Майбутнє країни багато в чому формується за шкільною партою. Саме від того, які знання, життєві цінності та моральні якості будуть закладені у підростаюче покоління у шкільні роки, залежить розвиток держави. У цьому матеріалі «Новини Донбасу» розкажуть про непросту роботу українських учителів.
За даними Держстату, праця працівників сфери освіти належить до однієї з найбільш низькооплачуваних в Україні. Попри те, що в країні є чимало педагогів, які навіть за умов недостатньої уваги до своєї, без перебільшення, стратегічно важливої професії, продовжують чесно виконувати свою роботу. Про те, що мотивує вчителів залишатися у професії, на труднощі вони натрапляють та які бачать шляхи покращення — у публікації.
Вибрали покликання
В умовах війни працівники системи освіти зіткнулися з багатьма труднощами. Особливо складна ситуація у педагогів із прифронтових територій, де освіта — дистанційна. Навіть в умовах відмінного зв’язку, що буває не завжди, особливо під час відключення електроенергії, дистанційне навчання не в змозі повною мірою замінити живе спілкування з учнями. Але і в такій ситуації вчителі знаходять у собі бажання та сили працювати з дітьми.
Наталія Чачанідзе – вчителька української мови та літератури опорного закладу загальної середньої освіти імені Василя Стуса міста Краматорськ Донецької області. Одним із мотивуючих факторів для неї є висока зацікавленість школярів до навчання. Вчителька з гордістю поділилася, як разом з учнями нещодавно створили онлайн-виставу «Різдвяне диво», яке у підсумку завоювало гран-прі.
«Надихає, що твоя робота не є марною. Дітям дуже цікаво. Вони не просто вислуховують матеріал, який їм репрезентує вчитель, а готові до постійної творчості. І це сильно мотивує», — розповіла Наталія Чачанідзе «Новинам Донбасу».
Наталія Чачанідзе
Вчителька закордонної літератури цього ж навчального закладу Ірина Григор’єва впевнена, що без любові до своєї справи у школі надовго затриматись не вдасться.
Ти просто не витримаєш. Тому, якщо в перші три роки цю професію ти не полюбив — підеш. Якщо ж залишився, то це твоє, і підеш тільки в крайньому випадку. Я не знаю жодного вчителя, який не говорив би без любові про дітей», — розповіла вона.
Ірина Григор’єва
Ірина Олександрівна професію вчителя вважає творчою. Як і Наталію Чачанідзе, Ірину Григор’єву надихають будь-які успіхи своїх учнів, грандіозні чи невеликі. Головне, каже вона, це зацікавленість дітей у процесі освіти, вкладення душі у те, що вони роблять.
«Коли на твоїх очах формується особистість, це завжди окрилює та надихає», — зазначає Наталія Чачанідзе.
Саме участь у процесі розвитку дитини багато вчителів, а також вихователі дошкільних закладів, називають одним із найпривабливіших у своїй роботі, те, що їх справді тримає у професії, попри супутні труднощі. До того ж багато педагогічних працівників усвідомлюють високу місію своєї справи.
Віра Кобилівська вчителька математики та інформатики гімназії №28 у Запоріжжі на початку повномасштабної війни викладала в одній із сільських шкіл Волноваського району Донецької області. Професія вчителя дозволяє їй донести дітям інформацію, що вони недоотримали поза навчального закладу.
«Саме завдяки вчителю є можливість донести, розповісти, виховати в дітях основні риси людяності, доброти, справедливості. Вчитель повинен вибудувати свою роботу таким чином, щоб дитина і предмет знала, і при цьому залишилася справжньою людиною з великої літери. Тоді це буде хороший результат, який даватиме позитивні наслідки надалі, оскільки знання предмета поєднуватимуться з добре вихованою особистістю. Це принесе користь дитині, сім’ї та державі, якщо розглядати у глобальному плані», — розповіла вчителька.
Віра Кобилівська
Як і в усіх галузях, вчителі бувають різні. Однак у даній публікації ми говоримо про викладачів, які справді люблять свою справу та вірять у її необхідність. На превеликий жаль, саме на таких ентузіастах сьогодні багато в чому тримається система шкільної освіти, яка всупереч хронічному недофінансуванню залишається на гідному рівні. У цьому могли переконатися багато українців, які побували в країнах Євросоюзу, і мали змогу порівняти тамтешню освіту із вітчизняною. А от щодо рівня зарплат, то різниця європейської та української освіти — разюча.
Низькооплачувані послуги
Сьогодні середня місячна зарплата вчителя в Європі становить: Болгарія — 644 євро, Польща — 900 євро, Іспанія — 2250 євро, Франція — 2900 євро, Німеччина — 3900 євро, Австрія — 3970 євро — дані наведені без вирахування податків. Щодо України, то, як повідомив в інтерв’ю ВВС міністр освіти і науки України Оксен Лісовий, середня зарплата вчителя на місяць становить 12 тис. грн або близько 300 євро. З 1 січня 2025 р. уряд додатково ініціював щомісячну доплату всім вчителям у розмірі 1 тис. грн., що, по суті, не змінює ситуації.
