Як Китай заробляє мільярди доларів на знижках за російську нафту

Цифра у 27 мільярдів доларів, яку назвав глава «Роснефти» на енергетичному форумі, — не випадковий бонус, а результат перебудови всього глобального нафтового ринку після 2022 року. Коли Європа відмовилася від російських барелів, а західні країни запровадили санкції проти видобувних компаній РФ, танкери, що раніше йшли в європейські порти, розвернули курс на Азію. Китай став головним бенефіціаром цього розвороту, і механізм цієї вигоди варто розібрати детальніше, ніж просто фіксувати підсумкову суму.

Звідки береться знижка на Urals

Дисконт на російську нафту марки Urals до ціни Brent — це не добра воля Москви, а пряма плата за санкційний ризик. Коли покупець імпортує нафту, яка перебуває під обмеженнями, він бере на себе додаткові витрати: складнішу логістику, ризики для страхування вантажу, потенційні проблеми з розрахунками через банківську систему. Покупці компенсують ці ризики саме через ціну — вимагають додаткову знижку за товар, який важче застрахувати і оплатити стандартними каналами.

Влітку 2022 року, коли санкційний тиск щойно почав діяти, а покупці ще не вибудували стабільні логістичні ланцюги, дисконт сягав максимальних 16% до цін інших постачальників у Китаї. Це був період найбільшої невизначеності: ринок ще не знав, наскільки жорстко застосовуватимуться обмеження і чи ризикне хтось узагалі працювати з російським сортом.

Чому дисконт звужується, а не зникає

З часом ситуація змінилася. До кінця 2025 року, вже після запровадження санкцій щодо «Роснафти» та «Лукойлу», знижка скоротилася до 8,3%. Це показує адаптацію ринку: покупці й продавці виробили стійкіші схеми розрахунків, логістики та страхування, які знижують сприйманий ризик, а отже, і розмір компенсації за нього. За даними Argus Media, наприкінці серпня Urals у російських портах торгувався з дисконтом 26-27 доларів за барель Brent — це вже конкретний доларовий вимір того самого механізму компенсації ризику.

Одночасно зростала й частка російської нафти в китайському імпорті — вона досягла рекордних 27%, а загальний обсяг поставок перевищив 100 мільйонів тонн на рік. За перші сім місяців поточного року до Китаю надійшло 67 мільйонів тонн. Це означає, що Пекін не просто користується знижками, а системно нарощує залежність своєї енергетики від одного постачальника, який зацікавлений утримати цього клієнта будь-якою ціною.

Хто ще грає в цю гру

Індія, другий за обсягами покупець російської нафти, за три роки заощадила на знижках 12,6 мільярдів доларів — суттєво менше, ніж Китай, але за тією ж логікою: чим вища санкційна напруга, тим більший дисконт вимагає покупець за прийняття ризику.

• Частка російської нафти в китайському імпорті — рекордні 27%
• Обсяг поставок до Китаю — понад 100 млн тонн на рік
• Максимальний дисконт на Urals — 16% влітку 2022 року
• Поточний дисконт після нових санкцій — 8,3%
• Економія Індії за 2022-2025 роки — 12,6 млрд доларів

Що це означає для сектору

Для Росії ця схема — вимушений компроміс: бюджет недоотримує значну частину нафтогазових доходів через дисконт, але зберігає ринок збуту, без якого видобуток довелося б скорочувати. Для Китаю це стабільний доступ до дешевшої сировини та важіль впливу на постачальника, залежного від його ринку. Для глобального нафтового ринку в цілому це означає остаточне закріплення двох паралельних цінових контурів — санкційного і несанкційного, де ціна на один і той самий за якістю продукт відрізняється не через собівартість видобутку, а через політичний статус країни-виробника.