Проблема безпритульних тварин на Донеччині та у Кривому Розі поглибилась через війну. У Кривому Розі волонтери вже кілька років рятують тварин, допомагаючи їм пережити важкі часи, проте фінансова та матеріальна підтримка є недостатньою. А в зонах бойових дій Донеччини, де тварини залишаються без господарів через евакуацію або смерть власників, роль волонтерів стає ще важливішою. Команди і окремі зооактивісти ризикують життям, щоб врятувати котів і собак і дати їм шанс на нову долю. Однак, самі волонтери кажуть: для вирішення цієї проблеми необхідна не лише волонтерська допомога, а й системна підтримка з боку держави, щоб створити належні умови для стерилізації та адопції безпритульних тварин.
Евакуація, перетримка, адопція — як рятують тварин із прифронтової Донеччини
Собаки та кішки, які колись спали в теплі біля ніг своїх господарів, тепер блукають серед руїн і зрешечених снарядами вулиць. У зонах бойових дій тисячі тварин опиняються на вулиці — часто не тому, що їх зрадили, а тому, що у людей не залишилося вибору. Переселенцям досить складно знайти житло, якщо у них є домашні улюбленці. А комусь просто не вдалося врятувати свою тварину в поспіху евакуації. Бувають і страшніші випадки — коли у тварини вже немає господаря, бо він або вона загинули під час обстрілу.
Тварини не можуть поскаржитися. Не можуть пояснити, чия це будка, чий двір, де їхня людина. Вони просто чекають. І виживають. Хто і як вирішує проблему покинутих безпритульних тварин? І що може зробити кожен із нас, щоб їхні історії не залишилися непоміченими?
«Героїзм — у тому, щоб не залишити»: Як працюють «12 вартових» на Донеччині
На практиці розв’язання проблеми покинутих і бездомних тварин у прифронтових регіонах лежить на плечах волонтерів. Фонд «12 Вартових» починався як ініціатива зі збереження культурної спадщини. Але з початком повномасштабного вторгнення його координаторка Лала Тарапакіна та її команда стали тими, хто щодня ризикує життями, вивозить поранених, наляканих, покинутих тварин із прифронтових територій і не здає їх до переповнених притулків, а шукає сім’ю для кожної.
Частина команди фонду “12 вартових” Фото: Лала Тарапакіна, facebook
«Це вже не просто евакуація — це подвійний ризик», — каже Лала, координаторка фонду «12 Вартових», про вивезення тварин із територій, де щодня гудуть дрони на оптоволокні, від яких не захищає жодна система РЕБ. Це вже передова лінія, де кожен виїзд може стати останнім. Але вони продовжують.
Якщо раніше в тих же Краматорську або Костянтинівці люди просили евакуювати своїх улюбленців у безпечне місце, щоб потім забрати їх назад, — то тепер дедалі частіше лунає: «Заберіть куди-небудь. Я не можу взяти із собою». Люди їдуть назавжди. А тварини залишаються — без господарів, без дому, без шансу на життя.
Деякі взагалі опиняються за бортом без жодних заявок. Вони виходять на вулицю, кидаються під машини, намагаються привернути увагу. Їх неможливо не помітити і неможливо залишити. Це змучені, покинуті, прив’язані до ланцюгів, поранені, виснажені тварини. Волонтери беруть їх під свою опіку — лікують, стерилізують, годують, обробляють. І все це потребує колосальних коштів. Популяризація практики донатів — виявилася в Україні ще одним рішенням проблеми.
«Якщо за тиждень ми отримуємо 20 тисяч гривень донатів — це вважається хорошим результатом. Але всі наші витрати — це приблизно 150 тисяч гривень на тиждень», — каже Лала. Ці суми включають паливо, медикаменти, ветеринарну допомогу, перетримки, логістику та інше».
Але приватні пожертви покривають лише 20-30% від загальної потреби. Решта — це точкова підтримка від міжнародних партнерів і постійне кризове «латання дірок». Держави поруч немає. Офіційної допомоги — жодної. Усе тримається на плечах волонтерів.
