Вони залишаються до останнього — навіть тоді, коли в містах немає води, світла чи лікарень. Тисячі маломобільних людей на Донеччині досі чекають на евакуацію. І поки волонтери «Проліски» та «Схід SOS» рятують тих, хто не може врятуватися сам, у Кривому Розі місцеві бізнеси та ініціативи створюють доступне середовище для тих, хто вже переїхав і мешкає в місті.
«Залишаються до останнього». Як проходить евакуація маломобільних людей
Міста й селища, які опинились в епіцентрі бойових дій — це випалена земля. Там немає комунікацій, не працюють лікарні та магазини, а кожен вихід за межі підвалу може стати останнім. Ці населені пункти давно не схожі на місця, де можуть жити люди, але люди там є. У гуманітарній місії «Проліска», яка досі вивозить мешканців прифронтової Костянтинівки, кажуть: у місті залишилось приблизно 5,5 тисяч людей. Близько 90% від цієї кількості маломобільні, немобільні чи похилого віку.
«Для цих людей кінцева точка — коли влучило просто в їхню квартиру. Вони сиділи в підвалі. Потім закінчилась гуманітарка, закінчився зв’язок, закінчилась вода. Вони в таких умовах побули декілька тижнів і прийняли рішення. Якщо казати про Костянтинівку, то майже сто відсотків людей, які виїжджають, потребують поселення. Грошей і житла в них немає», — каже керівник «Проліски» Євген Каплін.
За інформацією Донецької обласної військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення було евакуйовано 47 тисяч маломобільних осіб. Як «Новинам Донбасу» повідомили у Департаменті з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи, щоденно на території області готові вивозити людей 18-20 спільних евакуаційних груп. ДонОВА збирає дані про тих, хто потребує вивезення, займається подальшим розселенням. Безпосередньо евакуацію проводять екіпажі поліції, ДСНС та волонтерські організації. Серед них і «Проліска», яка зараз вивозить людей не тільки з Донеччини, а зі всіх дев’яти прифронтових областей. Але після загострення в Донецькій і Дніпропетровській областях в кінці весни цього року найбільше заявок на евакуацію саме звідти.
Місця для поселення немобільних і маломобільних людей — велика проблема, починаючи з 2014 року
Загалом із початку повномасштабного вторгнення «Проліска» вивезла вже більше 50 тисяч людей з усіх регіонів. Близько чотирьох тисяч із них немобільні, маломобільні, важкохворі або поранені. Їх транспортують спеціалізованою технікою в супроводі медиків. «Проліска» намагається забезпечити повний цикл евакуації. Людям надають психологічну підтримку, допомагають із документами, селять у місцях тимчасового проживання. Але цих місць, підкреслює керівник «Проліски» Євген Каплін, із кожним днем усе менше.
«Щодо немобільних і маломобільних людей, то це дуже велика проблема. Ми про неї казали з 2014 року. Уже тоді деякі люди не могли попасти в державні геріатрики, хоча були місця. Це, наприклад, люди з радянськими паспортами, зі втраченими документами через обстріли. А в державних геріатричних закладах є певна процедура з документами, з оцінкою потреб. Плюс є люди, в яких є живі діти, і вони мають за ними доглядати», — пояснює Євген Каплін.
Якщо в людини, навіть з обмеженою мобільністю чи з інвалідністю, є живі діти, її можуть влаштувати в державні геріатрики тільки на платній основі. Це 12–15 тисяч гривень на місяць, що непідйомно для пенсіонерів. Якщо діти кидають своїх батьків, що, за словами Євгена Капліна, не рідкість, про платне влаштування вони навіть не можуть мріяти. Паралельно з державними геріатричними закладами існують приватні хоспіси, організовані благодійними, релігійними, громадськими організаціями, зокрема й волонтерами «Проліски». Там за маломобільними та людьми похилого віку доглядають безкоштовно, але ці заклади не мають підтримки від держави.
«Постанова №888 (постанова Кабінету Міністрів про експериментальний проєкт із надання ВПО похилого віку, особам з інвалідністю соціальних послуг стаціонарного догляду, підтриманого проживання — ред.) не запрацювала, бо дуже високі стандарти для закладів. Там має бути одна людина в кімнаті, усе має бути зроблено по інклюзії. Пожежна безпека, сигналізація — цього немає в будинку, умовно, купленому релігійною громадою за 10 тисяч доларів у селі. Але все одно ці умови значно кращі, ніж підвал у Покровську, бо там людей годують, їм дають дах над головою», — розповідає Євген Каплін.
