Вирок Калуського міськрайонного суду у справі єпископа Ужгородсько-Хустської єпархії ПЦУ Кирила Михайлюка — не просто епізод про корупцію в церковному середовищі. Це наочна демонстрація того, як категорія бронювання за професійною чи статусною ознакою перетворюється на канал для масового ухилення від мобілізації, коли контроль за присвоєнням цього статусу перебуває поза межами державних інституцій.
Як працював механізм фіктивного бронювання
Логіка бронювання священнослужителів проста: держава визнає за релігійними організаціями право мати штат осіб, які виконують культові функції і тому не підлягають призову. Але саме визначення, хто є священнослужителем, формально залишається у віданні церкви. Державні органи, зокрема ТЦК, не мають інструментів для перевірки, чи дійсно відбулася хіротонія, чи людина має духовну освіту, чи виконує реальні обов’язки в парафії. Вони працюють з документами — посвідченням диякона, ставленичою грамотою, записом на сайті єпархії.
Саме ця прогалина і стала робочим інструментом у справі єпископа Кирила. Схема була відпрацьована до дрібниць: військовозобов’язаний через посередника домовлявся про суму від тисячі до двох тисяч доларів, після чого отримував повний пакет документів — надруковане в приватній друкарні посвідчення, грамоту від імені єпархії та заднім числом внесений запис про нібито проведену хіротонію на офіційному сайті. Людина не проходила жодного церковного обряду і не мала стосунку до духовної освіти, але на папері виглядала повноцінним священнослужителем.
Особиста присутність як гарантія довіри
Найбільш показовий елемент схеми — особисті візити єпископа до ТЦК разом із черговим «ставлеником». Рясу і церковний сан тут використано як інструмент підтвердження достовірності документів в очах представників ТЦК, які за відсутності альтернативних механізмів перевірки покладалися на авторитет самого єпископа. Це означає, що система бронювання фактично спиралася не на формальну процедуру контролю, а на довіру до конкретної особи та її церковного статусу — довіру, яку й було використано для системного обходу мобілізації.
За період із червня 2023 року до листопада 2025 року через цю схему документи про належність до духовенства отримали 291 людина. Це вже не поодинокі випадки корупції, а налагоджений конвеєр, що діяв майже два з половиною роки, перш ніж потрапив у поле зору правоохоронців.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Спроба інституціалізувати канал бронювання
Окремо варто звернути увагу на те, що у 2025 році єпископ неодноразово звертався до керівництва ПЦУ з проханням визнати свою єпархію «критично важливою» релігійною організацією. Таке визнання дало б додаткові підстави для бронювання значно ширшого кола осіб на легальних підставах, фактично закріпивши масштаб схеми на інституційному рівні, а не лише через підробку окремих документів.
Реакція церкви і логіка судового рішення
Синод ПЦУ відреагував відстороненням єпископа від управління єпархією, відправленням «на спокій» і забороною здійснювати хіротонії та видавати документи про належність до духовенства. Це внутрішньоцерковний механізм покарання, який діє паралельно з кримінальним провадженням і не замінює його.
У суді ж справа завершилася не вироком із реальним ув’язненням, а угодою про визнання винуватості — інструментом, який дозволяє підсудному отримати пом’якшене покарання в обмін на визнання фактів і співпрацю зі слідством. Додатковими пом’якшувальними обставинами суд визнав інвалідність другої групи та перерахування п’ятисот тисяч гривень на підтримку Збройних сил. У підсумку єпископ отримав три роки іспитового терміну — без позбавлення волі, попри масштаб схеми і кількість залучених осіб.
Що це означає для системи бронювання
- Контроль за статусом священнослужителя повністю залежить від внутрішньоцерковних процедур, які не передбачають перевірки з боку держави;
- документи, видані релігійною організацією, приймаються ТЦК без незалежної верифікації факту хіротонії чи духовної освіти;
- особистий авторитет керівника єпархії може використовуватися як додатковий інструмент легітимізації фіктивних статусів;
- спроби розширити коло «критично важливих» релігійних організацій здатні масштабувати подібні схеми на законних підставах;
- угода про визнання винуватості в такого роду справах нерідко призводить до покарання без реального ув’язнення навіть при значному масштабі порушення.
Справа єпископа Кирила показує: будь-яка категорія бронювання, що спирається на документальне підтвердження статусу без можливості незалежної перевірки, залишається вразливою до комерціалізації. Питання не лише в конкретному єпископі, а в самій архітектурі взаємодії держави з інституціями, яким делеговано право визначати, хто підлягає призову, а хто ні.