Сьогодні фонд не передає своїх підопічних у притулки. «Ми не веземо тварин туди, де вони можуть залишитися надовго. Наша мета — знайти кожному сім’ю», — підкреслює Лала.
Минулого року команда «12 Вартових» евакуювала 10 230 тварин. З них 750 вдалося прилаштувати в хороші сім’ї — в Україні та за кордоном. Для тих, кого не вдається прилаштувати відразу, передбачені тимчасові перетримки — домашні, приватні, оплачувані. Наприклад, літні собаки, які не приживуться в нових умовах, отримують можливість спокійно дожити своє життя в затишку і турботі. За кожного такого собаку фонд щомісяця платить по 6 тисяч гривень.
«Іноді тварини так важко переживають розлуку, що замикаються в собі, відмовляються від їжі, втрачають інтерес до життя. Їм потрібна адаптація, дбайливе ставлення, час, щоб знову повірити людині», — розповідає Лала.
Команда робить усе, щоб забезпечити їм не просто виживання, а шанс на нову долю. Тому й звертаються до людей із головним закликом: не кидайте своїх тварин. Якщо ви жили з ними пліч-о-пліч, якщо вони довіряли вам — постарайтеся забрати їх із собою. Залишити — значить приректи на страждання і часто на загибель.
Фото: Лала Тарапакіна, координатор фонду “12 вартових”, facebook
Кожне врятоване життя вимагає ресурсів. Великий автобус фонду остаточно вийшов з ладу — двигун не витримав зносу. Полагодити не виходить: щойно збирається сума, вона йде на термінові потреби — операції, вакцини, медикаменти. Зараз залишилася тільки одна машина — евакуаційна «Наварра». Тому великих тварин, як раніше, фонд тепер вивозить тільки за допомогою орендованого транспорту. При цьому фонд не відмовляється від евакуації сільськогосподарських тварин. Але за умови, що вони не будуть пущенi на м’ясо. «Тільки на любов і життя», — каже Лала.
Наразі команда шукає новий тимчасовий притулок, де могла б продовжувати працювати на Донеччині. Попереднє місце базування в Краматорську було знищено під час обстрілу, і повертатися туди тепер небезпечно. «Ми фактично стали жителями Краматорська, — каже Лала. — Але нам знову потрібно починати з нуля. Нам потрібне місце, де ми зможемо жити, працювати, лікувати, евакуювати. І це питання не зручності — а можливості рятувати далі».
Особливу увагу команда приділяє медичній допомозі. Без неї евакуація неможлива. «Ти можеш вивезти закривавленого пса з “червоної зони”, але якщо він не отримає допомогу — він загине», — пояснює Лала.
Клініки на Донеччині інколи не працюють або зачиняються вечорами, тому разом із волонтерами завжди їдуть ветеринари. У фонду є власна команда — лікарі зі Львова, Миколаєва, Харкова, асистенти, стерилізаційна група. Також фонд співпрацює з краматорськими клініками, зокрема з Центром здоров’я тварин, і з київськими партнерами, з якими укладено офіційні договори. «Ми — ветеринарно-рятувальна команда. Наша робота — це не героїзм. Героїзм починається після евакуації. Врятувати — це не просто вивезти. Це повернути життя».
«Ми поїхали, бо вже не можна було залишатися»: релокація притулку з Костянтинівки до Балаклії
Вирішенням проблеми безпритульних тварин зараз найчастіше займаються самовіддані люди, які прийняли рішення рятувати. Олена Овчаренко родом із Костянтинівки Донецької області. Її притулок для тварин колись був одним із найбільших у регіоні: на трьох локаціях мешкали понад 60 собак і близько 100 котів. Але через наближення фронту та постійні обстріли жінці довелося шукати нове місце — і для себе, і для своїх чотирилапих підопічних.
