На окупованих територіях таку оцінку взагалі, зважаючи на наявну інформацію, не проводять. Водночас затоплення шахт впливає і на поверхневі, і на підземні води. Тож, за 11 років стан водних ресурсів там може бути критичним.
«Треба терміново налагодити системи моніторингу, щоб надалі можна було визначити рівень безпеки життєдіяльності. Зараз таких розробок, на жаль, офіційних, скоординованих немає, бо немає державної програми. Є оцінки вод фрагментарні. Комплексу немає, а воно потрібне, інакше ми не будемо бачити напрямків діяльності, напрямків вкладання коштів та бачити перспективи Донбасу», — каже Євген Яковлєв.
У серпні 2018 року Кабінет міністрів затвердив «Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей на період до 2030 року». Планували зробити хімічний аналіз шахтних вод, розробити та затвердити плани ліквідації шахт з урахуванням збереження систем очищення та водовідливу шахтних вод. Одним зі шляхів бачили будівництво заводів з опріснення. «Новини Донбасу» спитали у Міністерства енергетики України, чи були реалізовані хоч якісь плани з тих, що прописані у Стратегії, але відповіді поки не отримали. Експерти при цьому кажуть, що робота взагалі не проводилась. Генеральний директор «Центру екології та розвитку нових технологій» Владислав Антипов згадує, що питанням відкачування шахтних вод та їх очищення не займались ані до початку повномасштабної війни, ані після. Бо демінералізація потребує великих інвестицій.
Ставок біля селища Стандартне після скиду підземних вод із шахти Булавинка. Фото Truth Hounds
«Шахтні води високомінералізовані. Робити демінералізацію це дуже дорого і неефективно. Зазвичай їх в кращому випадку розбавляють чимось. Якісна демінералізація — або промисловим зворотнім осмосом чи ще чимось — це дорого, тому особливо нічого не робили. Більш того, більшість шахт, які створюють найбільший обсяг води — це закриті шахти, які працюють в режимі водовідливу. І все це належить державі», — коментує Владислав Антипов.
Владислав Антипов згадує, що питання очищення шахтних вод цікавило міжнародних донорів, але вони виступали більш як радники, а не інвестори.
Чи ефективне рішення очищувати шахтну воду?
Існує два варіанти консервації шахт — суха та мокра. Суху застосовують до шахт, де немає загрози затоплення. Забій просто засипається. При мокрій консервації встановлюється помпа, який постійно відкачує воду, направляє її в резервуар, де вона певною мірою очищається, а потім скидається частіше за все у річки. Це класичний метод, але він не передбачає повторного використання, наприклад, для поливу, бо вода недостатньо очищена.
«Є приклад Лисичанська. Там була закрита шахта. Вода відкачувалась, потім там були відстійники, де вона очищалася, потім це скидалося в Сіверський Донець. Коли шахта закривається методом мокрої консервації, коли шахту затопили, на дворі поряд стоїть ця очищувальна станція і відкачують воду, очищають її, потім скидають», — коментує керівник відділу енергетики ГО «Екодія» Костянтин Криницький.
Ця технологія є найпоширенішою в Україні. Її можна використовувати і після закінчення війни, але є нюанси. Якщо шахтна вода, навіть очищена, скидається в річки, вона їх забруднює.
«В 2010 році кілька наукових установ Національної академії наук пробували технології для знесолення шахтних вод, бо вони потрапляли через притоки, наприклад, Самара і Вовча в Дніпро, а потім Кривбас додавав свої засолені мінералізовані шахтні води. Таким чином дніпровські води, які на півдні використовувались для зрошення, призводили до засолення і опустелювання родючих земель на рівні одного відсотка щороку. Ми втрачали чорноземи через високий рівень мінералізації річкових вод», — згадує голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.
За її словами, при застосуванні технології знесолення перш за все необхідно розділити потоки шахтних вод, бо на різних горизонтах знаходяться води з різним ступенем мінералізації.
