Раптове відчуття, ніби кімната закрутилася, коли людина просто перевернулася на інший бік уві сні — одна з найпоширеніших причин звернення до лора чи невролога з приводу запаморочення. Механізм цього явища вивчений добре, і в переважній більшості випадків він не має нічого спільного з тиском чи судинами мозку, хоча саме на них підозра падає першою.
Де народжується запаморочення
Відповідь на рівновагу тіла дає внутрішнє вухо, а точніше — вестибулярний апарат із трьома півколовими каналами, заповненими рідиною. Вони реагують на обертальні рухи голови. Поруч розташована інша структура, де містяться мікроскопічні кристали карбонату кальцію — отоконії. У здоровому стані вони допомагають відчувати гравітацію та прискорення при лінійному русі, наприклад коли людина йде чи їде в машині.
Проблема починається тоді, коли окремі кристали відриваються від своєї основи й потрапляють у просвіт одного з півколових каналів. Там вони не повинні перебувати: канал реагує на обертання, а не на осілі частинки. Коли людина змінює положення голови — нахиляється, закидає її назад або перевертається вночі — зміщені отоконії продовжують рухатися під дією гравітації ще кілька секунд після того, як голова вже зупинилася. Рідина в каналі коливається, рецептори посилають у мозок сигнал про обертання, якого насправді немає. Очі водночас повідомляють, що тіло нерухоме. Це неузгодження двох сигналів і сприймається як напад запаморочення.
Такий стан має назву доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення, скорочено ДППЗ. Слово «доброякісне» тут ключове: воно означає, що причина не пов’язана з ураженням мозку чи судинною катастрофою, а стосується суто механічного збою в периферичному відділі вестибулярної системи.
Як виглядає напад і що його відрізняє від інших причин запаморочення
Напад ДППЗ виникає різко, провокується саме зміною положення голови і зазвичай триває менш як хвилину. Окрім відчуття обертання, можуть з’являтися нудота, блювання, порушення рівноваги та мимовільні посмикування очей — ністагм, який лікар бачить і використовує як діагностичну ознаку.
Точну причину відриву кристалів встановити вдається не завжди. Серед можливих чинників — вікові зміни структури внутрішнього вуха, травми й забої голови, а також перенесені захворювання самого вуха. Це узгоджується із загальною логікою: отоконії з віком чи після механічного впливу втрачають міцність кріплення і легше зміщуються.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Діагностика та чому самолікування тут недоречне
Для підтвердження діагнозу застосовують спеціальні позиційні проби, найвідоміша з яких — тест Дікса — Холлпайка. Пацієнта швидко переводять у положення лежачи з розвернутою та закинутою головою, що провокує контрольований напад запаморочення й ністагм — за їхнім характером лікар визначає, який саме канал і яке вухо уражені.
Лікування в більшості випадків обходиться без ліків чи операції. Лікар виконує спеціальні репозиційні маневри — послідовні рухи головою та тулубом, під час яких сила тяжіння повертає зміщені кристали в ту ділянку вуха, де вони більше не подразнюють рецептори. Важливо, що ці маніпуляції мають точну послідовність і кут нахилу, тому проводити їх самостійно без огляду фахівця не варто: неправильний маневр не допоможе і може продовжити неприємні відчуття.
Сам собою ДППЗ не впливає на слух і вважається безпечним станом. Але позиційне запаморочення — симптом, який може супроводжувати й інші, значно серйозніші стани, тому діагноз має ставити лікар, а не сама людина за описом в інтернеті.
Коли запаморочення — привід для негайного звернення
Існують ознаки, за яких зволікати не можна:
- двоїння в очах, раптове погіршення слуху чи зору;
- розлади мовлення;
- слабкість чи оніміння обличчя, рук або ніг.
Ці симптоми виходять за межі типової картини ДППЗ і вимагають невідкладного неврологічного обстеження, оскільки можуть вказувати на ураження центральної нервової системи. Відомий і протилежний сценарій: запаморочення, головний біль у потилиці, що посилюється від кашлю чи напруження, порушення координації та оніміння кінцівок іноді виявляються ознаками рідкісної структурної аномалії мозку, яка довго маскується під звичну схильність до заколисування. Остаточно відрізнити доброякісний механічний збій у вусі від структурної патології мозку можна лише за допомогою неврологічного огляду та методів нейровізуалізації, а не на основі самих відчуттів.