Олена Овчаренко у рідній Костянтинівці до евакуації. Фото: Новини Донбасу
Вибратися з прифронтової зони допомогли волонтери: «12 Вартових», «Порятунок тварин Харків», «Український патріот». Після довгих пошуків Олена разом із тваринами перебралася до Балаклії Харківської області. Зараз у них простора територія, розпочато будівництво вольєрів, а для котів виділено велике приміщення. Олена мріє обладнати там медкабінет — такий, який планувала в Костянтинівці, але не встигла.
Так облаштують притулок після евакуації з Костянтинівки, що на Донеччині на Харківщину — до Балаклії. Колаж: Новини Донбасу
«Тварини почуваються спокійно. Свіже повітря, тиша — їм тут добре», — каже вона.
Притулок Олени існує вже багато років. Сюди потрапляють і ті, кого приносять самі люди, і ті, кого просто підкидають. Навіть після переїзду до Балаклії тварин продовжують везти з прифронтових районів. Олена лікує їх, стерилізує, бере на перетримку — часто витрачаючи власні гроші. Допомагають волонтери та міжнародні організації — причому регулярно, на відміну від держави, яка, за словами Альони, поки що не бере участі у вирішенні проблеми.
«Ми приїхали на голу землю. Ні вольєрів, ні будок, ні навіть дров. Варимо їжу на багатті — дров іде багато. Трохи допомогли “12 Вартових” і UA Animals — привезли будки. Але цього недостатньо. Нам потрібно все: будматеріали, корм, медикаменти», — розповідає вона.
Олена зі своїми підопічними у Балаклії. Колаж: Новини Донбасу
Місцева влада теж не відгукнулася. Навіть стерилізацією доводиться займатися самостійно — за рахунок пенсії або за допомогою зборів, які часто не рухаються з місця.
«Якщо в Костянтинівці хоча б приїжджали волонтери та стерилізували безплатно, то тут — усе власним коштом. Пенсію отримали — поїхали стерилізувати. Самі. А держава — мовчить», — каже Олена і наголошує: допомога тваринам не повинна бути завданням тільки волонтерів.
«У Костянтинівці двічі намагалися побудувати притулок, але все закінчувалося тим, що тварин викидали на вулицю. Дуже хочеться, щоб хоч щось було не власним коштом. І скільки років ми це робимо — самі? Але ж це не тільки наша відповідальність. Якби держава підключилася хоча б мінімально — з вакцинацією, стерилізацією, будматеріалами — стало б хоч трохи легше», — каже вона.
Попри всі труднощі, Олена продовжує шукати для своїх підопічних новий дім. Кошенят частіше вдається прилаштувати. А ось дорослі собаки, особливо хворі, поранені, практично приречені залишитися в притулку назавжди.
«Вони вже нікуди не поїдуть. Але ми за них відповідаємо», — додає вона.
Деяких тварин повертають — тих, кого раніше вже прилаштовували. «Люди клялися, що не поїдуть. А потім телефонують: ми евакуюємося, заберіть назад. А іноді просто підкидають під паркан — і не думають, що у дворі бігають собаки, які можуть загризти».
Є й ті, чиї господарі загинули внаслідок обстрілів. Для них Олена теж шукає дім — або просто дає шанс на виживання.
«Мені їх просто шкода. Вони нікому не потрібні — ні людям, ні державі. Але ж вони такі ж живі. Хотілося б, щоб ми не завжди залишалися з цим болем сам на сам», — каже Олена.
Залишитись, щоб допомагати: Волонтерка з Краматорська рятує сотні тварин
Олена Михайленко займається допомогою тваринам понад 20 років. Родом із Краматорська, вона все життя була оточена «носиками», і, за її словами, саме тварини дають їй сили жити — особливо під час війни.
«Якби не вони, я б весь час думала тільки про війну. А так — є за кого триматися», — каже вона.
Олена Михайленко займається допомогою тварин понад 20 років. Фото: Новини Донбасу
З початком повномасштабного вторгнення Олена не покинула зону бойових дій — залишилася в Краматорську зі своїм притулком. Зараз у неї під опікою стільки тварин, що вона вже збилася з рахунку: «Сьогодні евакуюють трьох — а завтра вже семеро нових на підході. Люди телефонують, просять допомогти, підкидають під паркан. А ми — такі ж люди, як і всі. Просто в нас це покликання, поклик серця».
