Участь Північної Кореї у війні проти України вийшла далеко за межі символічної підтримки Москви. Мова вже не про постачання боєприпасів чи політичні декларації — це повноцінна військова інтеграція двох держав, яка змінює баланс сил одразу на двох континентах. Експерт Глен Говард, президент і голова організації “Фонд Саратога”, у колонці для The Washington Post показує, чому цей союз варто розглядати не як регіональний епізод, а як формування нової осі, що з’єднує європейський і азійський театри протистояння в один.
У 2024 році Пхеньян направив до Курської області понад 10 000 військовослужбовців, щоб допомогти Росії відбити український наступ. За даними української розвідки, з того часу через регіон пройшли ротацію вже понад 25 000 північнокорейських бійців. Зеленський попереджав, що Кім Чен Ин готовий надіслати ще до 40 000 військових. Це вже не окремі підрозділи “для досвіду” — це системна ротація особового складу, яка перетворює фронт в Україні на полігон для армії, що десятиліттями не мала жодної реальної практики сучасної загальновійськової війни.
Що Пхеньян виносить з української війни
Головний інтерес Кіма — не гроші й не політична лояльність Москві, а бойовий досвід і технології, яких Північна Корея не могла отримати іншим шляхом. Говард називає конфлікт “високотехнологічною лабораторією”, яка дає Пхеньяну безцінні знання про сучасне поле бою. Передача російських технологій напряму модернізує оборонну промисловість КНДР: підвищується точність наведення балістичних ракет KN-23 і KN-24, розвиваються системи протиповітряної оборони, атомні підводні човни та можливості запуску супутників.
Окремий напрямок — безпілотники. На тилових базах у Воронезькій та Курській областях розгорнуто 400 операторів дронів і 90 операторів ракетних систем, які завдають ударів по Сумах і Харкову. Ці уроки Пхеньян уже використовує для масового виробництва власних ударних дронів малої й середньої дальності.
Обмін ресурсами замість ідеологічної солідарності
Роль КНДР у забезпеченні Росії боєприпасами настільки суттєва, що йдеться про базову логістику війни. За оцінками, Пхеньян поставив до 15 мільйонів артилерійських снарядів, а за даними Ради національної безпеки і оборони України, північнокорейський внесок покриває 50–70% усіх боєприпасів, які російські війська витрачають в Україні. Додатково близько 20 000 північнокорейських робітників працюють на промислових об’єктах у Росії, підтримуючи виробничі потужності Москви.
Натомість Росія розраховується енергоресурсами та продовольством: щороку до Північної Кореї надходить 600–700 тисяч тонн рису, що самостійно компенсує понад половину хронічного продовольчого дефіциту країни. Це двосторонній прагматичний обмін, де кожна сторона отримує критично важливий ресурс, недоступний з інших джерел.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Інфраструктура союзу стає постійною
Про перехід від тимчасової кооперації до довгострокового альянсу свідчить будівництво прикордонної інфраструктури. Завершується двосмуговий автомобільний мост через річку Туманну, здатний пропускати до 300 важких транспортних засобів на добу. Паралельно модернізується залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби. Така інфраструктура створюється не для одноразових постачань — це логістична основа під довготривалу військово-економічну взаємодію, і Говард прямо називає це перетворенням союзу на постійний оперативний альянс.
Чому Сеул дивиться на Харків із тривогою
Найтривожніший висновок стосується Корейського півострова. Говард проводить пряму аналогію між Харковом і Сеулом: столиця Південної Кореї розташована приблизно за 30 миль від демілітаризованої зони — така сама географічна вразливість до транскордонних ударів, яку зараз демонструє Харків. Тактика ударів дронами й ракетами, відпрацьована в Курській та Воронезькій областях, може бути перенесена на майбутній конфлікт на півострові.
Це підриває логіку частини американських політиків, які пропонували сфокусувати США на протистоянні Китаю, відсунувши європейський напрямок на другий план. Якщо війна КНДР в Україні дає Пхеньяну реальний інструментарій для потенційного конфлікту в Азії, розділяти два театри безпеки більше не має сенсу.
Відповідь союзників і роль США
На саміті НАТО в Анкарі лідери Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії закликали створити “Партнерство Корея-НАТО 2.0” — основу нової євразійської безпекової системи проти осі Москва–Пхеньян. Говард наполягає, що Вашингтон має підтримати цю ініціативу, а не послаблювати наявні союзи в регіоні. Відновлення регулярних військових навчань із Південною Кореєю він називає логічним першим кроком.
Колишній міністр оборони США Ллойд Остін попереджав ще тоді, коли північнокорейські війська вперше з’явилися в Курській області: спільна участь у бойових діях у Європі вплине на події в Індо-Тихоокеанському регіоні. Для Кіма і Путіна цей регіон фактично вже починається в Україні — і саме тому підтримка Києва більше не є суто європейським питанням.
