Брюссель ухвалив найбільше за весь час розширення санкційного списку проти Росії – 1646 нових позицій, серед яких 743 фізичні особи та 826 організацій. Формально це виглядає як демонстрація сили. Насправді рішення народжувалося в умовах, коли одностайність двадцяти семи країн стає дедалі крихкішою конструкцією, а гібридна війна проти Європи змушує ухвалювати компроміси, які ще рік тому були б неможливі.
Серед нових імен – 77 депутатів, обраних до Державної Думи у вересні на окупованих територіях України. Їхнє включення в санкції ЄС проти Росії – не технічна деталь, а політичний сигнал: Брюссель відмовляється визнавати будь-яку легітимність виборчих процедур, організованих окупаційною владою на українській землі. Це продовження лінії, яку ЄС веде з початку повномасштабного вторгнення – невизнання результатів анексії через інструменти персональних обмежень, а не лише дипломатичних заяв.
Чому поспіх із угодою не випадковий
Посли в Брюсселі завершували узгодження в умовах підвищеної напруги. Робота над новим пакетом прискорилася після інциденту з безпілотником в аеропорту Лейпцига – одного з епізодів серії гібридних атак, частину яких європейські уряди прямо пов’язують із Москвою. У такому контексті швидке ухвалення масштабного санкційного пакета – спосіб показати, що інституції ЄС здатні діяти синхронно навіть тоді, коли атаки спрямовані на підрив довіри до колективної безпеки блоку.
Санкції, що готуються до затвердження міністрами закордонних справ у Люксембурзі, передбачають класичний набір обмежень:
- заборону на в’їзд до країн ЄС;
- заморожування активів фізичних осіб та організацій;
- заборону на надання фінансування підсанкційним структурам.
Після офіційного затвердження повний перелік імен буде оприлюднено, і загальна кількість позицій у санкційному списку ЄС наблизиться до 4650 – цифра, яка сама по собі показує, наскільки розрослася архітектура обмежувальних заходів за роки війни.
Казус Усманова і Фрідмана як тест на міцність
Паралельно Брюссель досі розбирається з наслідками іншого, значно менш приємного для єдності ЄС епізоду – виключення минулого місяця з чорного списку олігархів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. Рішення, ухвалене на прохання Франції, було пов’язане зі звільненням ув’язнених в Азербайджані за посередництва тюркських держав, які тривалий час лобіювали інтереси Усманова. При цьому результат вийшов половинчастим: звільнили лише одного громадянина Франції, другий залишається під вартою.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Верховний представник ЄС Кая Каллас прямо визнала напругу навколо цього рішення, заявивши, що не бачить перспектив повернення цих двох осіб до списку найближчим часом. Її формулювання показове: країни-члени можуть пропонувати будь-які імена, але остаточне рішення – за консенсусом усіх двадцяти семи, а цей консенсус не завжди відображає принципову позицію, а часто є результатом торгу навколо зовсім інших питань.
Саме тому нове, рекордне розширення списку виглядає як спроба компенсувати репутаційні втрати від історії з олігархами. В обмін на поступку санкційний режим продовжили на безпрецедентний термін – три роки, що само по собі є сигналом: Брюссель готовий жертвувати гнучкістю заради стабільності механізму в довгостроковій перспективі.
Пастка одностайності напередодні розширення ЄС
Історія з Усмановим оголила структурну проблему, яка загостриться з наближенням нових країн-кандидатів до вступу в блок. Чим більше членів у ЄС, тим важче утримувати принцип одностайності в зовнішній політиці, включно із санкціями – кожна нова держава отримує фактичне право вето.
Європейська Комісія вже запропонувала так зване пасарельне застереження – механізм переходу від одностайного ухвалення рішень до голосування кваліфікованою більшістю. Проте тут виникає парадокс: щоб скасувати вимогу одностайності, спершу потрібна та сама одностайність. Це класична інституційна пастка, яка може або пришвидшити реформу ухвалення рішень в ЄС, або законсервувати статус-кво ще на роки, роблячи кожен наступний санкційний пакет заручником інтересів окремих столиць.
На цьому тлі окремо загострюється увага до пересування російських дипломатів Європою – ще один фронт, на якому ЄС намагається звузити простір для гібридних операцій. А заклик Зеленського до Трампа запровадити санкції проти Росії й Китаю через російський аналог Starlink під назвою Рассвіт показує, що українська сторона бачить у технологічній сфері наступний напрямок тиску, здатний вплинути на точність авіаударів Кремля.