«Менш засолені шахтні води у верхніх горизонтах, що утворюються на невеликих глибинах, науковці пропонували підіймати на поверхню, скидати в спеціально підготовлені поверхневі водойми і вже потім піддавати необхідній обробці для перетворення у води господарсько питного призначення. Є технології, наприклад, баромембранні, коли все це знесолюється, а солоний концентрат повертається на нижні глибини і там залишається», — пояснює Тимочко.
Засолені води з другого горизонту також треба обробляти, але скидати в окремі накопичувачі-відстійники, створені в шахтах, щоб потім їх можна було використати. Тож, технології існують, але вони ніколи не були застосовані в промислових масштабах.
Проблема відкачування та очищення шахтних вод не зникла, а лише загострилась після початку бойових дій в умовах дефіциту технічної та питної води на Донбасі.
У 2023 році на Донеччині багато говорили про проєкт «Велика вода». За 180 мільйонів гривень будували двоступеневу систему для очищення шахтних вод. На виході з очисної станції мешканці Мирноградської та Покровської громад повинні були отримати технічну воду покращеної якості. Але, наприклад, Євген Яковлев критикував цей проєкт, називаючи авантюрою. На його думку, подібне можливо реалізувати лише тоді, коли буде ясно, який стан вугільних підприємств в окупації — мова знову ж таки про моніторинг та оцінку впливу підйому рівня шахтних вод.
Бойові дії перекреслили навіть ці потенційні можливості. Покровськ та Мирноград — по суті, лінія фронту вже майже рік.
Крім того, у Мирнограді після початку повномасштабного вторгнення, але до того, як місто стало прифронтовим, використовували модульні фільтрувальні станції. Допомагали із цим міжнародні донори.
Якщо все ж таки міжнародні донори будуть готові допомогти у майбутньому, то подібні фільтрувальні станції, вважають експерти, можна використовувати, але дуже точково.
«Треба розуміти, що фільтри все ж таки очищують завислі речовини — вугілля, забруднення. А питання в мінералізації знімається тільки мембранами. Тобто, це такі з дуже маленькими порами фільтри і це дуже дорого робити демінералізацію великих обсягів підземних вод», — каже Владислав Антипов.
Перед тим, як впроваджувати подібні технології, на думку екологів, треба провести попередню роботу — аналіз води на кожній шахті.
«З чого складається вода, чи можна її очищувати, до якого ступеня. Кожна шахта — це індивідуальна історія, але теоретично є такий варіант, що шахтну воду можливо очищати до рівня питної води. Таке в Німеччині практикувалося, в інших країнах практикувалося. Це більш-менш реалістично», — вважає Костянтин Криницький.
Але в Німеччині це стало можливо завдяки великим бюджетам. Для України, на думку Костянтина Криницького, актуальним після війни стане ще й питання пошуку людей, які потенційно змогли б впровадити нові технології.
Підземні води як альтернатива для питного споживання
Після початку повномасштабної війни, коли проблеми з водою на Донбасі загострились, у різних громадах стали бурити підземні свердловини. У 2024 році голова Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк казав про 300 свердловин, а планувалось вийти на кількість у 500. Свердловини бурили в Слов’янську, Торецьку та інших містах.
Чоловік набирає воду зі свердловини, Родинське, Донецька область, квітень 2025 року. Фото Донецька ВЦА
Рішення це не нове. Експерти казали про нього як альтернативний спосіб водопостачання досить давно, але знову ж таки є нюанс — недостатня розвідка ґрунтів. Як зазначають гідрогеологи, запаси підземних вод були розвідані лише по периферійній зоні промислового Донбасу. Зараз отримати такі дані, зважаючи на бойові дії та окупацію, неможливо. А через те, що підземні води тісно пов’язаними із шахтними, вони можуть бути забруднені.
«Якщо є водоносні горизонти на тій глибині, куди можна теоретично пробурити свердловини, то це нормальна історія. Якщо не відкачувати шахтну воду, то вона буде підійматися, піде частково по стволах закритих шахт, буде топити шахти і в якийсь момент може дійти до свердловин, які пробурять для води. А може воно збалансуватися та не дійти до горизонту. На Донбасі немає точних планів підземних виробітків. Тому спрогнозувати, чи дійде до свердловин, важко», — каже Владислав Антипов.
