З завданнями справляються. Й отримують подяки від тих, хто нас боронить. Це стимулює працювати на перемогу ще більше.
Аби залучати гроші, у ліцеї відбувалися ярмарки, концерти. А ще діти самі проводять лотереї, збирають кошти у класах.
І якщо на початку повномасштабної війни тут більше зосереджувалися на тому, щоб відправити захисникам харчі, смаколики, засоби гігієни, ліки, то потім почали акумулювати кошти, відповідно до прохань військових, на автомобілі, засоби радіоелектронної боротьби, старлінки, генератори.
«Запитів насправді дуже багато, – констатує співрозмовниця. – Але у ліцеї намагаються найперше підтримати своїх. Адже на захист України стали й випускники, і педагоги та їхні діти, і батьки та рідні учнів. Тож потреб, які необхідно закривати, більш ніж достатньо».
З завданнями справляються. Й отримують подяки від тих, хто нас боронить. Це стимулює працювати на перемогу ще більше.
А ще Лариса Кучер каже: важлива кожна гривня. Тут вважають хибною думку, що малі донати не мають значення. Її спростовують своїми щоденними зборами учні.
«Наші діти настільки ініціативні, творчі, креативні, що нам, дорослим, деколи треба повчитися у них. У багатьох класах школярі поставили скриньки, куди кидають решту від своїх покупок в їдальні, в буфеті. А наприкінці чверті запрошують мене: мовляв, ось із таких дрібних внесків клас дає на ЗСУ 4 тисячі. І є такі колективи, які за рік отак помаленьку збирають по 20 тисяч. Це, крім того, що вони беруть участь у ярмарках та інших заходах, зорганізованих допомогти нашим військовим», – з гордістю розповідає педагогиня.
Ця робота триває навіть на канікулах: продали школярки аличу, вторгували 400 гривень і принесли у ліцей; наплели браслетів, продали – і є 260 гривень для захисників.
«Були дуже і дуже щемні історії. Не всі можу розповісти. Але повірте: чудові у нас діти», – констатує Лариса Кучер.
Вона уточнює, що, окрім грошей, волонтерство в закладі потребує ще й багато особистого часу. Адже плетуть маскувальні сітки. Розпочали це робити 25 лютого 2022 року.
«З того часу не припиняємо. Щодня плетемо, навіть коли період канікул. І ввечері після роботи, з 18-ї аж до 21-22-ї, і суботами. Плетуть усі: вчителі, батьки, діти. У період навчання приходять у позаурочний час. Буває так, що дитина звільнена з уроків фізичної культури. І сама проситься плести сітку», – розповідає про цей аспект волонтерства співрозмовниця.
Вона каже, що дехто навіть сприймає це як зміну діяльності, як релаксацію. Тож їдуть на передову з ліцею і сітки, і «кікімори», й окопні свічки, і «Луцький енергетик 22» (це пакуночки, де є печиво, сушка, цукерки).
Лариса Кучер наголошує: досвід очолюваного нею ліцею не є унікальним. У кожному закладі освіти в громаді, і дошкільному, і загальної середньої освіти, є потужна волонтерська робота.
Хіба трохи різняться результати, бо усі займаються тим, що їм ближче, перекривають ті запити, які отримують від, так би мовити, своїх військових, – розповідає вона. І раз по раз дякує колегам, батькам і дітям за їхню небайдужість, ініціативу, креативність, розуміння.
«Як нам кажуть військові, без тилу не буде перемоги й не буде фронту. Тому це наш обов’язок – спільними зусиллями іти до нашої перемоги», – впевнена освітянка.
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання
