Указ про посмертне присвоєння звання Героя України майору Марату Мамбетову — це не лише державне визнання особистого подвигу, а й привід подивитися на ширшу картину: як українська тактична авіація продовжує працювати по наземних цілях у зоні щільного ворожого вогню, попри втрати літаків і пілотів.
Мамбетов командував ланкою 40-ї бригади тактичної авіації, відомої під назвою «Привид Києва» — символічним ім’ям, яке закріпилося за підрозділом ще на ранньому етапі повномасштабної війни. Він загинув 1 жовтня під час виконання бойового завдання з ракетно-бомбового удару по позиціях окупантів. Літак підбила ворожа ракета, пілот встиг катапультуватися, але не вижив.
Чому ракетно-бомбові удари лишаються настільки ризикованими
Виконання завдання на зразок того, яке виконував Мамбетов, передбачає підхід літака до лінії зіткнення на дистанцію, з якої можливе ефективне застосування некерованих або керованих авіаційних засобів ураження по наземних цілях. Це означає перебування в зоні дії ворожої протиповітряної оборони — як наземних комплексів, так і винищувальної авіації противника. МіГ-29, попри модернізацію під нові типи озброєння, залишається платформою, розробленою задовго до появи сучасних засобів ураження літаків, якими оперує ворог. Відповідно, кожен виліт на ударне завдання — це свідомий ризик зустрічі з ракетою, від якої машина фізично не має достатнього захисту.
Той факт, що пілот зумів катапультуватися після влучання, свідчить про спрацювання системи аварійного покидання літака в критичній ситуації — це штатна, хоч і травматична процедура. Але катапультування не гарантує виживання: удар під час відстрілу крісла, приземлення на невідповідну місцевість чи в зоні бойових дій, обставини самого моменту ураження літака — усе це фактори, які визначають, чи долетить пілот до землі живим і чи буде евакуйований вчасно.
Роль 40-ї бригади у структурі повітряної підтримки фронту
40-та бригада тактичної авіації виконує функції, типові для ударної авіації в сучасній позиційній війні: завдання ракетно-бомбових ударів по виявлених позиціях противника на підтримку наземних підрозділів. Це одна з функцій, яку неможливо повністю замінити артилерією чи ударними дронами — літак здатен нести більший бойовий заряд на одне бойове застосування та вражати цілі на глибині, недосяжній для багатьох інших засобів. Водночас саме ця перевага вимагає наближення до лінії фронту, а отже — підвищеного ризику для екіпажу.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Загибель командира ланки — це втрата не просто пілота, а офіцера, який відповідав за підготовку та бойове застосування групи літаків, передавав досвід молодшим пілотам. Для авіаційного підрозділу така втрата відчутна оперативно: потрібен час на перерозподіл функцій командування ланкою та адаптацію решти складу до нових обставин.
Втрати авіатехніки як системна проблема
Випадок із Мамбетовим — не поодинокий у хроніці втрат МіГ-29 цього року. Раніше Повітряні сили ЗСУ повідомляли про аварію винищувача цього типу в Одеській області під час виконання бойового завдання, де пілоту вдалося катапультуватися та вижити. Два випадки за короткий проміжок часу підкреслюють, наскільки інтенсивно експлуатується парк МіГ-29 у бойових умовах і яким є реальний рівень ризику для екіпажів, які виконують завдання ударної авіації поблизу лінії фронту.
Присвоєння звання Героя України посмертно в таких випадках — це державне визнання не поодинокого героїчного епізоду, а щоденної практики бойових вильотів, кожен з яких відбувається в умовах, коли шанс зустрічі з ворожою ракетою залишається постійним фактором ризику для українських пілотів тактичної авіації.