Сьогодні молодий учитель у школі без стажу може розраховувати отримувати на місяць 10,5 тис. грн, при тому, що багатьом для цього необхідно працювати на півтори ставки. Зауважимо, що середня зарплата в Україні сьогодні становить 22 тис. грн.
Ірина Григор’єва впевнена, що вижити на ставку вчителя сьогодні неможливо, навіть за наявності високих педагогічних звань та стажу роботи.
«Особливо зараз, коли багатьом доводиться орендувати житло, бо є внутрішніми переселенцями. Тому люди змушені підробляти ще на кількох роботах, щоби якось вижити, не кидаючи при цьому школу», — зазначила вона.
Втім, низька заробітна плата не єдина із труднощів. Багатьох педагогічних працівників засмучує зниження престижу їхньої професії у суспільстві. Це добре можуть порівняти ті, хто віддав роботі більшу частину життя, як, скажімо, Ірина Григор’єва, яка працювала у школі майже 40 років. Вона зазначає, що в суспільстві культивується відношення, ніби вчитель — персонал, що обслуговує, що абсолютно неприпустимо.
«Хтось може вважати, що робочий день вчителя — з восьми до дванадцятої, після чого він іде додому бити байдики… Мені здається, що в суспільстві треба просувати повагу до роботи вчителя. Потрібно нагадувати людям, що вчитель насамперед формує дитину, лікує душу», — наголосила вона.
Ще одним негативним фактором педагогічні працівники називають зростання навантаження. Вчителі, опитані нашим виданням, зазначили, що їм доводиться виконувати багато додаткових завдань, які забирають час і сили.
«Дуже багато документації та непотрібних звітів. Якби дати вчителю можливість займатися своєю справою, а не різними звітами, то у підростаючого покоління виник більший інтерес до професії. Тоді б діти розуміли, що зможуть займатися улюбленою справою — навчанням та вкладенням душі в дитину. А не робити багато непотрібної роботи», — вважає Віра Кобилівська.
Голова Профспілки освіти і науки України Георгій Труханов переконаний, що сьогодні питання стоїть швидше про утримання чинних кадрів, аніж залучення молоді, яка не хоче йти працювати до шкіл. Крім низьких зарплат, він також вказує на масові скорочення навчальних закладів насамперед у сільській місцевості. Це призводить не лише до звільнень вчителів, а й лягає додатковим навантаженням на дітей через необхідність їздити вчитися до інших населених пунктів.
Цікава ситуація й із законодавством. Георгій Труханов зазначає, що щодо виплат законодавство України – на боці інтересів вчителя. Відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» посадовий оклад педагогічного працівника низької кваліфікаційної категорії встановлюється у розмірі трьох мінімальних заробітних плат або 24 тис. грн на місяць на сьогодні. Проте насправді зарплата вчителя вдвічі нижча. Влада посилається на відсутність коштів. У вересні минулого року Уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубинець опублікував відповідь, яку йому надали до МОН України. Вказувалося, що для виплати заробітної плати на рівні не менше 24 тис. грн необхідні додаткові витрати як з державного, так і місцевих бюджетів на суму близько 300 млрд грн.
«Політика держави має визначатися хоча б у виконанні закону, який у нас існує щодо освіти», — прокоментував ситуацію Георгій Труханов.
Необхідність у системному підході
Загалом ситуація у сфері освіти більше схожа на систему суперечностей. Не маючи гідної заробітної плати за свою непросту працю, багато вчителів, проте, продовжують приділяти сили та час освіті дітей. І навіть вирішувати завдання, які має брати він держава. Наприклад, у питаннях підготовки майбутніх кадрів.
Цікавий досвід можна спостерігати в Іллінівському опорному закладі загальної середньої освіти Донецької області, де освітяни докладають чимало зусиль у популяризації професії вчителя серед учнів. На сьогодні із 58 педагогічних працівників, 15 — це колишні учні школи. Директор школи Світлана Бурдун розповіла, що їхні вчителі ведуть системну профорієнтаційну роботу серед школярів, надають дітям можливості самим відчути себе в ролі вчителя. Особлива увага приділяється учням, які мають потенціал до викладацької діяльності.
«Таких учнів ми помічаємо і надалі супроводжуємо, допомагаємо визначитися із професією, зокрема показуємо роботу вчителя з позитивного боку. Основний критерій — щоб школяреві подобалося працювати з дітьми», — зазначила Світлана Бурдун.
Світлана Бурдун
Ініціатива вчителів Іллінівки є ефективною та необхідною. Однак було б правильним, щоб подібне проводилося не окремими ентузіастами, а було частиною системного підходу з боку уряду. Очевидно, що для розвитку країни має бути побудована сильна система освіти. Цього можна досягти лише із залученням усіх можливих ресурсів держави. І червоною лінією має проходити створення умов, за яких будь-який учитель був би цілком зацікавлений у підтримці своїх учнів. Прагнули надати їм необхідні знання, прищепити моральність. Але для цього викладачі повинні відчувати, що вони не самотні у своїх прагненнях і потрібні державі.
Олександр Кітраль