Тож, у цьому варіанті треба перейти на віддалені, периферійні підземні джерела та максимально віддалитися від зони впливу шахтних вод та поверхневих джерел. Але чим довше ситуація із шахтними водами не вирішується, тим вища ймовірність ураження більшої площі. Потім повернути території до нормального стану буде складніше.
Нова можливість для вугільних громад
18 червня цього року Кабінет міністрів затвердив Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року. Вона визначає стратегічне бачення держави щодо майбутнього 38 громад, які раніше були залежними від вуглевидобування. Мова про західні та східні області. Орієнтовний обсяг фінансування — понад 30 млрд гривень, з державного та місцевих бюджетів — приблизно 10. Інша частина — залучені кошти. Серед завдань програми у тому числі розроблення планів використання у виробництві породи шахтних відвалів та шахтних вод. На це планують витратити приблизно 230 мільйонів гривень.
«Ця програма буде поєднувати і гранти, і кредити на пільгових умовах від Європейського інвестиційного банку. Громади Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей зможуть подаватися, отримувати гранти. І теоретично це якраз може бути щось таке на майбутнє з думками про відновлення після деокупації», — каже Костянтин Криницький.
Проєкти можуть стосуватись у тому числі й очищення шахтних вод. Витратити гроші треба до 2028 року. На думку екологів, логічно дивитися у бік коштовних технологій: на системи очищення, після яких воду не просто будуть скидати в річки, а доводити до стану технічної, чи навіть питної. Але все це, у будь-якому разі, буде можливе принаймні після завершення бойових дій та проведення повноцінного моніторингу.
Водогін для шахтних вод у Кривому Розі: амбіційне «рішення», яке не усуває головної загрози
Після підриву Каховської ГЕС майже мільйон мешканців Кривого Рогу та району залишились без основного джерела водопостачання, а ще додатково в місті неабияк загострилось питання щодо проблеми із шахтними водами, які після розбавлення стічними та іншими водами перетворюються на зворотні й скидаються в річку Інгулець. Уряд реалізував масштабні мільйонні проєкти будівництва магістральних водогонів для водопостачання міста і для скидання шахтних вод. Але попри гучні заяви чиновників екологічна загроза для регіону зберігається — через невпорядковане скидання шахтних вод.
Швидкість замість комплексного рішення: що передувало будівництво водопроводу для шахтних вод
У перші місяці після знищення Каховської ГЕС для подолання кризи з водою в Криворізькому районі вирішили перенаправити воду з річок Саксагань та Інгулець у Південне водосховище, що тимчасово розв’язало проблему водопостачання, але не якості самої води, яку отримували мешканці міста і району. Це були проміжні рішення, щоб Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України змогло закінчити будівництво чотирьох ниток магістрального водогону Інгулець — Південне водосховище, який запустили на повну потужність уже 12 серпня 2024 року.
Раніше редакція «Першого Криворізького» писала про резервні канали наповнення Південного водосховища та наслідки для довкілля після їх використання.
Олександр Коломійцев, керівник служби відновлення та розвитку інфраструктури Дніпропетровської області, розповів, що магістральний водогін — найбільший інфраструктурний проєкт за роки незалежності України. Побудували його за 11 місяців, це будівництво Коломійцев назвав «рекордним». Його розпочали в липні 2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №566. Уже у вересні минулого року запустили чотири труби діаметром 1200 та 1000 мм, які качають 400 тисяч кубічних метрів води на добу в Південне водосховище.
Але після запуску виникла проблема: у міжсезоння відбувається скидання забруднених вод зі ставка в балці Свистунова — саме поблизу забору питної води. Щоб уникнути зупинок у водопостачанні, терміново звели ще одну споруду, яка відводить ці води нижче за течією. Таке рішення запропонувала Рахункова палата, хоча, за законом, вона не має повноважень ініціювати інфраструктурні проєкти.
Скрин зі звіту Рахункової палати
«Жодна техногенна комісія не визнавала необхідності цього об’єкта як засобу ліквідації наслідків катастрофи на Каховській ГЕС. Тобто будівництво водогону для скидання шахтних вод не було частиною офіційного плану реагування на надзвичайну ситуацію.
