Заява Аліси Вайдель про майбутні «вимоги про відшкодування збитків» до Києва звучить як парадокс: країна, що чотирнадцятий рік потерпає від агресії, у риториці АдН перетворюється на боржника, а держава-агресор — на партнера, з яким варто відновлювати стосунки. Цей перегин пояснюється не емоціями, а цілком прагматичною логікою, що формувалася в німецькій політиці десятиліттями і зараз знайшла благодатний ґрунт у партії, яка йде на політичне зростання.
Логіка звинувачень навпаки
Вайдель прив’язала свою заяву до розслідування підриву «Північного потоку» — газопроводу, який мав постачати російський газ до Німеччини в обхід України. Арешт двох українців у цій справі дав АдН зручний привід оголосити Київ винним у шкоді німецькій економіці, тоді як держава, що розв’язала повномасштабну війну і саме заради якої газопровід і будувався, у цій картині світу залишається осторонь звинувачень. Логіка проста: газопровід постачав вигідний ресурс, його знищення завдало збитків, отже той, хто це зробив — ворог, незалежно від контексту війни, в якій цей ресурс використовувався як інструмент тиску на Європу.
Спадщина залежності та розрив з Росією
Німеччина десятиліттями будувала свою енергетичну модель на дешевій російській сировині. За даними, наведеними в матеріалі, Росія забезпечувала третину імпорту нафти й понад половину природного газу для німецької економіки за відносно низькими цінами. Це була не випадкова торгівля, а стратегічний вибір, що робив німецьку промисловість конкурентною, а рахунки домогосподарств — стерпними. Розрив цих зв’язків після вторгнення в Україну мав цілком відчутну ціну: наразі Німеччина має найвищі ціни на електроенергію для домогосподарств серед усіх країн G20. Саме на це посилається депутат АдН Ганс-Томас Тільшнайдер, коли пояснює позицію партії щодо Москви фразою про те, що йому байдуже, хто править у Кремлі, аби ресурс був дешевим. Це не ідеологічна прихильність до Росії, а розрахунок: повернення до дешевої енергії як умова відновлення промислової сили країни.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Чому саме Схід Німеччини сприйнятливий до цього меседжу
Партія отримує особливо сильну підтримку в землях колишньої НДР, і це має пояснення глибше за статистику міграції. За словами експерта Чатем-Хаусу Грегуара Руса, Саксонія-Ангальт приймала мігрантів менше, ніж інші регіони Німеччини, тож суто цифрова логіка тут не спрацьовує. Натомість спрацьовує успадкована зі радянських часів картина світу, у якій Росія сприймається як консервативний захисник традиційних цінностей, а не як загроза. Путін підсилив цю картину ще у 2019 році, публічно розкритикувавши міграційну політику Ангели Меркель як «кардинальну помилку» і заявивши про необхідність жорсткого покарання за злочини мігрантів. Це була адресна робота на аудиторію європейських прихильників закритих кордонів, і на Сході Німеччини вона впала на підготовлений історією ґрунт.
Місце АдН у ширшій хвилі
Перемога АдН у Саксонії-Ангальт із результатом 43,8% голосів і висуванням 35-річного Ульріха Зігмунда на посаду очільника землі відбувається напередодні низки виборів у Європі — у Франції, Іспанії та Італії, де ультраправі сили також нарощують позиції. Проросійська риторика АдН щодо України і водночас поблажливість до Кремля вписуються в загальний європейський тренд, коли партії такого спрямування використовують втому виборців від інфляції, енергетичних цін і безробіття для просування наративів, вигідних Москві. Реакція польського прем’єра Дональда Туска, який назвав тих, хто радіє успіхам АдН, «ідіотами або зрадниками», показує, наскільки серйозно в сусідніх країнах сприймають цю тенденцію не як внутрішньонімецьку особливість, а як загрозу для стабільності всього регіону.