Тварин у притулок привозять не тільки з Краматорська, а й із сусідньої Костянтинівки. При цьому сама організація Олени не займається евакуацією — цим займаються «12 Вартових», «Порятунок тварин Харків» і UA Animals. Саме ці три організації, за словами Олени, «не кидають» їх і систематично допомагають із вивезенням, стерилізацією та кормами.
Велику допомогу надають і приватні клініки. Одна з них — на Академічній 84, у Краматорську — робить складні операції і дає відстрочки з оплати. А в державній клініці «Весна» стабільно лікують тварин, яких вдається тимчасово прилаштувати. Краматорська ветслужба «Котоландія» допомагає зі стерилізацією, вакцинацією та перетримкою.
Фото: Новини Донбасу
Фото: Новини Донбасу
«Нас розуміють, нам роблять відстрочку в оплаті. Адже ми лікуємо не своїх домашніх — а тих, кого покинули», — каже Олена.
Кормами та обробками також допомагають Сузір’я, NowZad (британська компанія), фонд UFA. Але, попри постійну волонтерську підтримку, ситуація залишається вкрай важкою. Притулок переповнений. Фінансування відсутнє. І найголовніше — немає безпечного місця.
«Чесно — дуже хочеться якомога швидше евакуювати тварин звідси. Але нікуди. Усі притулки переповнені. Усі волонтери задихаються. А куди їхати з такою кількістю тварин — навіть не знаємо», — каже вона.
Ситуація на фронті погіршується, обстріли стають дедалі частішими. «Вночі лягаєш спати — і не знаєш, куди прилетіло. А в голові тільки одне: «А як тварини?».
Поки що Олена продовжує лікувати, стерилізувати, шукати перетримку. Іноді їй допомагають друзі — хтось скидає гроші на ліки, хтось із військових допомагає заразом і тваринам.
«Усе на ентузіазмі та вірі. У нас своя громадська організація “Світ друзів”, але спонсорів постійних немає. Тільки друзі та небайдужі», — каже Олена.
Крім турботи про притулок, Олена курує стерилізованих і вакцинованих вуличних тварин у різних районах Краматорська. Вона знає місцевих «районних» собак, працює з кураторами, виїжджає на локації, відвозить корм, організовує стерилізацію: «Нещодавно їздила — одна мама з дев’ятьма цуценятами, друга — з вісьмома. Ми привезли корм і домовилися про стерилізацію. Але це все знову — наші сили, наші ресурси».
Особливо боляче Олені бачити домашніх, породистих тварин серед покинутих: «Уже страшно говорити, що чекає на вуличних. Але ж усе частіше й породистих викидають. Просто немає місця, немає грошей, немає варіантів».
Олена переконана: впоратися з проблемою одними силами волонтерів — неможливо.
«Держава має підключатися. Зараз притулки — переповнені, а допомоги майже немає. Хотілося б, щоб у кожному місті були комунальні притулки з хорошими умовами. Вольєри, харчування, медобслуговування. У приватних притулках це все ми намагаємося забезпечити самі — але це майже нереально».
«Собака — це як терапія»: Як пришвидшити адопцію тварин
Ще один ресурс для розв’язання проблеми — люди, які готові взяти додому тварин із притулків, або просто з вулиці. Волонтерка з Литви Ліза Олегов уже прихистила двох врятованих псів — Патруля і Мішку. Патруля знайшли під час повені після підриву Каховської ГЕС — тоді він був ще зовсім цуценям. Ведмедика Ліза побачила в оголошенні в інтернеті: його викинули господарі, коли йому було лише два місяці. Пізніше виявилося, що він — бельгійська вівчарка.
Ліза Олегов із цуценям. Фото надане героїнею публікації
«Коли дивишся в очі таким тваринам, виникає якийсь особливий, майже невидимий конект. Їх неможливо не забрати», — каже Ліза.
