Сьогодні, 16 серпня, Шостка прощалася з двома захисниками Сергієм Карпенком та Олексієм Коваленком. Обидва загинули 13 серпня унаслідок ворожого обстрілу наших позицій на Сумщині.
КАРПЕНКО СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ
Народився 25 квітня 1975 року у Шостці, був старшим братом у родині. Навчався у Шосткинській школі № 8, захоплювався футболом.
Після отримання середньої освіти вступив до ПТУ-10, опанував спеціальність «Слюсар-налагоджувальник». Строкову службу проходив у м. Чернігів, виконував обов’язки водія будівельної техніки. Після повернення з армії чоловік працював на провідних виробництвах Шостки.
У 1997 році Сергій одружився на коханій дівчині Світлані. Через деякий час у подружжя народилася донечка Ліза, яку батько обожнював і намагався дати все найкраще. «Моя дівчинка, мій Чижик», – любив повторювати він. Він був для донечки не тільки турботливим батьком, але і старшим другом – разом проводили дозвілля, ходили на рибалку і навіть на спортивні тренування тата.
За словами родичів, Сергій змолоду був дуже активним, жвавим, діяльним, товариським. Енергія кипіла в ньому. Чоловік періодично грав у футбол і волейбол, але головним захопленням його життя став армрестлінг – цим видом спорту він займався професійно. Неодноразово представляв Шостку і Сумщину на змаганнях різного рівню, був призером у своїй ваговій категорії (як правило, займав перші місця). «Майстер своєї справи» – саме так називали його і в улюбленій спортивній секції, і на заводі… і на фронті.
26 лютого 2022 року Сергій Павлович добровільно став на захист Батьківщини, записався у місцевий загін ТРО. За роки служби побував на багатьох вирішальних ділянках фронту – бились за Бахмут і Покровськ, воювали під Лиманом і поблизу Харкова… На фронті був старшим навідником міномета батальйону територіальної оборони. За словами бойових побратимів, наш земляк проявив себе як дуже результативний навідник, якість роботи якого можна порівняти зі снайпером. «Особистий склад батальйону міг завжди розраховувати на його підтримку… Він «прикривав» українську піхоту, створюючи вогневий вал для зупинки ворога. Це була справжня Людина і патріот – сміливий, надійний, душевний, щедрий », – розповідають браття по зброї. За високий професіоналізм і відвагу Сергій Карпенко нагороджений численними грамотами і подяками від військового керівництва, а також – медаллю «Учасник бойових дій. Ветеран війни», почесний коін-жетон «153 об. ТРО. Готові до спротиву».
Після Перемоги чоловік мріяв разом з сім’єю подорожувати рідною та вільною Україною, навчати спорту молоде покоління, жити у любові та гармонії з коханою дружиною та донечкою…
13 серпня ворожий обстріл наших позицій на Сумщині обірвав життя Сергія Павловича Карпенка та ще одного шосткинця, Олексія Коваленка…
КОВАЛЕНКО ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
Народився 4 червня 1975 року у нашому місті, закінчив ЗОШ № 5. В шкільні роки захоплювався радіоуправлінням, відвідував гурток. Після цього Олексій вступив до ПТУ-13 (зараз – Шосткинський центр професійно-технічної освіти) за фахом «Електромонтер».
Строкову службу проходив у м. Білгород-Дністровському Одеської області. Після демобілізації чоловік працював на Шосткинській «Свемі», пізніше – у сфері будівництва в інших містах. Останнім часом Олексій Миколайович проживав у Шостці, працював монтажником вікон.
Рідні згадують нашого земляка як людину величезної доброти, врівноваженості та терплячості: «З ним неможливо було посваритися, будь-які проблеми він завжди вирішував мирним шляхом – не тільки власні, але і допомагав іншим дійти згоди. Це була дуже світла особистість… Він просто не здатен був ображатися, пам’ятати зло». У вільний від роботи час захоплювався автомобілями, на рибалку з собою завжди брав родину та друзів. Любив грати на гітарі і співати…
Наступного дня після повномасштабного російського вторгнення (25.02.2022) Олексій Коваленко був вже у військкоматі – добровільно вступив до лав місцевої ТРО. На фронті виконував обов’язки командира міномета батальйону територіальної оборони. За роки служби побував на багатьох найкритичніших ділянках фронту – бились за Бахмут і Покровськ, воювали під Лиманом і поблизу Харкова… За фронтовий позивний чоловік обрав «Леший» – від свого імені, Льоша. За відмінне виконання своїх обов’язків, сміливість і патріотизм чоловік нагороджений численними грамотами і подяками від військового керівництва, а також – медаллю «Учасник бойових дій. Ветеран війни» та відзнакою Міністерства оборони України «Хрест сил територіальної оборони».
Вдома на нього чекала кохана дружина Ольга, син Микола і донечка Анна. Олексій намагався не розповідати родині про пекло фронтового життя. Замість цього частенько надсилав світлини з тваринами. Незважаючи на постійне нервове напруження, небезпеку та втому, він в будь-яких умовах залишався собою – доброзичливим, співчутливим, надійним. Багато безпритульних тварин вижили завдяки доброму серцю Олексія Миколайовича. Особливою прихильністю бійця користувався кіт Кузьма, якого захисник врятував з-під завалу розтрощеного будинку на Лиманському напрямку. Вилікував, приголубив і вже нікуди не відпускав. У розмовах з дружиною мріяв про закінчення війни… Як купить новий будинок, в якому будуть жити всі разом – їх дружня родина і, звичайно ж, Кузьма.
Останніми словами, які він передав своїй коханій, були: «Доброго ранку, сонечко!». Через кілька годин молодший сержант Коваленко Олексій Миколайович героїчно загинув на Сумщині – при захисті рідної України та кожного з нас… Його не стало 13 серпня цього року…
shostka.info
