Кирило Чувак під час обміну полоненими між Україною та РФ
«Самовдосконалення та самоаналіз в умовах ізоляції», «Перевірка на людяність», «Повага та взаємодія», «Як робити правильно з погляду моралі та гідності» — такими словосполученнями оперує маріупольський стронгмен Кирило Чувак після трьох років російського полону. Військовослужбовець впевнений, що той хто має стрижень — того не зламають жодні умови утримання, а «мінуси» можна перетворити у «плюси», якщо мати правильний настрій та бути впевненим у собі.
Кирило Чувак поділився власним секретом, як не зламатися у полоні та повернутися додому з чистою совістю та ясним розумом.
«Всі „рівні“ хлопці ходять у качалку»
Кирило народився у Маріуполі. Зараз йому 26 рокв. Все життя прожив у Лівобережному районі. Він став відомий як важкоатлет та стронгмен, але дитинство зовсім не було пов’язано зі спортом.
«Сестра ходила на спортивне орієнтування тому пішов і я. Спочатку не подобалося нічим займатися, ніде не затримувався. Але потім я потрапив у секція по боксу», — розповідає хлопець.
Там Кирило зрозумів, що може займатися чимось фанатично, якщо це його манить та це є справа, у який він може досягнути успіху. У свої 14 років він вже спарингував з 30-40 річними чоловіками, там мав амбіції та цілі. Але видатним боксером не став.
«Не вистачило характеру та знань по психології», — зізнається маріуполець.
Треба було вступати у технікум та це стало умовною причиною кинути школу боксу після 2,5 років тренувань.
«Потім наступила така пора, що «всі рівні» хлопці ходять у качалку. Став ходити і я. З грошима було не дуже. Мама дала 120 гривень на найдешевший зал. Почав активно тренуватися, пробувати різні методи тренувань та цікавитися спортивними дієтами», — розповідає Кирило.
Одного разу він просто присів у залі з вагою в 140 кг та зрозумів, що йому дуже подобається працювати з залізом. Кирило став прогресувати. Присід зріс до 200 кг та він зайняв призове місце серед молодих паверліфтерів міста.
У 2016 році Кирило Чувак зацікавився саме стронгменом. Це було щось нове, більш травманебезпечне та видовищне. Атлет почав займатися цією дисципліною, але на першому виступі був провал — останнє місце у заліку. Але це зовсім не зупинило маріупольця та змусило працювати наполегливіше. Результат не змусив на себе чекати — на наступних змаганнях він зайняв трете місце, а ще через рік на обласних — перше.
Кирило акцентує, що ці результати було досягнуті без допінгу у молодому віці. В той період він думав як правильно набирати вагу та збільшувати силові показники, а не про розваги.
«Ненависне ТЦК»
Кирило Чувак вирішив зв’язати своє життя зі службою в армії одразу після закінчення навчання та вступив у лави ЗСУ у 2019 році. На «Курсі молодого бійця» втратив 20 кг ваги. Спочатку був роздратований, але згодом зрозумів, що це шанс розвиватися різноманітно, та знов став ходити до залів боксу та мікс-файту, їздити на велосипеді та фехтувати на ножах, що зовсім не завадило стронгмену.
«Треба до всього мати науковий підхід та власного тренера. Не можливо оцінювати себе об’єктивно з боку. За рік мої показники збільшились, а з допінгом почався взагалі «лютий форсаж» . Я міг змагатися з топ-спортсменами країни на змаганнях національного масштабу», — розповідає Кирило.
Спортивний стиль життя маріуполец легко поєднував зі службою в армії.
«Служив я у ТЦК, які зараз чомусь стало всім ненависним. Займався охороною та обороною об’єктів у Маріуполі. Ти постійно зі зброєю та у постійній комунікації з людьми. Вхід та вихід — все крізь тебе. Це не так легко як може здаватися», — розповідає про свою службу до «повномасштабки» Кирило.
Резерв оборони та «Азовське» керівництво
Кирило говорить, що досі не може пробачити собі, що був аполітичним та недооцінював масштабу небезпеки.
«З кінця 2021 року була інформація про нарощування сил Росії на наших кордонах, але я всім казав що це — показуха», — пригадує він.
23 лютого 2022 року Чувак зустрів у наряді, а вже на наступний день зранку російський «Град» обстрілював його район. Роту охорони військкомату зібрали, видали зброю та доповіли, що вони — «резерв оборони міста».
30 бійців відправили на базу полку «Азов», де вони отримали додаткове спорядження та бронежилети.
«Я став підпорядковуватися безпосередньо «Азовському» керівництву. Займався налаштуванням зв’язку при веденні бойових дій, але у сам прямий контакт з ворогом не вступав. У мене були інші завдання», — говорить Кирило.
Під обстрілами він ставив збиті ворогом антени, чергував на раціях, але про деталі участі в обороні міста маріуполець казати не хоче.
«Це не на часі, поки зайве», — скромно відповідає він.
Перший шок та кінець полону
Кирило каже, що ясно бачив, що з кожним днем ситуація стає все гірше та гірше, що Маріуполь «на останньому рубежі оборони», але до останнього був налаштував оптимістично.
«У турецьке судно, яке всіх врятує, я не вірив, але чомусь думалось, що все буде добре», — каже він.
Тому звістку про вихід у полон сприйняв спочатку як невдалий жарт, а потім був шокований.
«Я вийшов та побачив опонентів, їх символіку у вигляді літери «Z»… Це все давило та атмосфера була напружена», — розповідає про вихід з «Азовсталі» боєць.
