Зростання кількості реактивних БПЛА удвічі за місяць — це не просто статистика, а сигнал про перехід росіян до нової фази повітряної кампанії. Якщо раніше основним інструментом масованих ударів залишався повільний бензиновий дрон типу Shahed, то тепер ставка робиться на швидкість і непередбачуваність траєкторії. За словами радника президента з питань оборонних технологій Сергія Бескрестнова, минулого місяця зафіксовано 1500 атак реактивних дронів, цього місяця — вже 3000. Це вже відповідає плановій потужності російського виробництва.
Чому швидкість стала пріоритетом
Українська протиповітряна оборона за останній рік адаптувалася до повільних цілей — з’явилися дешеві дрони-перехоплювачі, здатні наздоганяти й збивати Shahed-подібні апарати з прийнятною економікою витрат. Це змусило Росію шукати технологічну відповідь. Реактивний двигун дає безпілотнику суттєву перевагу в швидкості над гвинтовими системами, а це напряму ускладнює перехоплення існуючими засобами, розрахованими на повільніші цілі. Бескрестнов прямо вказує на цю логіку: перехід на реактивні дрони — реакція на те, що українські перехоплювачі почали ефективно працювати проти повільних цілей.
Масштаб виробництва і структура парку дронів
За даними розвідки, на які посилається радник, Росія планує вийти на 36-40 тисяч безпілотників на рік — це понад три тисячі одиниць щомісяця, і, за його оцінкою, цей рубіж уже практично досягнуто. При цьому виробництво не буде повністю переведено на реактивні системи: приблизно 60% випуску становитимуть реактивні дрони, решта — звичайні апарати типу Shahed-136 та «Герань-2». Це свідчить про свідоме збереження змішаної моделі атак: повільні дрони продовжують виснажувати ресурс ППО і слугують приманкою чи додатковим навантаженням, тоді як реактивні беруть на себе завдання, де швидкість критична — насамперед удари по об’єктах поза лінією фронту.
Нове покоління швидкісних засобів ураження
Паралельно з масовим дроном Росія розвиває дешевший клас реактивних крилатих ракет. Бескрестнов називає серед них «Бандероль» із прогнозованим випуском до тисячі одиниць на місяць, а також «Дань-Т», «Дань-М» та «Герань-5» — апарати аналогічного класу. За наведеними характеристиками, ці засоби здатні розвивати швидкість орієнтовно 500-650 км/год, летіти на низькій висоті та активно маневрувати в польоті. Поєднання швидкості, малої висоти польоту та маневреності — класичний рецепт для ускладнення роботи радарів і засобів наведення, розрахованих на прогнозовану пряму траєкторію. Саме ця комбінація параметрів, а не сама по собі швидкість, робить нові цілі проблемними для існуючої архітектури протиповітряної оборони.
Тактика виснаження і наслідки для тилу
Практичним проявом цієї зміни стала нова тактика: замість одного масованого нальоту — постійні малі хвилі запусків реактивних дронів упродовж доби. Це тримає систему повітряних тривог у постійному напруженні, змушує підприємства й бізнес зупиняти роботу під час кожної тривоги, насамперед у Києві, який отримує основне навантаження. Ефект такої тактики не лише військовий, а й економічний — вона розтягує психологічне та операційне виснаження цивільної інфраструктури на тривалий час замість одного піку.
Як адаптується система
Реакція на нову інтенсивність вже видно на рівні управлінських рішень. Столична влада обговорює поділ тривог на «жовту» і «червону», щоб не зупиняти роботу всіх закладів під час кожного сигналу. У Верховній Раді готують новий формат роботи під час тривог, включно з голосуванням за QR-кодами, аби законодавчий процес не блокувався щоразу. Розглядається також робота «зеленої» гілки метро без обмежень і коригування комендантської години. Усе це — ознаки того, що зростання кількості реактивних дронів вже змінює не лише баланс на фронті ППО, а й повсякденне функціонування тилу.
Ключовий висновок радника — реактивна ескалація буде продовжуватися: Росія розуміє, що Україна рано чи пізно розробить реактивні перехоплювачі у відповідь, і намагається використати цю часову перевагу зараз, нарощуючи обсяги й урізноманітнюючи типи швидкісних засобів ураження.
