29 грудня 1995 року відбулося урочисте відкриття першої, і поки що останньої, лінії метрополітену у Дніпрі. Воно стало третім в Україні після Києва і Харкова. З нашою підземкою пов’язано немало цікавих фактів та історій – справжніх і майже міфічних.
Довжина лінії метро – 7,8 км. Воно найкоротше в Україні і в Європі. На лінії розташовано 6 діючих станцій: «Покровська», «Проспект Свободи», «Заводська», «Металургів», «Метробудівників», «Вокзальна». Всі вони глибокого залягання (60-70 м), крім «Покровської», звідки можна піднятися на поверхню, подолавши пару десятків сходів.
Про це і перша цікавинка. Експерти кажуть, що можна було б метро зробити поверхневим, вийшло б набагато дешевше. Але, нібито зробили глибокого залягання, як укриття на випадок ядерної війни. Починали його будівництво у самий розпал «холодної війни та зоряних війн», і наш «Південмаш» потенційно міг стати об’єктом атаки. Згодом таки став, але вже інших ворогів.
За майже документальною історією будівництво метрополітену у нашому місті стало можливим завдяки наполегливості місцевої влади та Брежневу. У вересні 1979 року свою батьківщину-Кам’янське відвідав Брежнєв. Завітав і до Дніпра. Йому вручили червону стрічку та посвідчення № 1 Почесного громадянина Дніпропетровська. А потім почали вмовляти надати дозвіл на метро (у плановій економіці СРСР на той час наше місто було десь другим чи третім у черзі на підземку). Таки вмовили і, так би мовити не відходячи від каси, підсунили на підпис заздалегідь підготовлені документи. «Ну, ви даєте…» — здивувався Брежнєв і підписав клопотання про будівництво метро.
З того часу метрополітен у нашому місті став легендарним довгобудом. Стартувало спорудження у 1982-му, а закінчилося тільки через 13 років. Декілька разів зупинялося через брак фінансування. Змінялися керівники і президенти вже незалежної України, а метро все не було. Кажуть, що останній ривок став можливим завдяки Павлу Лазаренко. І 30 років тому нарешті поїхали перші вагони.
Для мешканців 3-х масивів Червоний Камінь, Покровський та Парус цей транспорт став справжнім порятунком. Добре пам’ятаю, що у ті роки, для того аби вранці поїхати на роботу з масивів, потрібно було йти на кінцеву зупинку, стояти в черзі і їхати, як «шпроти в банці» у старенькому Ікарусі. А ввечері вистояти чергу на автобус годину, а то і більше в центрі. С пуском підземки поїздки стали швидкими та комфортними.
Але з часом багато підприємств на маршруті метро закрилися чи скоротили персонал, і пасажиропотік значно впав. Підземний транспорт дещо втратив свою актуальність.
А дніпровське метро знову стало довгобудом, тому що вже 30 років так і не побудована 2-га черга з трьома станціями.
Що до довгобуду, то у 2009 році метро пропонували добудувати китайці, про що писав «Днепр вечерний». Знаючи їх темпи, напевно ми б давно їздили по центру у підземці.
А поки що, крайній забудовник турецький Лімак кинув метробуд у 2022 році та ще і гроші вимагає. Будівництво законсервоване. А станції, на жаль, використовуються за першим призначенням – як укриття.
