Результат регіональних виборів у невеликій німецькій землі рідко виходить за межі місцевих новин. Але перемога партії «Альтернатива для Німеччини» у Саксонії-Анхальт із 43,8% голосів і 39 місцями в 83-місному парламенті стала винятком. The New York Times назвала цю подію тривожним сигналом для всієї Європи — і для цього є конкретні підстави, вкорінені в повоєнній політичній архітектурі континенту.
Німеччина після 1945 року побудувала систему свідомої ізоляції ультраправих сил — так званий «санітарний кордон», коли жодна велика партія не йде на коаліцію з націоналістичними рухами. Ця норма трималася десятиліттями і вважалася непорушною основою німецької демократії. Перемога АдН у окремій федеральній землі показує, що цей кордон тріщить не десь на маргінесі, а в центрі системи, яка сама його створила.
Чому перемога АдН лякає не лише Німеччину
Головна причина занепокоєння — календар. Наступного року у низці ключових країн Європи відбудуться вибори: навесні 2027-го президентські вибори у Франції, влітку — в Іспанії, наприкінці року — в Італії. У всіх цих країнах ультраправі партії нарощують підтримку, і німецький результат сприймається експертами як можливий передвісник.
Аналітики пояснюють успіх АдН не ідеологічним зрушенням суспільства, а конкретними економічними факторами — зростанням цін і високим рівнем безробіття. Це важливий нюанс: виборці голосують не стільки за радикальну ідеологію, скільки проти влади, яка не впоралася з побутовими проблемами. Такий механізм протестного голосування є універсальним і легко переноситься на інші країни континенту.
Франція, Іспанія та ризик розпаду антифашистського консенсусу
У Франції головною фігурою залишається Марін Ле Пен, лідерка ультраправої партії, яка відкрито виступає проти підтримки України. Філіп Марльєр, професор французької та європейської політики в Університетському коледжі Лондона, констатує: антифашистський фронт, що панував у Європі з кінця Другої світової війни, перебуває на межі краху.
Аналітик Eurasia Group Муджтаба Рахман звертає увагу на особливий ризик саме французького сценарію. Ультраправий уряд у Парижі, за його оцінкою, дестабілізує Європейський Союз сильніше, ніж подібні уряди в інших країнах — через ядерний арсенал Франції та її системну роль у європейському проєкті. Це принципова відмінність від будь-якої іншої країни-члена: втрата керованості французької політики має наслідки для безпекової та ядерної архітектури всього блоку.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
В Іспанії ультраправа партія Vox має реальні шанси увійти до коаліційного уряду — чинна влада втратила довіру через міграційну кризу. У Великій Британії Лейбористська партія втрачає популярність навіть після відставки Кіра Стармера, тоді як ультраправа Reform UK стабільно зростає. Кожен із цих випадків має власну внутрішню причину, але сумарний ефект — синхронне послаблення традиційних партій у кількох великих економіках одночасно.
Фактор Трампа і поразка Орбана як контраргументи
Не всі сигнали свідчать про невідворотність правого повороту. Поразка Віктора Орбана на виборах в Угорщині дала традиційним партіям Європи певну надію — вона довела, що праві популісти теж вразливі і можуть програвати.
Другий стримувальний фактор — президент США Дональд Трамп, чий рейтинг швидко падає як у Європі, так і в самих Сполучених Штатах. Показово, що ультраправі партії європейських країн зараз намагаються дистанціюватися від Трампа, аби не асоціюватися з падаючим політиком. Водночас видання зазначає парадокс: навіть це дистанціювання не гарантує захисту — сам «фактор Трампа» здатний зіпсувати перспективи правих сил у Європі непередбачуваним чином.
Реакція на перемогу АдН уже вийшла за межі експертних коментарів. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що радіти цьому успіху в його країні можуть лише «ідіоти або зрадники» — формулювання, яке саме по собі демонструє, наскільки нервово традиційний політичний істеблішмент Європи реагує на результати одних регіональних виборів у сусідній країні.