Також будівництво цього водогону не пройшло обов’язкової оцінки впливу на довкілля, як того вимагає закон. Його не погодили ані Міністерство захисту довкілля й природних ресурсів України, ані Держводагентство. Щобільше, є офіційні застереження від профільних відомств, що перенесення водоскиду не є ефективним рішенням», — говорить Василина Нікульнікова, голова громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту».
Але попри все це проєкт реалізували — всупереч закону і, на думку експертів, схоже, всупереч інтересам довкілля і громади.
«Ми швидко за два місяці побудували споруду, яка дозволяє не перекривати забір води. 700 тисяч мешканців не відчують змін у кранах», — заявив під час презентації водогону для скиду шахтних вод із Балки Свистунова в басейн річки Інгулець у січні цього року Олександр Коломійцев.
Раніше редакція нашого сайту писала, що проєктування та будівництво водогону відбуваються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2023 року №566 щодо ліквідації наслідків після знищення окупантами Каховської ГЕС. Загальна вартість проєктування та робіт — 457 мільйонів 220 тисяч гривень.
Архівні фото «Першого Криворізького» з презентації водопроводу у січні 2025 року
Архівні фото «Першого Криворізького» з презентації водопроводу у січні 2025 року
Слід зазначити, що вже у 2025 році прокуратура повідомила про підозру п’ятьом учасникам групи, які привласнили понад 240 мільйонів гривень державних коштів, виділених на будівництво саме чотирьох гілок магістрального водогону для Кривого Рогу після підриву Каховської ГЕС. Серед підозрюваних — власник і представник однієї з найбільших шляхобудівних компаній України, а також інженерно-технічні працівники підконтрольних підприємств. У відповідь на це компанія «Автомагістраль-Південь», що будувала цей водогін, заперечила звинувачення в розкраданні та повідомляє про заборгованість від держави на понад пів мільярда гривень за будівництво цього ж водогону.
Вода є, але до її якості є питання
Віцепрем’єр-міністр з відновлення України — Міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба заявив під час зустрічі з журналістами в січні цього року:
«Проблема постачання питної води в Кривому Розі вирішена попри сезонні труднощі».
Утім ключове питання не в кількості води, а в її якості. Але про це чиновники та посадовці майже не згадували під час січневої презентації водогону для шахтних вод.
Нагадаємо, що в серпні 2024 року під час візиту представників Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України в місті розглядали можливість реконструкції аварійної греблі в балці Свистунова.
Архівні фото «Першого Криворізького» з презентації водопроводу у січні 2025 року
Це рішення, тобто будівництво водогону, дійсно дало можливість уникнути критичної ситуації, але не розв’язало першопричини: багаторічного ігнорування проблеми. Замість того, щоб очищати ці води або переходити на замкнені цикли водокористування, гірничі підприємства продовжують скидати їх у природні водойми.
«Державне агентство водних ресурсів попереджало реалізаторів проєкту будівництва цього водогону про те, що не можна цього робити, тому що перенесення водовідведення не вирішить проблему річки Інгулець. Адже розміщені на лівому березі річки Інгулець техногенні об’єкти, які належать і Південному ГЗК, Державному підприємству “Кривбасшахтозакриття”, і підприємству “АрселорМіттал Кривий Ріг”, такі як хвостосховище, відвали, ставок-накопичувач шахтних вод, усі не гідроізольовані, тобто в нас повністю відбувається руйнація лівого берега річки Інгулець, відбувається інфільтрація. Науково-дослідний гірничорудний інститут КНУ встановив, що через берегову лінію щороку потрапляє понад 2,5 мільйони кубометрів високомінералізованої води, яка фільтрується через ґрунтові води, через ґрунт якраз із цих техногенних об’єктів і виходить перед місцем водозабору. Тому просто перенести водовипуск — це неправильне рішення. Але, на превеликий жаль, лист Держводного агентства до уваги не взятий», — пояснює екоекспертка Василина Нікульнікова.
