Можна бути навіть найкращим і найбільш підготовленим воїном, але перед руйнівної силою шквальних артилерійських обстрілів, ти все одно будеш безсилим.
На жаль, у Рогатинську громаду прийшло горе – загинув надзвичайно добрий і світлий чоловік, який ще в березні 2022 року добровільно став на захист України – Михайло Кушнір.
В нього вдовою залишилися дружина, з якою вони жили надзвичайно щасливо, без батька залишилися донечки, без дідуся – онучки, якими він навіть натішитися не встиг.
Загиблий військовий з Прикарпаття Михайло Кушнір
Рогатинська громада
Загиблий військовий з Прикарпаття Михайло Кушнір
Рогатинська громада
Зворушливий допис про полеглого Михайла Кушніра написали у Рогатинській міській територіальній громаді.
“Коли Михайло повертався у рідне село з поля бою, майже на кожному кроці його зустрічали верхівки затишних будинків. Їх – майстрував власноруч. У Верхній Липиці та на околицях до «великої війни» знали чоловіка, як столяра від Бога, бо любив деревообробну справу і до кожного замовлення підходив з душею, по-господарськи.
Повномасштабна війна заставила земляка відставити свій робочий інструмент і взяти до рук зброю. Служив у морфлоті, мав відповідну військову підготовку, думалось у ті страшні дні лютого, тому не вагаючись, пішов у ТрО…
Невдовзі Михайло Кушнір мав знову повернутися у відпустку додому. Уявляв як ітиме рідним селом, притулить своїх маленьких Вікторію та Анну, побачить посмішку Надії.
Але… 1 серпня. На околицях Гуляйполя Запорізької області продовжуються запеклі бої. Один з артилерійських обстрілів став фатальним, бо приніс у Верхню Липицю нашої громади чергову страшну звістку: “Загинув старший сержант Михайло Кушнір”. Люблячий тато, чоловік, дідусь. Людина слова і діла.
З розповідей рідних дізнаємося, що Кушнір Михайло Миколайович народився 26 липня 1972 року у с.Верхня Липиця на Рогатинщині. Закінчив школу у рідному селі, а з 1987- го продовжив здобувати освіту в Перемишлянському середньому профтехучилищі №61. Отримав спеціальність столяра-паркетника.
З 1990 до 1992 року проходить службу в морському флоті у Севастополі. Відтак робить свої перші професійні кроки на ТОВ «Підвисоцький завод будматеріалів». Згодом чоловік збирає команду фахових людей і займається покрівлею дахів.
Але найбільшим досягненням для Михайла Кушніра було щось більше – його сім’я з коханою дружиною Надією. З 1995-го саме вона стала місцем душевної сили. Подружжя подарувало світу нове світле покоління – двох доньок Марію та Христину. Для них батько з усіх сил старався дати найкраще. Як же тішився наш захисник, коли став дідусем. Це сталося у дні повномасштабної війни. Звістки про народження онучок Вікторії і Анни – були найбільшим щастям, яке тримало духовно на полі бою, не давало зневіритися.
На захист України воїн став 2 березня 2022-го, вступив до лав Сил ТрО.
Далі, вже немолодий за віком, старший сержант, головний сержант-командир Михайло Кушнір зі своїми побратимами 1 першого стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти старався відбити нескінченні напливи ворожих військ на запорізькому напрямку. «Боцман», саме так називали його друзі-військові, робив все, щоб рідні залишалися в безпеці. І таким люблячим, дбайливим чоловік та батько запам’ятався сім’ї назавжди. Та найперше – чудовим сім’янином, другом, побратимом, людиною, яка несла у цей світ тільки світло.
Пишеш біографічні рядки Михайла Кушніра і розумієш, скільки у них ще могло бути добрих подій. Планів життєлюбний Воїн мав так багато. Але ця клята війна написала свою страшну історію.
Продовжувати жити без рідної людини неймовірно тяжко, бо найбільша мука цього світу – втратити того, кого любиш…” – йдеться в дописі.
Висловлюємо щирі співчуття сім’ї і близьким загиблого Героя!
