Заява міністра фінансів Сергія Марченка про можливе відкладення частини виплат — це не разовий епізод, а симптом структурної проблеми, яка накопичувалася кілька років. Українська модель воєнного бюджету від початку будувалася на розподілі ролей: власні податкові надходження йдуть переважно на оборону та безпеку, а решта критичних витрат — соціальні виплати, відбудова, підтримка інфраструктури — закриваються за рахунок зовнішнього фінансування від партнерів. Коли зовнішній потік грошей сповільнюється або запізнюється, розрив миттєво перетворюється на дефіцит ліквідності.
Саме це зараз і відбувається. Марченко прямо каже, що йдеться не про технічний збій, а про ситуацію, якої не було з 2022 року, коли бюджетна система тільки вчилася працювати в умовах повномасштабної війни. Тоді дефіцит закривався швидкими рішеннями партнерів і монетарною підтримкою Нацбанку. Зараз джерела вужчі, а потреби — вищі.
Чому виникає розрив ліквідності
Дефіцит ліквідності — це не те саме, що дефіцит бюджету загалом. Бюджет може бути збалансований на папері за рік, але якщо гроші від партнерів надходять нерівномірно — траншами, з затримками узгоджень, прив’язкою до умов програм — держава в конкретний місяць фізично не має коштів для виконання всіх зобов’язань одночасно. Тоді уряд змушений вибудовувати пріоритетність: спершу — обслуговування зовнішнього боргу, потім — витрати, пов’язані безпосередньо з війною, і лише в останню чергу — все інше.
Марченко чітко окреслив цю ієрархію: зобов’язання перед зовнішніми кредиторами залишаються недоторканними, а під ризик потрапляють саме невоєнні виплати. Це логічно з точки зору довіри ринку — будь-яка затримка платежів кредиторам одразу б’є по вартості майбутніх запозичень і по репутації країни на фінансових ринках. А ось відкладення внутрішніх видатків, хоч і болюче, не створює миттєвого міжнародного репутаційного удару.
Що потрапляє під удар на місцевому рівні
За словами міністра, найбільше постраждають напрямки, які фінансуються з держбюджету, але формально не належать до прямих воєнних витрат:
- відбудова зруйнованої інфраструктури;
- захист об’єктів критичної інфраструктури напередодні зими;
- інші програми на місцевому рівні, що залежать від держфінансування.
Це особливо чутливо саме зараз, оскільки підготовка енергетичної та комунальної інфраструктури до опалювального сезону — це не витрата, яку можна відкласти на невизначений термін без наслідків. Будь-яка затримка фінансування ремонтних робіт чи закупівлі обладнання для захисту об’єктів напряму позначається на стійкості енергосистеми взимку.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Масштаб потреби у фінансуванні
Цифри пояснюють, чому маневру для уряду стає все менше. Базова щорічна потреба України у зовнішньому фінансуванні тримається на рівні близько 50 млрд доларів — це сума, яку економіка країни без зовнішньої підтримки покрити не в змозі, поки триває війна. Ще показовіша цифра — попередньо непокрита потреба держбюджету лише на 2027 рік, яка вже оцінюється у 32,6 млрд доларів. Це означає, що навіть на роки вперед фінансова картина не закрита конкретними договорами чи джерелами — є лише орієнтовний розрив, який потрібно чимось заповнити.
Заморожені активи РФ як потенційний вихід
На тлі зростаючого дефіциту дипломатична робота навколо заморожених активів Росії, розміщених у європейських банках, набуває нового практичного сенсу. Для України це не абстрактна ідея справедливості, а конкретний інструмент закриття бюджетної діри — мільярди активів, які фізично лежать у європейській фінансовій системі, теоретично могли б покрити значну частину непокритої потреби на найближчі роки.
Проблема в тому, що це рішення політичне, а не технічне, і одностайності серед партнерів немає. Позиція Бельгії, озвучена міністром оборони країни Тео Франкеном, який виступив проти використання заморожених активів РФ для підтримки України, показує, наскільки крихким є консенсус усередині Євросоюзу. Бельгія має особливий інтерес у цьому питанні, оскільки значна частина заморожених активів фізично зберігається саме в бельгійській фінансовій інфраструктурі, а будь-яке рішення про їх використання створює для країни юридичні та фінансові ризики.
Поки цей інструмент залишається заблокованим на політичному рівні, український бюджет продовжує балансувати на межі ліквідності, вирішуючи щомісяця, які зобов’язання виконати вчасно, а які — відкласти. Це робить бюджетну стійкість країни залежною не лише від економічних показників, а й від темпів дипломатичних переговорів у Брюсселі.