Держава має бути готова прийняти до двадцяти тисяч людей
Усі ці накопичені проблеми призвели до «вибуху» в хабі в Павлограді: людей там стало настільки багато, що їх розміщували навіть на вулиці. Євген Каплін звернувся в Офіс Президента і до прем’єр-міністерки. У серпні 2025 року хаб відвідала Юлія Свириденко. Після цього відкрили ще декілька транзитних пунктів, але керівник «Проліски» не вважає це системним вирішенням проблеми, бо люди, яким немає де жити, просто накопичуються на нових місцях.
«Починає працювати нова постанова (програма надання притулку маломобільним ВПО, про яку було оголошено 20 вересня — ред.). Там нижчі стандарти для закладів з утримання. Загалом утримання маломобільної або немобільної людини в середньому коштує 8–10 тисяч гривень на місяць. Це якщо не треба підгузки та медикаменти. Із 2014 року я робив усе, щоб привести до цих закладів народних депутатів, Мінсоцполітики, показати, що є така проблема, але вона була не на часі, бо це не про військових, а про цивільних. Мій посил був про те, щоб підтримувати саме приватні заклади, щоб вони не боялись легалізуватись, щоб була державна підтримка і на це були певні кошти в бюджеті», — каже Євген Каплін.
Керівник «Проліски» впевнений: якщо програма не запрацює, то в приватних закладів підтримки просто закінчаться можливості, аби опікуватись маломобільними переселенцями. Тоді держава має бути готова прийняти до двадцяти тисяч людей, а готовності цієї немає.
«Схід SOS»: без сторонньої допомоги представники маломобільних груп загинуть
Донецька адміністрація повідомляє, що у вересні в різних регіонах України безоплатно розселили 144 маломобільні особи. Їх приймають західні та центральні області. Але місць катастрофічно не вистачає, тому, за інформацією благодійного фонду «Схід SOS», деякі люди змушені чекати на евакуацію. У «Схід SOS» наголошують на потребі створення умов і місць для проживання людей, у першу чергу мова про маломобільних та немобільних. Після проведення дослідження, результати якого опубліковані у квітні цього року, команда дійшла висновку: без сторонньої допомоги представники маломобільних груп загинуть на прифронтових територіях, бо армія РФ веде бойові дії, аби позбавити цивільне населення умов, необхідних для виживання. Зараз «Схід SOS», як і «Проліска», вивозить людей із найскладніших точок на Донеччині та Дніпропетровщині. Перш за все мова саме про маломобільних.
«З початку повномасштабного вторгнення ми загалом евакуювали більше 90 тисяч людей, з них орієнтовно 17 тисяч — це маломобільні. За останній місяць п’ять тисяч людей пройшло, з них десь 20% — це маломобільні категорії. У нас навчена команда — ті, хто з 2022 року працює саме з маломобільною категорією, тому що це дуже гарячий досвід. Є тактичні навички, є навички надання першої домедичної допомоги», — розповідає евакуаційник БФ «Схід SOS» Роман Бугайов.
Роман Бугайов. Фото надав «Схід SOS»
«Схід SOS» працює з органами соцзахисту, від яких отримує статистичну інформацію, причому підготовка відбувається завчасно. Якщо певний населений пункт під потенційною загрозою, волонтери реагують на такі виклики: підраховують, скільки треба задіяти автівок для евакуацій, заздалегідь шукають, де розмістити людей.
«Дуже плідно співпрацюємо із соцзахистом, намагаємось їх підсилити, допомогти. Вони дають інформацію про маломобільних, котрі потребують евакуації. Також звертаються сусіди, родичі. Ми ці заявки опрацьовуємо через гарячу лінію і реагуємо», — каже Роман Бугайов.
Без евакуації люди, які не можуть ходити, просто заблоковані у своєму житлі. Вони не мають доступу до їжі, води, ліків. Євген Каплін згадує, як вивозив 96-річного дідуся із квартири, у яку ще й прилетів снаряд. Роман Бугайов розповідає про випадки, коли лежачі люди самі залишались на довгий час у холодних квартирах. Волонтери знаходили їх голодними та в жахливому стані. У «Схід SOS» є автівки, обладнані навіть для лежачих, але зараз є потреба в броньованому транспорті саме для евакуації маломобільних людей, бо для тих, хто має тазостегнові переломи, завантаження в капсулу дуже травматичне.
