Вертеп в Україні ніколи не був просто Різдвяною розвагою.
Це була мова віри, форма пам’яті, зрештою спосіб зберегти себе.
Прославляння Бога — і водночас проголошення: ми є, ми тут, ми українці.
Автор: Софія Федина, народний депутат України.
Саме тому Вертеп і Коляду в Україні переслідували десятиліттями ті, кому українці "мєшалі жіть".
Після приходу совєтів Вертеп оголосили «релігійним пережитком» і «націоналістичним явищем». У 1920–30-х роках колядників штрафували, залякували, звільняли з роботи, дітей переслідували в школах.
Але Вертеп не зник — він просто пішов у підпілля: у хати, стодоли, на родинні свята, між «своїми».
Після Другої світової війни, особливо на Заході України, Коляда й Вертеп стали автоматично «підозрілими». Їх прирівнювали до «бандерівщини». За участь у Вертепі карали не лише окремих людей — репресували родини, ламали долі, нищили цілі середовища.
Один із найвідоміших і документально підтверджених прикладів — Різдво 1972 року.
У Львові та Києві українська інтелігенція організувала Вертеп і Коляду. Відповідь була миттєвою: кдб використав участь у Вертепі як доказ «антирадянської діяльності».
12–14 січня 1972 року кдб УРСР провело операцію під кодовою назвою «Блок». Було арештовано десятки людей — поетів, філософів, правозахисників, митців.
Серед них — Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк та інші. Вертеп став для влади «доказом злочину».
Совєтська система добре розуміла, що робить.
Замість Різдва — «новый год».
Замість коляди — порожні «зимові» пісеньки.
Замість вертепу — «безпечні» вистави без Бога, без правди, без сенсу.
Чому ж Вертеп вижив?
Бо його передавали з уст в уста, від батьків до дітей.
Бо він жив у родині, у спільній молитві, в колядках і віншуваннях.
Бо це була традиція не сцени, а дому і серця.
Сьогодні на тимчасово окупованих українських територіях московити роблять те саме: забороняють коляду, нищать вертепи, витісняють Різдво, нав’язують московські й радянські сурогати. Бо добре знають: де є коляда і вертеп — там є пам’ять. Там є Україна.
Тому наше завдання просте й водночас велике:
цінувати, берегти і передавати наші традиції,
вчити наших дітей, і не боятися бути собою.
Вертепуймо. Колядуймо. Прославляймо Бога разом.
Бо це те, ким ми є!
