Коли видання Bloomberg вживає формулювання «найслабша ланка Європи» щодо другої за величиною економіки єврозони, йдеться не про рядовий бюджетний спір. Йдеться про те, що країна, яка десятиліттями претендувала на роль політичного і військового ядра континентальної Європи, сьогодні не здатна провести через власний парламент навіть звичайний бюджет. Це має значення далеко за межами французьких кордонів — особливо в момент, коли союзники по НАТО шукають заміну американським гарантіям безпеки, а підтримка України потребує стабільних і передбачуваних партнерів.
Амбіція Макрона була сформульована ще на початку його президентства: перетворити Францію на локомотив оновленої Європи, здатної самостійно відстоювати власні інтереси. Ця ідея набула особливої ваги на тлі політики Дональда Трампа, який послідовно підважує НАТО зсередини. Саме в такий момент Європі потрібен сильний французький голос — військовий, дипломатичний, фінансовий. Натомість Bloomberg фіксує протилежне: хаотичний фінал десятиліття економічного управління, яке мало дати результат прямо протилежний.
Від реформ до втрати контролю над фінансами
Перші роки правління Макрона справді виглядали як успіх. Уряд послабив трудове законодавство, знизив податки для бізнесу — економіка зростала темпами понад 2%, безробіття й дефіцит скорочувалися. Це давало підстави говорити про Францію як про приклад для решти єврозони.
Перелом стався у 2018 році, коли спроба підвищити податки на пальне викликала рух «жовтих жилетів». Щоб погасити соціальне напруження, влада виділила понад 10 мільярдів євро на податкові послаблення та додаткові виплати. Це був перший сигнал: політична стабільність у Франції коштує дорожче, ніж бюджетна дисципліна.
Далі настали пандемія та енергетична криза, які остаточно змінили траєкторію державних фінансів. За оцінкою Рахункової палати Франції, антикризові заходи та стимулювання економіки у 2020–2022 роках обійшлися приблизно у 190 мільярдів євро, ще близько 72 мільярдів євро пішло на подолання наслідків енергетичної кризи. Проблема не в самих витратах — подібні заходи вживали майже всі європейські уряди. Проблема в тому, що французька влада не змогла вчасно від них відмовитися, а політичні суперечки заблокували будь-яке скорочення дефіциту.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Парламент без більшості як дзеркало геополітичної слабкості
У 2022 році прихильники Макрона втратили парламентську більшість, а дострокові вибори 2024 року лише посилили фрагментацію законодавчого органу. Наслідки цього виявилися цілком конкретними: прем’єр-міністр Себастьян Лекорню був змушений призупинити пенсійну реформу Макрона та продовжити дію податку для великих компаній, який спочатку планувався як тимчасовий. Це не були реформаторські рішення — це були поступки, потрібні, щоб опозиція не підтримала вотум недовіри під час ухвалення бюджету.
Саме в цьому і полягає геополітична ціна внутрішньої нестабільності. Уряд, який щороку виживає завдяки тактичним компромісам, не може формулювати довгострокову зовнішню політику, фінансувати оборонні програми чи гарантувати стабільну підтримку союзників. Зростання вартості обслуговування боргу лише посилює цей тиск — кожне нове запозичення обходиться дорожче, а простору для маневру стає менше.
Хто виграє від французької кризи
Фінансова слабкість уряду безпосередньо відбивається на зовнішньополітичних дебатах усередині країни. Лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон, який балотується на президентських виборах 2027 року, уже опинився під критикою за заяви, що пов’язують посилення загрози з боку Росії з українськими ударами вглиб російської території. Водночас неформальна очільниця «Національного об’єднання» Марін Ле Пен, яка лідирує в опитуваннях, прямо заявила, що Франція більше не може фінансово допомагати Україні через брак коштів, допускаючи хіба що навчання військових і постачання спорядження. Відповідальність за цю «абсурдну фінансову ситуацію» вона поклала на Макрона.
Це і є головний наслідок французької бюджетної кризи для європейської системи безпеки: чим слабша фінансова позиція Парижа, тим сильніші позиції політичних сил, готових скоротити або взагалі згорнути підтримку України. Якщо уряду не вдасться провести бюджетну консолідацію без нової політичної кризи, наступні вибори можуть привести до влади саме ті партії, які вже сьогодні ставлять під сумнів французьку участь у колективній обороні Європи.