Фото надав «Схід SOS»
Держава має розробити програму реінтеграції маломобільних людей
«Схід SOS» теж забезпечує повний цикл евакуації. Крім цього, фонд знаходить геріатричні центри, які потребують ремонту, намагається допомогти їх відбудувати, створити умови, щоб маломобільні люди могли там перебувати. Також «Схід SOS» частково фінансує заклад «Океан добра» в Дніпрі. Це місце тимчасового перебування приблизно для двохсот маломобільних людей, яким надають догляд і яких годують.
«Є такі люди, у котрих документів не вистачає. Ми відновлюємо документи, щоб можна було їх далі транспортувати в якісь інші геріатричні центри, знаходимо місця і транспортуємо. Це такий перевалочний пункт, звідки потім люди роз’їжджаються», — пояснює Роман Бугайов.
Щодо подальшого поселення «Схід SOS» комунікує з місцевими та обласними адміністраціями. Фонд отримує інформацію, що є певні геріатрії, далі підключається моніторинговий напрям. Спеціалісти їдуть на місце та аналізують, чи можна там розмістити маломобільних людей. Тобто регіональна влада допомагає, але в держави, на думку Романа Бугайова, досі немає програми реінтеграції цих категорій людей, і це велика проблема.
«Це перший крок, який має бути зроблений, щоб це не відбувалось хаотично, бо ми, по суті, розробили механізм евакуації, котрий використовуємо. Ми це зробили не для того, щоб замінити державні органи, а передати готовий механізм, щоб держава далі могла підсилити цей напрям по маломобільних», — пояснює Роман Бугайов.
Евакуаційник «Схід SOS» уточнює: мова про централізовану програму реінтеграції, яка має регламентувати дії всіх військових адміністрацій на державному рівні щодо людей, яких евакуюють із зони бойових дій. Зараз же всі адміністрації по-різному бачать задачі евакуації.
Без бар’єрів: як у громадах Криворіжжя бізнес допомагає розвивати доступність
Поки частина громад Донеччини шукає шляхи, як евакуювати маломобільних людей із лінії фронту, у Кривому Розі місцеві бізнеси, крафтові майстерні й ініціативи власноруч створюють безбар’єрне середовище.
Вони не чекають на державні програми — створюють рішення самі. Так, як це роблять співвласниці кав’ярні «Квітка» Наталя та Леся, засновниця Ukrainian Kitchen Crafts Ілона Цветкова та члени громадської організації «Рух без меж».
Точкова доступність у Кривому Розі
Попри те, що Кривий Ріг прийняв понад 80 тисяч переселенців, зокрема й людей з інвалідністю, міське середовище досі залишається складним для маломобільних громадян: вузькі двері в магазинах, відсутність пандусів, високі бордюри, громадський транспорт, не пристосований для візків.
Редакція «Першого Криворізького» понад 8 років висвітлює теми доступності та інклюзії в місті, а в цьому році створила спецпроєкт «Ок? Чи не ок?», де разом із маломобільними містянами інспектує вулиці міста і приміщення місцевих бізнесів.
«Доступність міста, безбар’єрність — це не лише про людей з інвалідністю. Це про всіх нас — ніхто не застрахований від травм чи тимчасових обмежень. Маломобільна група населення — це до 40% усіх мешканців. Це люди з травмами, з порушенням зору, вагітні жінки, літні люди, батьки з дитячими візками, велосипедисти й навіть жінки на підборах», — говорить Юрій Понькін, голова громадської організації «Рух без меж», яка опікується питаннями доступності в Кривому Розі.
Юрій Понькін
Юрій Понькін також є членом Ради безбар’єрності при Криворізькому міському виконкомі, а в кожному районі міста діють представники громадських організацій.
«Ми постійно піднімаємо ці питання, подаємо пропозиції, знімаємо сюжети, показуємо проблеми публічно. Це важливо, щоб люди розуміли, що безбар’єрність — не благодійність, а норма. Я дуже сподіваюся, що після війни, коли до міста повернуться ветерани, ветеранки, поранені цивільні, наше місто стане доступнішим і привітнішим до всіх. Бо поки доступність у місті точкова, і добре, що деякі бізнеси просувають доступність», — говорить Юрій Понькін.
Історія за кавою: як у криворізькому кафе «Квітка» збирають на пандус під час лекцій з історії України
У криворізькому кафе «Квітка» історія оживає серед аромату кави та домашньої випічки. Співвласниця закладу й учителька історії Наталія Кучер поєднала свою пристрасть до навчання з прагненням зробити простір більш доступним.