Вона вважає, що проблему безпритульних тварин потрібно вирішувати не через державу: «Якщо держава не справляється з допомогою переселенцям, то тварини — взагалі поза пріоритетом». Натомість вона пропонує об’єднати зоозахисні організації в єдиний союз і створити загальну базу даних тварин.
Фото: Новини Донбасу
«У нас купа різних сайтів, оголошень, постів у соцмережах. А треба зробити один — зрозумілий, зручний, з фото та історіями тварин. Такий, щоб можна було вибрати собаку чи кішку до серця, як це відбувається в інших країнах», — каже Ліза.
Вона зазначає, що за кордоном процес адаптації тварин набагато простіший: «Мої знайомі беруть собак із Румунії або Португалії, бо там усе чітко: один сайт, усе англійською, собака з паспортом і щепленнями. А в Україні — купа сторінок, усе українською, складно розібратися».
На думку Лізи, єдина платформа допомогла б не тільки українцям, а й іноземцям, які готові прихистити тварин із зони бойових дій: «Люди хочуть бачити фото, історію, зрозуміти, кого вони беруть. Тому що вибір собаки — це завжди про почуття. Так було в мене з Мішкою. Зараз же — тільки випадкові пости або знайомі. А якщо це породистий собака, то, найімовірніше, знайдеться охочий взяти його. Але більшість — це звичайні дворняги, і саме вони найчастіше залишаються непоміченими».
Фото: Новини Донбасу
Зоопростір і притулок для тварин у Кривому Розі: два шляхи для однієї мети
У Кривому Розі тварини не мають голосу, але мають тих, хто за них говорить і діє. Поки одна криворожанка Олена Павлова відкрила притулок «Рукавичка-КР» та з 2020 року рятує, стерилізує сотні безпритульних котів і собак, інша містянка Тетяна Підпалько створила «ЗооТусу» — простір, де поєднуються зоомагазин, кав’ярня, освітні події та допомога безпритульним. Олена і Тетяна — приклад того, як особиста емпатія й сміливість перетворюються на локальні рішення для громади.
Безпритульні тварини — одна з хронічних соціальних проблем Кривого Рогу та Дніпропетровщини загалом. За словами Олени Павлової, засновниці благодійного фонду та приватного притулку «Рукавичка-КР», ситуація з кожним роком тільки погіршується, особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. До звичних джерел безпритульності додались евакуйовані тварини з прифронтових територій, яких військові привозять у пошуках порятунку. При цьому притулки, зокрема «Рукавичка-КР», функціонують без жодної підтримки від міста.
Зазначимо, що за даними дослідження організації «UAnimals» у 2024 році, у притулках та на утриманні волонтерів у тилових областях їх кількість зросла на 20-30%, а у прифронтових областях — на 60% у зооволонтерів та на 100% у притулках.
«Але в нас люди ще не зовсім розуміють потребу стерилізації і що це перше, з чого потрібно починати, бо це головна причина зростання кількості безпритульних тварин. Ви тільки подумайте, що одна кішка може народити за рік 100 кошенят. І так з кожним роком, і ми самі не стягуємо.
У Кривому Розі також працює комунальний “Центр поводження з тваринами”, працівники якого відловлюють вуличних тварин, стерилізують і після загоєння повертають їх у місця виловлювання. Але й вони не здатні охопити все місто, а тим паче села, дачні території в місті та за ним», — говорить Олена Павлова.
Олена Павлова, засновниця благодійного фонду та приватного притулку «Рукавичка-КР». Фото: Перший Криворізький
Криворізькі волонтери притулку «Рукавичка-КР» мають угоду з місцевою ветеринарною клінікою «ЛяМур», лікарі якої надають послуги тваринам притулку в кредит і зі знижкою. Це дає волонтерам час зібрати кошти на лікування, стерилізацію та реабілітацію тварин.
Власниця-волонтерка криворізького притулку Олена Павлова розповідає, що інколи у випадку, якщо в притулку не вистачає коштів на лікування врятованої тварини, то спершу ветклініка надає послуги, а вже потім вони оголошують збір на офіційних сторінках притулку, щоб оплатити процедуру та лікування.
