Дискусія навколо лібералізації вивезення брухту з України виглядає як суто галузева суперечка між заготівельниками та металургами. Насправді йдеться про питання економічної логіки: що вигідніше державі — продати сировину за кордон чи перетворити її на продукцію з доданою вартістю всередині країни. Президент ICC Ukraine Володимир Щелкунов сформулював це прямо: перед будь-яким переглядом обмежень уряд має порахувати реальний баланс ринку, а не покладатися на тезу «відкриємо — бізнес заробить».
Як брухт перетворюється на додану вартість
Металобрухт — не просто товар для продажу, а сировинна база для виплавки сталі. Логіка проста: тонна брухту, яка залишається на українському металургійному підприємстві, запускає цілий виробничий ланцюг. З неї варять сталь, з якої роблять прокат, труби чи інші вироби. На кожному етапі виникають зарплати робітників, податкові відрахування, платежі за транспортування та електроенергію, замовлення для суміжних виробництв — від вогнетривів до логістичних компаній. Готова продукція йде на експорт і приносить валютну виручку, яка суттєво перевищує вартість сировини, з якої вона виготовлена.
Якщо ж та сама тонна брухту вивозиться сирою, держава отримує лише одноразовий платіж — можливе мито чи податок з операції продажу. Весь наступний ланцюг доданої вартості формується вже в іншій країні: там варять сталь, там платять зарплати металургам, там накопичується експортна виручка від готових виробів. Україна в цьому випадку виступає постачальником сировини для чужої промисловості, а не отримувачем економічного ефекту від переробки.
Чому просте порівняння прибутків оманливе
Аргумент прихильників відкриття експорту зазвичай зводиться до того, що заготівельні компанії та бюджет отримають додаткові кошти від продажу за кордон. Але це порівняння некоректне, якщо не враховувати альтернативну вартість — скільки б заробила економіка, якби той самий брухт пішов на внутрішню металургію. Щелкунов наголошує, що оцінювати треба не прибуток окремих експортерів, а сукупний ефект: податки металургійних підприємств, зарплати і внески працівників, платежі суміжних галузей та валютну виручку від готової продукції. Це набагато ширший набір показників, ніж просто митні надходження від вивезення сировини.
Схеми через треті країни і бюджетні втрати
Окрема проблема — непрозорі транзитні операції. За наявною практикою, брухт вивозили через країни Євросоюзу, здебільшого до Польщі, де відсутнє мито в розмірі 160 євро за тонну, яке діє під час прямого постачання до Туреччини. Далі товар перепродавався туркам вже з польської території, і основна маржа формувалася за кордоном, а не в Україні. За оцінками народних депутатів, через подібні «сірі» схеми бюджет щороку недоотримував мінімум 3 мільярди гривень.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Щелкунов уточнює: не кожна транзитна операція є порушенням закону сама собою. Але якщо держава не бачить кінцевого покупця, реальну ціну контракту, повний маршрут товару і ланцюг пов’язаних осіб, а основний прибуток осідає за межами країни — це привід для пильної уваги контролюючих органів, а не для автоматичної лібералізації.
Що має передувати рішенню про експорт
Металургія працює під тиском атак по енергетичній інфраструктурі, зруйнованій логістиці та зростаючій собівартості виробництва. У таких умовах гарантований доступ до сировини — питання не комерційної зручності, а спроможності галузі взагалі функціонувати. Тому перед переглядом чинних обмежень на експорт металобрухту потрібна послідовність кроків:
- визначити реальний обсяг брухту, який утворюється в країні;
- порахувати повну потребу внутрішньої металургії, включно з оборонним і відбудовним замовленням;
- оцінити накопичені запаси і підтвердити наявність доведеного профіциту;
- прорахувати повний фіскальний ефект — не лише мито, а й податки, зарплати, енергетичні та транспортні платежі по всьому ланцюгу переробки;
- забезпечити прозорий контроль за кінцевими покупцями та маршрутами постачання.
Лише після проходження цих етапів має сенс обговорювати вивезення надлишкових обсягів. Позиція ICC Ukraine по суті збігається з рішенням Кабміну, який з початку року обмежив експорт брухту на весь рік, аргументуючи це потребами оборонного виробництва, відбудови та внутрішнього ринку. Заклики виробників феросплавів запровадити мито на постачання брухту до ЄС свідчать про те, що галузь бачить ризик повторення старих схем, якщо обмеження зняти без нового механізму контролю.
