Заява голови фінансового комітету Верховної Ради Данила Гетманцева про те, що він ніколи не обговорював питання контролю над державним Sense Bank, з’явилася не у вакуумі. Це реакція на конкретний інформаційний привід — оприлюднені матеріали спецоперації НАБУ та САП під назвою «Форест Гамп», де фігурує «якийсь голова парламентського комітету», який нібито хотів отримати банк «під дах». Гетманцев вирішив назватися публічно раніше, ніж це зробили за нього слідчі чи журналісти.
Сама форма спростування показова: не просто заперечення, а пропозиція пройти поліграф і дати свідчення НАБУ. Це стандартний прийом публічної політики в умовах, коли підозра вже озвучена в медіапросторі, а офіційних звинувачень ще немає. Політик, який відчуває ризик стати фігурантом розслідування, намагається закріпити в публічному полі власну версію подій раніше, ніж слідство сформулює свою.
Що показала операція «Форест Гамп»
Розслідування НАБУ та САП стосується діяльності організованої групи, яку, за даними правоохоронців, очолювали чинні та колишні народні депутати. Мова йде не про поодинокий епізод, а про систему впливу на державні активи. У фокусі — можливість передачі державного банку під контроль осіб, пов’язаних із Офісом президента, через посередництво бізнесмена Тимура Міндіча.
За інформацією журналістських розслідувань, слідчі дії проводяться щодо заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої, нардепа Вадима Столара та колишнього народного депутата Максима Микитася. Саме на цьому тлі й виникло питання про «голову парламентського комітету», яке журналіст Михайло Ткач прокоментував з іронією, окремо наголосивши, що йдеться не про Гетманцева.
Чому державний банк — це поле для боротьби за вплив
Sense Bank перебуває у державній власності, а це означає, що рішення щодо його керівництва, стратегії та фінансових потоків формально приймаються через державні механізми управління, а не приватними власниками. Саме тому спроба поставити такий банк «під дах» — тобто отримати неформальний контроль над його діяльністю через своїх людей у керівництві чи наглядових органах — становить інтерес для груп впливу, пов’язаних із політикою.
Контроль над державним банком дає доступ до:
- кадрових призначень у наглядовій раді та правлінні;
- впливу на кредитну та фінансову політику установи;
- непрямого важеля тиску на бізнес-структури, що обслуговуються в банку.
Формальна державна власність при цьому не є гарантією від приватизації впливу — якщо неформальний контроль встановлюється через призначення лояльних людей, а не через відкриті корпоративні процедури.
Логіка публічного спростування
Гетманцев наголосив, що його позиція щодо Sense Bank публічно відома давно і її можна перевірити за попередніми заявами в соціальних мережах. Це аргумент про послідовність: якщо позиція озвучувалася відкрито раніше, важче звинуватити політика в кулуарних домовленостях протилежного змісту.
Водночас сам факт, що народний депутат такого рівня — голова профільного фінансового комітету — публічно та настільки швидко реагує на анонімний натяк із матеріалів слідства, свідчить про чутливість теми. Питання контролю над державними банками є частиною ширшої системи стримувань між парламентом, урядом та Офісом президента, де кожна зміна балансу впливу на фінансові установи має політичну вагу, що виходить далеко за межі суто банківського менеджменту.
Що далі
Гетманцев заявив, що вже звернувся до НАБУ з проханням дати свідчення. Це переносить питання з площини медійних припущень у площину процесуальних дій — якщо бюро дійсно проведе опитування чи перевірку, результат стане більш вагомим аргументом, ніж будь-яка публічна заява в Telegram. До моменту офіційної реакції НАБУ ситуація навколо Sense Bank залишається радше індикатором того, наскільки гостро сприймається будь-яка згадка про спроби неформального контролю над державними фінансовими активами в поточному політичному контексті.
