Виступ колишнього міністра армії США Дена Дрісколла на форумі Yalta European Strategy у Києві — не рядова подія. Це перша публічна заява екс-чиновника після відставки з адміністрації Трампа, і зроблена вона свідомо на майданчику, де формується порядок денний західної підтримки України. Теза Дрісколла проста за формулюванням, але важлива за наслідками: класичні армії, включно з американською, більше не встигають за темпом інновацій сучасного поля бою. Це визнання того, що війна змінила саму логіку військової переваги — вирішує не масштаб традиційного озброєння, а швидкість адаптації технологій.
Система Delta як приклад нової моделі бойового управління
Ключовим аргументом на користь технологічної переваги України стала система Delta — платформа, що об’єднує дані з радарів, датчиків і безпосередньо від підрозділів у єдину оперативну картину бою. За оцінкою Дрісколла, озвученою поряд з колишнім керівником Google Еріком Шмідтом, який нині очолює оборонну компанію Perennial Autonomy, що працює в Україні, можливості Delta перевищують те, чим оперує армія США.
Це принципово інша модель ведення війни порівняно з тією, що будувалася десятиліттями навколо великих оборонних підрядників і довгих циклів закупівель. Delta — продукт бойового досвіду, що постійно оновлюється й адаптується під реальні умови фронту, а не проектується наперед у лабораторних умовах. Саме тому Дрісколл пов’язує технологічну перевагу України з подальшим зростанням обчислювальних потужностей і розвитком штучного інтелекту: чим швидше система здатна аналізувати дані з поля бою, тим менший часовий розрив між появою загрози та реакцією на неї.
Розрив у виробництві дронів і оперативні наслідки
Під час дискусії модератор звернув увагу на розрив між обсягами закупівель дронів у США цього року та виробничими потужностями України. Репліка колишнього директора ЦРУ Девіда Петреуса з залу підтвердила масштаб цієї асиметрії — за його оцінкою, реальні українські потужності можуть бути навіть вищими за озвучені прогнози. Це не просто статистика, а показник того, що масове виробництво дронів в Україні перетворилося на самостійний фактор оперативної переваги, порівнянний за значенням із постачаннями важкого озброєння.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
- Швидкість масштабування виробництва дронів в Україні перевищує темпи західних оборонних програм.
- Приватний сектор реагує на бойові потреби швидше за державні закупівельні механізми.
- Аналіз бойового досвіду перетворюється на самостійний ресурс, а не побічний продукт війни.
Коли приватна компанія випереджає державний апарат
Показовий приклад — ситуація з дефіцитом засобів протидії іранським дронам у США. Рішення знайшлося не серед традиційних оборонних підрядників, а через компанію Еріка Шмідта, яка оперативно наростила постачання дронів-перехоплювачів і розвідувально-ударних апаратів — обох типів, що вже пройшли перевірку бойовим застосуванням в Україні. За словами Шмідта, домовленість про співпрацю ухвалили буквально за один телефонний дзвінок. Це ілюструє ширшу тенденцію: досвід, накопичений на українському фронті, стає прямим джерелом рішень для інших театрів і криз, оминаючи довгі бюрократичні цикли.
Тривожний сигнал у роботі з українським досвідом
Водночас у самому Вашингтоні останніми місяцями фіксується зворотна тенденція — віддалення від систематичного аналізу воєнного досвіду України. Підрозділ, що відповідав за цю роботу, розформували в серпні, а кілька ключових прибічників такого підходу серед військового керівництва звільнили або змусили піти у дострокову відставку. Дрісколл ці кадрові рішення не коментував, але визнав: масштаб підтримки Києва виявився скромнішим, ніж там очікували. Він наголосив, що стосунки між країнами й далі трималися на щирому прагненні бачити успіх України, навіть коли не відповідали сподіванням, і саме тому вирішив діяти поза структурами влади, а не всередині них.
Цей виступ пролунав на тлі обережних дипломатичних сигналів — від припущень про можливе повернення Росії за стіл переговорів восени до обговорення можливого енергетичного перемир’я взимку. У цьому контексті теза про технологічну перевагу набуває додаткової ваги: вона фактично формулює аргумент, чому Україні варто зберігати ініціативу у веденні бойових дій навіть у разі паузи в масштабних західних постачаннях — за рахунок власних інноваційних і виробничих спроможностей, а не лише завдяки обсягам зовнішньої допомоги.