«Така довіра від лікарів ветклініки, звісно, сформувалась не відразу, як я відкрила притулок для тварин, але безмежно вдячна їм. З мого досвіду, для утримання притулку, допомоги беззахисним тваринам треба не лише територія, а люди, які будуть підтримувати й допомагати. Уже тільки на другому місці йде фінансування. От зараз кількість тварин у нас у притулку настільки велика стала, що з кожним днем стає дедалі складніше. Зараз ціни кожного дня ростуть, наприклад замовили вольєр по одній вартості, а через місяць, коли вже начебто назбирали кошти, інша ціна. Ось цей вольєр для котів, який позаду мене, коштує 70 тисяч гривень, мені подарував мій чоловік на день народження», — розповідає Олена.
Фото: Перший Криворізький
Для покращення ситуації з безпритульними тваринами в місті та забезпечення подальшої роботи притулку Олена разом з іншими волонтерами реалізує кілька заходів.
- Стерилізація вуличних тварин
Притулок «Рукавичка-КР» самостійно стерилізує 10–12 тварин щомісяця. Це можливо завдяки співпраці з двома місцевими ветклініками й одним зоомагазином, який передає прибуток із продажів на ці потреби. Олена говорить, що навіть такий обсяг — це сотні ненароджених тварин, а отже, й невбитих або покалічених на вулиці тварин щороку. Представники всеукраїнської організації «UAnimals» упевнені: якщо не зупинити розмноження безпритульних тварин шляхом стерилізації, їхня кількість зростатиме щороку в геометричній прогресії. Наприклад, лише одна пара котів із потомством може за 7 років дати життя близько 420 тисячам кошенят. А пара собак — майже 67 тисячам цуценят за шість років. Стерилізація не тільки допомагає контролювати чисельність тварин, а й позитивно позначається на їхньому здоров’ї та тривалості життя. Дослідження Університету Джорджії, у якому проаналізовано медичні дані понад 70 тисяч тварин, показало: стерилізовані собаки живуть у середньому на 20% довше. Інше велике дослідження, що охопило 40 тисяч собак, підтверджує: стерилізовані самки живуть на 26,3% довше, а самці — на 13,8% довше.
Фото: Перший Криворізький
- Благодійні онлайн- та офлайн-заходи
Команда притулку активно веде сторінку в соцмережах, де щоденно звітує про витрати. Також регулярно організовуються благодійні заходи — аукціони, творчі вечори, спортивні та просвітницькі заходи щодо адопції, стерилізації та здоров’я тварин — у співпраці з бізнесом (ресторанами, салонами, магазинами) та митцями, наприклад із художницею Анастасією Новіковою, яка провела благодійний аукціон і виставку власних картин, зібравши кошти на підтримку притулку.
Фото: Перший Криворізький
- Адопція
Притулок «Рукавичка-КР» відкритий для відвідувачів, які планують обрати собі кота чи собаку. Також містяни, які не мають змоги забрати тварину в родину, можуть приїжджати та вигулювати, допомагати доглядати за тваринами.
- Порятунок, лікування та догляд за травмованими тваринами
У притулку Олени більшість тварин з інвалідностями або таких, які вже відновились після тяжких травм і хвороб. Наприклад, сліпий пес, урятований після наїзду машини, адаптувався до життя, знає команди та чекає на родину. Олена Павлова впевнена, що навіть «неідеальні» тварини мають право на шанс.
Фото: Перший Криворізький
«ЗооТуса» — не зоомагазин, а криворізький зоопростір із серцем
Історія Тетяни Підпалько, засновниці простору «ЗооТуса» в Кривому Розі, почалась не з бізнес-плану, а з дев’яти безпритульних цуценят, яких вона несподівано побачила в траві неподалік свого будинку. Страх, розгубленість — і водночас розуміння, що просто пройти повз не вийде. Вона почала з будки, дописів у Facebook, пошуку родин. Вісім собак вдалось прилаштувати. А один, якого звати Патрон, залишився. Саме він став натхненником її справи.
