Українська металургія перебуває на межі повної зупинки. Для перезапуску виробництва недостатньо лише поліпшення безпекової ситуації — критичним залишається відновлення доступу до ринку Європейського Союзу, заявив головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко.
У вересні Україна виробила лише 130 тис. тонн сталі, що на 79% менше за показники року раніше. У жовтні обсяг виробництва міг наблизитися до нуля. Європейський ринок протягом попередніх років став основним напрямком збуту для українських металургів — до липня 2026 року на нього припадало до половини обсягів виробництва.
Проте квоти Європейського Союзу на імпорт сталі та механізм екомита CBAM суттєво погіршили умови роботи. У липні виробництво сталі скоротилося на 35% порівняно з попереднім місяцем, при цьому морська блокада ще не проявилася повною мірою. За оцінкою експерта, торговельні обмеження стали одним із головних факторів падіння. Частину металургійних потужностей було б зупинено з економічних причин і без російських обстрілів.
Інвесторам потрібна впевненість у майбутньому
Відновлення роботи підприємств залежить не лише від деескалації та безпечних умов, а й від пом’якшення квот Європейського Союзу на українську сталь та умов CBAM, зауважив Тарасенко. Він особливо підкреслив, що інвестори і кредитори не вкладатимуть кошти у ремонт і перезапуск печей, якщо не матимуть розуміння, куди підприємства продаватимуть продукцію протягом наступних 12–24 місяців.
Пом’якшення обмежень Європейського Союзу стало б сигналом того, що українська металургія має перспективу, наголосив експерт.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Внутрішній ринок не здатен замінити експорт
Внутрішній попит самостійно проблему не вирішить. За перше півріччя 2026 року українські заводи поставили на внутрішній ринок лише 1,1 млн тонн металопродукції. Враховуючи номінальну потужність близько 8 млн тонн, це дозволяє забезпечити приблизно 25% завантаження.
Для великих інтегрованих металургійних підприємств цього недостатньо. Доменні печі, коксохімічні батареї та конвертери мають технологічний мінімум завантаження, нижче якого різко зростає собівартість продукції. Крім того, попит усередині країни залишається неритмічним і значною мірою залежить від державних проєктів.
Тривалий простій створює додаткові ризики: зростання витрат на відновлення та втрату персоналу. Якщо кваліфіковані працівники залишать галузь, їх повернення у майбутньому буде складним. Одночасно країна втрачає експортну виручку: у 2025 році експорт чавуну та сталі приніс Україні 3,7 млрд доларів.
Тарасенко наголосив, що не варто розділяти інтереси української та європейської металургії, оскільки вони мають спільні ланцюжки створення вартості та спільні проблеми: імпорт, високі ціни енергії, потреба в декарбонізації. За його словами, економічні умови для роботи промисловості в Україні та інших країнах неможливо порівнювати, враховуючи статус України як країни-кандидата на членство в Союзі та збитки від війни.
