Переговори у Маямі, які мали наблизити паузу у війні, закінчилися зривом. Формальним приводом стала відмова Києва припинити удари по російських нафтопереробних заводах, але справжня причина глибша — вона впирається в домовленість між Вашингтоном і Москвою про зняття обмежень на експорт російського палива. Погроза припинити обмін розвідданими з Україною в цьому контексті виглядає не як випадковий епізод, а як повторюваний інструмент тиску, який США вже застосовували раніше.
Чому зустріч у Маямі провалилася
Майже восьмигодинні перемовини української делегації з командою Трампа мали окреслити шляхи примусу Росії до завершення бойових дій. Замість цього сторони розійшлися без результату: Стів Віткофф і Джаред Кушнер попередили, що обмін розвідданими з Україною може бути припинений, якщо Київ продовжить бити по об’єктах паливної інфраструктури РФ. Українська сторона не лише не погодилася, а й скоротила програму візиту, відмовившись від другого раунду переговорів. Високопоставлений представник Києва прямо заявив, що удари по НПЗ триватимуть.
Публічно Віткофф назвав переговори продуктивними і наголосив, що сторони домовилися продовжувати дипломатичні контакти. Але за лаштунками, за словами джерел Financial Times, саме відмова виконати вимогу щодо НПЗ вплинула на динаміку відносин, які до цього поступово покращувалися.
Логіка ударів по нафтопереробних заводах
Удари по НПЗ — не символічна акція, а один з небагатьох важелів, що дозволяють Україні без застосування далекобійної наземної зброї завдавати відчутної шкоди економіці противника. Паливо потрібне армії для логістики, а доходи від експорту нафтопродуктів живлять бюджет, що фінансує війну. Саме тому для Києва ці удари — не предмет торгу, а частина стратегії виснаження, яку важко замінити чимось еквівалентним.
Українські переговорники наголосили на принциповій асиметрії: одностороння відмова від ударів без аналогічного кроку з боку Москви ставить Україну в уразливе становище. Водночас Віткофф і Кушнер повідомили про готовність США скасувати санкції щодо російського дизельного палива, розраховуючи, що Москва у відповідь зніме власну заборону на його експорт.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Розвідка як інструмент тиску
Погроза обмежити обмін розвідданими з Україною — не нова тактика. Вашингтон вже призупиняв цю співпрацю раніше і неодноразово використовував саму можливість такого кроку як важіль впливу на Київ. Восени минулого року Зеленський публічно казав про ультиматум від Трампа: прийняти мирні умови, вигідні Москві, або втратити американську підтримку. Навесні цього року пролунала інша погроза — припинити постачання зброї, щоб підштовхнути європейських союзників до участі в ініціативі з відновлення проходу через Ормузьку протоку.
Повторюваність цих епізодів показує стійку модель: коли Київ не погоджується з позицією Вашингтона з конкретного питання, у хід йде загроза скороченням критично важливої підтримки — чи то розвідувальної, чи то військової.
Асиметрія угоди і ширші наслідки
Аналітики Інституту вивчення війни звертають увагу на принципову нерівність домовленості про дизельне паливо: США не отримали від Росії жодних поступок щодо України в обмін на зняття обмежень. За їхньою оцінкою, це рішення дозволить Москві наростити ресурсну базу і ускладнить власні зусилля Вашингтона щодо завершення війни.
- Київ наполягає, що удари по НПЗ — законний і необхідний інструмент тиску на економіку агресора.
- Вашингтон домовляється з Москвою про послаблення обмежень на паливний експорт без вимог щодо поступок у війні.
- Загроза обмежити обмін розвідданими з Україною застосовується вже не вперше і стає повторюваним елементом переговорної тактики США.
Ситуація оголює фундаментальну різницю в розумінні того, яким має бути тиск на Росію: для Києва це збереження всіх наявних інструментів ураження економіки противника, для Вашингтона — пошук компромісу, який не завжди враховує інтереси України як рівноправної сторони перемовин.
