Дані опитування We Build Ukraine про готовність громад до зими 2026/27 фіксують не просто комунальну проблему, а показник стійкості тилу до однієї з ключових складових російської стратегії — виснажливих ударів по енергетичній інфраструктурі. Третина громад і кожне друге велике місто без критичних послуг за добу блекауту — це вже не гіпотетичний ризик, а розрахований сценарій, з яким доведеться жити щонайменше один опалювальний сезон.
Резервним живленням покрито в середньому 67% критичних об’єктів, але лише 4% громад здатні витримати понад 72 години автономної роботи за всіма дев’ятьма базовими послугами одночасно. Розрив між цими цифрами показує головну слабкість системи: наявність генератора не дорівнює здатності тримати навантаження довго. Автономність обмежена не технікою, а паливом і логістикою його доставки в умовах, коли інфраструктура постачання сама перебуває під ударом.
Енергетика як поле бою поза лінією фронту
Удари по генерації та розподільчих мережах — це форма ведення війни, яка не потребує просування піхоти чи танкових колон, але дає стратегічний ефект: змушує державу розпорошувати ресурси на утримання тилу замість зосередження їх на фронті. Кожен блекаут — це навантаження на економіку, логістику, медицину, водопостачання. Якщо цивільна інфраструктура регулярно виходить з ладу, держава змушена постійно перекидати кошти, техніку й людський ресурс на відновлення замість накопичення для інших потреб, включно з обороною.
Показник у 4% громад з тримісячною автономністю за всіма послугами показує, що система резервного живлення в Україні побудована здебільшого як точкове рішення для окремих об’єктів, а не як мережева стійкість території. Це нормально для мирного часу, коли блекаут — виняток. Але коли удари по енергосистемі стають регулярною тактикою, точкові резерви швидко виснажуються, а системної координації між сусідніми громадами часто немає.
Пальне як вузьке місце системи
Ключова технічна проблема — не кількість генераторів, а забезпечення їх пальним. У 78% громад немає достатніх запасів, а запит на паливо для генераторів і котелень становить майже половину всіх заявлених потреб. Це класична проблема логістики останньої милі: обладнання може бути встановлене, але без стабільного ланцюга постачання воно працює лише до вичерпання наявного запасу.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Пропозиції Шуляк — аудит потужності генераторів проти реального навантаження, протоколи черговості, обласні резерви пального з пріоритетним постачанням — це спроба перевести систему від реактивного латання до планового управління ресурсом. Черговість навантаження особливо критична для водоканалів і насосних станцій: вони енергоємні, а їх відмова одразу створює вторинну кризу — відсутність води накладається на відсутність тепла і світла.
- 67% критичних об’єктів мають резервне живлення, але лише 4% громад тримають повне навантаження понад 72 години
- 78% громад не мають достатніх запасів пального
- Паливо для генераторів і котелень — 48% від усіх заявлених потреб громад
- 34% громад не мають точного обліку вразливих мешканців, яким знадобиться допомога
Відсутність реєстру як операційний ризик
Третина громад не знає точної кількості вразливих мешканців, яких не зможе підтримати самостійно. Без реєстру, прив’язаного до конкретного плану дій — хто здійснює евакуацію, яким транспортом, хто перевіряє потреби і постачає воду чи ліки — реагування під час блекауту перетворюється на імпровізацію в момент, коли часу на прийняття рішень найменше. Це вразливість не технічного, а управлінського рівня, і вона зазвичай коштує дорожче за відсутність генератора: техніку можна підвезти протягом години, а людину, про існування потреб якої ніхто не знав, — уже ні.
Пропозиція укладати меморандуми з місцевими паливними компаніями про фіксовані обсяги, ціни й умови постачання під час блекаутів — спроба усунути хаотичність ринку саме в момент кризи, коли попит різко зростає, а логістика ускладнена. Об’єднання запасів дрібних сільських громад під координацією обласних військових адміністрацій логічно вирішує проблему масштабу: маленька громада фізично не може тримати достатній резерв, але кластер громад — може.
Загальна картина показує, що стійкість енергетичної інфраструктури тепер вимірюється не наявністю обладнання, а якістю логістичного й управлінського планування на рівні областей. Це саме той рівень, на якому російська стратегія виснаження тилу зустрічає або системну відповідь, або чергову точку розриву.
