Микола Кучер, військовий з Буковини, який нині служить на Донеччині. З дитинства його захоплювала військова справа.
Після закінчення Кам’янець-Подільського військового ліцею навчався у Вінницькому пожежному училищі, де отримав позивний Пожарнік, пише molbuk.ua
“У Кам’янець-Подільському військовому ліцеї, де я провчився з 9 по 11 класи, був казармовий режим: усе як в армії, але без війни. Під час навчання я зацікавився військовою справою, але у 2012 році не зумів вступити до вищого військового навчального закладу через недостатні бали. Тому вирішив вступити до Вінницького пожежного училища”, – розповідає Микола.
Брав участь у деокупації Київщини
Коли почалася війна у 2014 році, чоловік перевівся на заочну форму навчання і підписав контракт із ЗСУ в 2015 році та звільнився у 2017 році. У 2019 році підписав новий контракт і до тепер служить у лавах ЗСУ.
“Мої рідні спершу не повірили, коли я вирішив підписати контракт. Вони довго не здогадувалися про моє рішення”, – згадує Микола.
З 2019 року Микола служить у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”.
“Нашу бригаду підняли по тривозі за тиждень до початку повномасштабного вторгнення. Ми поїхали на Яворівський полігон, а 24 лютого вирушили на на Волинь, до білоруського кордону. Там ми перебували два дні, після цього нас перекинули на Київщину, де ми воювали до повної її деокупації”, – розповідає військовий.
Микола Кучер разом із побратимами також брав участь у бойових діях за такі міста як Лисичанськ, Бахмут і їх околиці. У червні 2022 року він отримав важке поранення під Лисичанськом. Після цього перевівся в інший батальйон, де нині є головним сержантом роти вогневої підтримки, а до цього був головним сержантом батареї протитанкових керованих ракет.
“Для мене завжди найважче, коли втрачаєш побратимів і розумієш, що немає змоги забрати їхні тіла. Дуже важко повідомити сім’ї про загибель їхнього рідного”, – каже Микола.
“Зараз дуже потрібні вмотивовані бійці”
Нині військовий перебуває на Бахмутському напрямку. Він веде навчання й вогневу підготовку особового складу.
“Війна розкрила, хто є хто. Війна продовжує показувати справжнє нутро людей. Ми боремося на фронті, але маємо ворогів і всередині країни. Якщо нас будуть і далі підтримувати волонтери, буде надходити техніка, то ми зможемо досягти перемоги, – ділиться Микола. – Зараз військовим дуже потрібні люди. Вмотивованих бійців не вистачає. Кожен із нас знає, за кого стоїть тут, але нам потрібне підкріплення, бо ми втомилися. Та я ніколи не дозволяю собі виявляти слабкість. Життя потрібно прожити так, щоб завжди усміхатися, і навіть на війні я навчився цього”.
Невдовзі в Миколи народиться син. Він планує побути деякий час вдома, проте службу залишати все одно не планує.