Громадська організація «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» оскаржує законність проєкту в суді. Позов до Окружного адміністративного суду Києва подано, відповідач — Кабінет Міністрів. Василина пояснила, що вони не просто вимагають скасування рішення, вони закликають перерозподілити виділені кошти на справжні природоохоронні заходи: реальне очищення шахтних вод, модернізацію ставків-накопичувачів, реконструкцію хвостосховищ.
План управління шахтними водами є, але чи реалізували його
20 грудня 2021 року уряд України затвердив План управління шахтними водами Кривбасу (№1802-р). Тоді документ було прийнято з дотриманням вимог стратегічного екологічного законодавства, з проведенням процедури стратегічної екологічної оцінки (СЕО). Громадськість мала можливість надати зауваження й пропозиції, більшість яких ураховані частково.
Серед ключових заходів плану — розробка альтернативної схеми поводження із шахтними водами.
«Нинішня схема, запроваджена ще в 1970-х, не відповідає чинному законодавству, не базується на природоохоронних засадах і не передбачена жодними нормативними актами», — пояснює Василина Нікульнікова.
Перед ухваленням плану управління шахтними водами в Кривому Розі Міністерство економіки України та Міністерство екології та природних ресурсів (тодішня назва нинішнього Міністерства захисту довкілля) видали спільний наказ про поліпшення стану річки Інгулець та організацію поводження із шахтними водами.
«Цей документ — спільний наказ №1622/405 від 2017 року. У ньому, зокрема, було передбачено врахування першої вимоги зацікавленої громадськості — обов’язкове проведення оцінки впливу на довкілля (ОВД). Саме в грудні 2017 року набув чинності Закон України “Про оцінку впливу на довкілля”. Ми сподівалися, що новий інструмент — закон про ОВД — дозволить повноцінно оцінити запропоновані науковцями, урядовцями та бізнесом заходи з управління шахтними водами. Але ця оцінка щодо ДП “Кривбасшахтозакриття” проводилась тричі. Двічі підприємству відмовляли у видачі позитивного висновку ОВД. Третя процедура досі не завершена», — говорить Василина.
Як відомо, першою і головною причиною відмов було те, що підприємство не запропонувало жодної альтернативної схеми. Підприємство «Кривбасшахтозакриття» намагалось легалізувати застарілу систему, яка функціонує ще з 1970-х років: накопичення шахтних вод у ставку-накопичувачі, розведення їх водами з Карачунівського водосховища і скид у річку Інгулець.
Але ця схема негативно впливає на екосистему річки Інгулець. Через регулярні скидання спочатку зворотних вод, а потім — технічно чистішої води з Дніпра відбувається постійне водозаміщення. Унаслідок цього річка втратила свою природну здатність до самовідновлення.
Зазначимо, що за урядовими документами — постановою про затвердження плану управління шахтними водами і відповідними наказами — скрізь фігурує формулювання «ставок-накопичувач шахтних вод». Але насправді туди щороку скидають так звані зворотні води.
Це визнає навіть уряд, бо щороку приймається окреме розпорядження Кабміну про скидання не шахтних вод, а саме зворотних вод. А зворотними вони вважаються тому, що в них, крім шахтних, містяться:
- стічні та дренажні води міста Кривого Рогу;
- техногенні домішки — залишки вибухових речовин, пил від гірничих робіт у шахтах тощо.
«Станом на сьогодні ані наказ Мінекології та Мінекономіки від 2017 року, ані розпорядження Кабінету Міністрів щодо управління шахтними водами Криворіжжя не виконані. Причина — не лише в бізнесі. Бізнес, особливо у воєнний час, скорочує витрати на природоохоронні заходи, адже вважає їх такими, що не приносять прибутку. Однак найбільше занепокоєння викликає бездіяльність держави, а саме: Міністерства захисту довкілля, Міністерства економіки та Фонду держмайна, які не вживають жодних реальних заходів для виконання раніше ухвалених рішень», — говорить екоекспертка Василина Нікульнікова, голова громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту».
Статтю було підготовлено журналістами «Першого Криворізького» та «Новин Донбасу»: Вікторією Іщенко, Софією Скибою, Юлією Діденко та Оленою Музикою