Так з’явився цикл історичних лекцій, під час яких відвідувачі не лише занурюються в минуле України та Криворіжжя, а й допомагають збирати кошти на встановлення пандуса.
Раніше редакція «Першого Криворізького» розповідала про історію відкриття в спальному районі міста цієї кав’ярні, яка стала місцем, де відвідувачі та відвідувачки можуть бути впевнені, що тут їх зустрінуть українським словом і щирою усмішкою.
Співвласниці Наталія Кучер і Леся Гурова також проводять заходи, присвячені автентичним українським традиціям, які радянська влада намагалася знищити.
«Ми мріємо про тотально інклюзивний простір, але це не стане можливим, поки “Квітка” не назбирає на пандус. Тому ми будемо просити допомогти нам у цій важливій справі наших відвідувачів і друзів», — говорить Наталія Кучер.
Ідея перетворити лекції на інструмент збору коштів для встановлення пандуса виникла спонтанно — і вже через три дні у «Квітці» відбулась перша зустріч. Замість звичного прохання про донати тут обрали шлях «інтелектуального заробітку».
«Ми не просто просимо гроші, а заробляємо їх своєю працею, ділимося знаннями. Це чесно й надихає», — пояснює Наталка.
Перша лекція з циклу мала назву «Від давніх-давен до ближчих давен» і охопила шлях українських земель від перших поселень до монголо-татарської навали. За словами Наталі, реакція слухачів перевершила очікування: «Люди прийшли, слухали — а я дуже люблю, коли мене слухають. Це чудово!»
Усього заплановано шість лекцій, але вже зараз з’явилась ідея провести сьому — із запрошеним істориком, присвячену саме історії Криворіжжя.
«Мене питали про місцеву історію, а я не настільки компетентна. Хотілося б, щоб про це розповів фахівець, який у темі», — додає вона.
Збір на пандус триває, а посилання для донатів співвласниці закріпили на сторінці в Instagram.
У «Квітці» тепер можна не лише випити кави, а й зробити добру справу — дізнатися щось нове про Україну та допомогти зробити цей простір доступним для маломобільних громадян.
Адаптивні дошки для нарізання від криворізького бренду Ukrainian Kitchen Crafts
У майстерні Ukrainian Kitchen Crafts у Кривому Розі аромат свіжої деревини поєднується з відчуттям важливості справи. Засновниця бренду Ілона Цветкова разом із чоловіком розпочинала з невеликого хобі — виготовлення дерев’яних виробів для дому.
Згодом майстерня, що працює лише з українською деревиною, розширила асортимент: тарелі з цільного дерева, свічники, підставки з дерева та каменю — усе ручної роботи. У співпраці з криворізьким брендом «Музика Каменю» Ілона створює вироби, які пов’язують природну міцність матеріалів і символіку єдності. Проте справжнім поворотним моментом стало зовсім інше замовлення.
Від свічника до інклюзивних дошок
На одному з фестивалів «Кураж Базар» у Києві, під час повномасштабної війни, до Ілони підійшла ерготерапевтка із Superhumans Center. Вона купила свічник і сказала: «Я з вами зв’яжусь. Здається, у мене є прохання». З цього почалася співпраця, яка змінила не лише асортимент бренду, а і його місію.
Superhumans показали Ілоні адаптивну пластикову дошку, на якій люди з протезами тренуються нарізати продукти. Так з’явилась ідея створити український аналог — із дерева, теплого на дотик, екологічного й естетичного.
«Ми розробили інклюзивну адаптивну дошку, яка допомагає людям із протезами чи тим, хто втратив функцію рук, бути самостійними в побуті. Дошка має металеві голки, на які можна зафіксувати овоч або фрукт і зручно нарізати», — пояснює Ілона.
Від задуму до ідеального варіанта минуло три місяці. Майстерня експериментувала з розмірами, товщиною, гостротою голок, поки Superhumans не схвалили результат.
Перші пів року Ukrainian Kitchen Crafts виготовляли адаптивні дошки з деревних відходів безкоштовно. Нині такі вироби безоплатно отримують військові та цивільні через п’ять реабілітаційних центрів у Києві та Львові.
«Ми не продаємо ці дошки. Їх отримують ті, хто справді потребує. Але черга вже велика — понад пів сотні людей чекають», — каже Ілона.
Щоб виготовити нову партію, команда відкрила банку для донатів, яку можна знайти на сторінці бренду.
Статтю підготували у співавторстві журналістки «Першого Криворізького» Альона Музика, «Новин Донбасу» Вікторія Іщенко та редакторки Софія Скиба і Юлія Діденко.