Виходив Кирило разом з «азовцями», але росіяни сказали йому, що у нього у документах прописано, що він військовослужбовець ТЦК, тому має бути з іншими бійцями ЗСУ.
«Я всюди казав правду — де був та чим займався, але навіть на допитах ставились дуже формально, тому весь полон до мене було відношення як до робітника військкомату», — розповідає він.
Після була колонія на Оленівці та типу «лояльне ставлення» до тих, хто був на бараках, але на «ДІЗО» творились страшні речі, про які Кирил та інші полонені на той час не здогадувалися.
Кирила Чувака повинні були везти в колонію в Луганську область, але у автобусах не вистачило місць тому він залишився на деякий час у Оленівки, де і стався трагічний епізод, що отримав назву «барак 200».
«Я був поряд на той момент. Не буду довго розповідати але у мене є підстави припускати, що це був вибух зсередини», — каже він.
Але на Оленівці Кирило затримався недовго. Його етапували у Горлівку, де закінчився «почесний полон».
«Коли ще сидів у автозаку, почув, що когось з нашим починають добре так гамселити, задавати тупі питання та вимушують співати гімн Росії. Настала моя черга і одраз я відзначився своїм ростом та тату. Були «веселі заходи». Потім у бані пришвидшували палками, тому я впав, розбив голову та заробив струс мозку», — розповідає при «прийомку» військовослужбовець.
Кирило додає, що страшніше за побиття було почуття безпорадності.
«У полоні я почував себе просто безправним зеком. Нема прав, є тільки вимоги. А інспектора грають з тобою у гру, у яку ти обов’язково програєш. Видумують правила, які ти порушиш та тебе будуть бити. Типу не просто так, а за щось», — розповідаю він.
«Не гаяти часу!»
Кирило каже, що ізоляцію, як і будь-які жорстокі умови, добре переносять люди, які мають сенси, мають ідею. Його ідеєю було не гаяти часу, а ставати «кращою версією себе».
«Я вирішив навчатись, рухатись, читати, малювати. На Оленівці можна було тренуватися. На Горлівці можна теж, якщо не «спалитись. У полоні спадає з людини оболонка. Кожен показує, чого він вартий», — каже Кирило.
Одного разу представники адміністрації дізналися, що Кирило гарно малює і запропонували йому роботу художника у місцевій бібліотеці.
«Я довго думав та радився з хлопцями. Але все ж таки вирішив погодитися. Я не йшов на співпрацю з окупантами, а прокачував свої скіли, перемальовуючи якісь картинки. До того ж я мав доступ до книг, які передавав на свій барак. Інколи перепадали цигарки та чай, які я теж віддавав хлопцям. У тих умовах — це багато коштує», — розповідає Кирило.
Літом 2024 року зону на Горлівці розвозили в екстреному порядку із-за наступу українських військ. Кирило Чувак каже, що не вірив у це до останнього, але його та інших полонених посадили в автозаки і повезли на Торець.
«Там на «прийомці» був чисто психологічний тиск. Але коли ти бачиш спецвійська з палкою — тобі того досить. Потім тільки, перед кожною видачею їжі, спецвійська ставили нас у позу «ластівки». У такому положенні треба було бігти у столову та співати, а на вході отримувати удари. Дагестанці реально прибивали загони», — розповідає Кирило.
Спочатку маріупольця не взяли працювати в бібліотеку. Але згодом зрозуміли, що він вміє не тільки малювати, а ще ремонтувати та класифікувати книжки, тому запропонували роботу. Коли військовополоненим заборонили працювати взагалі, Кирило став «нічним днювальним на бараці», бо в цьому побачив можливості більше займатися творчістю та продовжити свої тренування.
«Ніч була повністю присвячена мені. Це був час на роздуми, а днем — відпочинок. Так я і дочекався часу Х, тобто дня обміну», — розповідає він.
Зламати колесо Сансари
На волю він потрапив тільки 14 червня 2025 року. Зараз проходить лікування у Києві.
Маріуполець знав заздалегідь, що буде обмін осіб до 25 років, сподівався поїхати в Україну у компанії всіх своїх друзів цієї категорії, але нажаль багато хто ще залишися у полоні. За це було почуття сорому.
Кирило Чувак каже, що, звичайно, роки у полоні йому ніхто не поверне але це був час, щоб дізнатися багато чого нового.
«Я навчився повністю контролювати свої емоції, свою мову. Це незвичайно складні умови, але без них ти не знаєш, що ти можеш. Були моменти, коли мене просто забивали у підлоги. Це стрьомно. Ти не можеш нічого зробити та краще не перейматися над цим, на що не можеш повипливати. Це схожу на філософію буддизму», — розмірковує Кирило.
Він говорить, що тепер буде сподіватися тільки на себе та вміє налаштовуватися на різні ситуації, а головне — чиста совість, бо у скрутних умовах не зробив нікому зла та намагався допомогати.
«Коли гуляєш сам у локальному секторі само собою виходить моделювати різні гіпотези свого майбутнього, оцінувати минуле. Вчишся самоконтролю, відкидати непотріб, вірити в себе та мати внутрішні цінності», — каже Кирило Чувак.
Хлопець каже, що не розуміє тих, хто хоче забути все, що було у полоні.
«Там я зустрів таких людей, з якими прагну спілкуватися все життя. Зрозумів, як можна не деградувати. Там проходить перевірка на людяність. Коли опинився на свободі — стало трохи важкувато. Таке почуття, що там було все налагоджено, а тут треба будувати все наново. Можливо це ПТСР? Але треба зламати це колесо Сансари та йти далі», — говорить він.
Фото надані Кирилом Чуваком
