Андрій Бабак на лікуванні до полону
47-річний Андрій Бабак із села Тарасове Луцького району з 12 липня 2023 року перебуває у російському полоні.
Щоп’ятниці його дружина із двома синами виходить на акцію підтримки військовополонених, що відбувається біля центрального універмагу Луцька. У лютому 2023 року йому вручили повістку і вже за два дні він зібрав речі та мобілізувався до 14 ОМБр. Про це йдеться в сюжеті Суспільного.
«Він з перших днів війни пішов в тероборону, стояв з хлопцями на блок-постах. У війську був простим солдатом-піхотинцем. Був на Куп’янському напрямку, на Лимані Першому», – розповідає Оксана Бабак.
Оксана Бабак
15 квітня 2023 року Андрій отримав осколкове поранення хребта й ноги. Зі слів дружини, йому робили три операції.
Але, не долікувавшись, військовослужбовець вирішив повернутися до свого підрозділу.
«Йому телефонував командир і сказав, що ситуація дуже складна, що є дуже багато поранених і загиблих побратимів. Він на милицях поїхав захищати. Йому навіть не витягнули осколків з ноги, він не міг нормально ходити», – говорить дружина.
Дуже болісно таке повернення сина на фронт сприйняла матір Лариса Бабак. 67-річна жінка розповідає, що постійно плаче та молиться за здоров’я сина.
Лариса Бабак
Каже, що Андрій колись розповів їй про свій сон, який дуже запам’ятався матері.
«Він сказав, що він піде в армію, відслужить і ще буде на війні та ще в тюрмі. То так і вийшло. Він не міг нормально ходити та сказав своїм хлопцям, що піде першим на позицію. А коли вони прийшли, то його вже не було», – каже матір Лариса Бабак.
Як розповідає Оксана Бабак, 12 липня 2023 року родині повідомили, що Андрій Бабак зник безвісти. Вона розпочала пошуки чоловіка.
А 5 вересня 2023 року російська сторона подала інформацію, що він перебуває у них в полоні.
«Одного дня мені прийшло повідомлення від незнайомого чоловіка, щоб я скинула документ, який підтверджує, що я дружина Андрія Бабака. Я скинула фотографію свідоцтва про шлюб. А він мені – відеозвернення мого чоловіка», – розповідає Оксана Бабак.
Чоловік на відео помітно схуд та говорив російською мовою, пригадує Оксана Бабак, хоча в житті ніколи цього не робив.
Каже, що губи тремтіли, і було помітно, що дуже хвилюється. Серед іншого сказав, щоб дружина вимагала його обміну, а наприкінці звернення – що всіх дуже любить та сподівається, що скоро всіх побачить.
«Від звільнених з полону військових я знаю, що мій чоловік знаходився у місті Суходільськ Луганської області, у виправній колонії. Чи там він зараз – я точно не знаю. Ми писали йому листи. А останній лист повернувся», – каже дружина.
Жінка розповідає, що їй дуже болісно дивитися, як відсутність батька переживають сини – 18-річний Станіслав та 7-річний Захар.
Сімʼя щодня чекає на звістку про обмін
Говорить, що старший син дуже закрився, а молодший часто запитує про те, коли повернеться тато.
«Він не бачив, як Захар пішов в перший клас, пропустив, коли він пішов у другий. Востаннє ми були всі разом, коли в Стаса був випускний у школі», – плачучи згадує дружина.
Сімʼя Бабаків
Станіслав Бабак розповів, що про батька часто запитує куратор у коледжі, де він навчається. Але нічого нового йому хлопець розповісти не може.
В кімнаті у Станіслава живе кіт, якого колись прихистив батько. Андрій Бабак побачив оголошення, що пораненій тварині шукають домівку й узяв чотирилапого до себе.
«Його назвали Переселенцем, бо це евакуйований з прифронтової території кіт. Він мав перелом лапи. Тато наш дуже любить тварин і приніс Переселенця, як подарунок мамі на день народження», – говорить хлопець.
Молодший син Захар опікується папугою, якого назвали Жовтий. Хлопчик розповів, що коли батько був вдома, то разом із ним змайстрували велику клітку для птаха, бо в малій Жовтому було затісно.
«Коли тато повернеться, то я його обійму й скажу, як я сильно-пресильно його люблю і як я за ним скучив», — каже Захар Бабак.
Зі слів Оксани Бабак, вона щодня уявляє, як до неї зателефонують із Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими й повідомлять, що чоловіка обміняли й він їде додому.
А поки вони чекають на свого захисника, то, зокрема, мають намір усією родиною щоп’ятниці приходити до ЦУМу на акцію підтримки військовополонених.
«Люди дуже по-різному на нас реагують. Хтось підходить і обіймає, підтримує. А бувало, що перепитують, чи правда те, що написано у нас на плакаті», — каже дружина військовополоненого.