Тетяна Підпалько, засновниця простору “ЗооТуса” у Кривому Розі. Фото: Перший Криворізький
Фото: Перший Криворізький
«Я не планувала пов’язувати своє життя з безпритульними тваринами, — каже Тетяна, — але доля підказала інакше».
Вона відкрила «ЗооТусу» наприкінці 2024 року як простір для людей, які люблять тварин. Не як зоомагазин, не як класичне котокафе, а як місце, де можна попити кави разом із чотирилапим другом, поспілкуватись, відпочити — і при цьому бути частиною важливої соціальної місії.
«Я хотіла створити локацію саме для господарів собак. Їм у місті часто нема куди подітись: у кав’ярню не пускають, у магазин — тим паче», — розповідає криворожанка.
Фото: Перший Криворізький
У «ЗооТусі» домашні тварини — не гості, а повноцінні відвідувачі. Тут їх фотографують, публікують у соцмережах, навіть планують створити другий ряд так званої стінки з чотирилапими друзями «ЗооТуси».
Окрема зірка простору — кішка Ася. Вона з’явилась тут напередодні відкриття. Без власника, але ніби точно знала, що це — її потенційний дім. Асі неодноразово шукали родину, але так і не знайшли. Зрештою, її прийняли в зоопросторі й називають «керуючою».
Фото: Перший Криворізький
Фото: Перший Криворізький
Утім «ЗооТуса» — не притулок, підкреслює Тетяна. Тварин із вулиці з хворобами приймати тут не можуть, адже в приміщенні харчуються люди. Але це не означає, що простір стоїть осторонь. Навпаки — тут завжди допомагають із прилаштуванням, радять, підтримують, об’єднують навколо себе небайдужих.
«Я не люблю просити допомоги, мені важко писати черговий допис “рятуйте”, — зізнається Тетяна. — Тому хотілося зробити соціальне підприємництво: бізнес, але з чіткою соціальною метою».
Також Тетяна розповідає, що 20% прибутку «ЗооТуса» віддає на допомогу безпритульним тваринам. Але поки бізнес тільки розвивається, Тетяна і її команда допомагають так: публікують пости про знайдених тварин, годують, збирають кошти на лікування, підтримують місцеві ініціативи.
Також у приміщенні зоопростору проходять дитячі й підліткові майстер-класи, ігрові вечори, а згодом плануються зустрічі з грумерами, кінологами, ветеринарами. У просторі навіть готові надати окрему кімнату для прийому ветеринарів, що особливо актуально — поблизу 17-го кварталу в Кривому Розі немає ветклініки.
Ідея проєкту народилась у межах програми «Відважна» — всеукраїнського конкурсу для підтримки жінок, які прагнуть створити власну справу. Під час навчання Тетяна вперше сформувала бізнес-план. Грошей у конкурсі не отримала, але продовжила рухатись. Подала бізнес-план на державну програму підтримки підприємництва через центр зайнятості. Після всіх процедур вона отримала 250 тисяч гривень — кошти, які допомогли почати реалізацію ідеї. Частину коштів Тетяна залучила з родинного бюджету: батько, чоловік і діти підтримали її. У результаті простір відкрився менше ніж за два місяці, працевлаштовано двох людей, податки сплачуються — усі вимоги гранту виконано.
Сьогодні Тетяна не просто підприємиця — вона є натхненням для інших жінок. Їй 51, і вона наголошує: «Не бійтеся змінювати життя після 45. Не треба дивитись у паспорт. Почніть з малого. Якщо у вас є ідея — дійте». «ЗооТуса» — доказ того, що власну справу можна збудувати навіть без мільйонів, якщо є мета і підтримка.
Попереду ще багато — зокрема мрія про справжній готель для тварин. Тетяна переконана: «Маленькими кроками — і все можливо».
Стаття була підготовлена у співавторстві журналістами «Першого Криворізького» Альоною Музикою «Новин Донбасу» Дмитром Глушком та редакторками Софією Скибою та Юлією Діденко.
