Окупація сходу та півдня України радикально змінила торговельну географію та бізнес-структуру цих регіонів. Доступ до продовольства в окупації став не лише питанням виживання, а й джерелом збагачення для низки місцевих та російських груп.
Проте для місцевого бізнесу окупація стала викликом, бо вони стали втрачати можливості для роботи під тиском крупного російського бізнесу, який захоплював не тільки український простір, а і українські виробничі та продовольчі потужності.
Видання Бахмут.in.ua, 0629.com.ua та РІА Південь дослідили, що саме відбувається на продовольчому ринку в окупації, хто контролює продовольчі поставки, і що взагалі про якість продуктів кажуть місцеві мешканці.
СХІД
Донецьк, Макіївка та Єнакієво
Після початку повномасштабного вторгнення торговельні мережі невизнаної “республіки”, наприклад “Перший республіканський”, розпочали свою експансію на новоокуповані території. А от самі мешканці Донецька, Макіївки та Єнакієво, які “наїлися” неякісних донецьких товарів після 2014 року, очікували на прихід в регіон великих російських торговельних мереж. Люди сподівалися, що зможуть купувати більш дешеву та якісну продукцію.
Мережа супермаркетів “Трамвай”з’явилися тут якраз після 2022 року. У Донецьку з’явилисьблизько 7 точок цієї мережі, а у Макіївці та Єнакієво — по одному магазину, але планують відкривати ще, пише видання Бахмут.in.ua. Тут продають товари відомих світових брендів,як, наприклад, товарів групи компанії Mondelez International: шоколад Milka, Tobleron чи печиво Oreo. Нагадаємо, що з російського ринку Mondelez International не вийшли, хоча раніше зобов’язалися скоротити свою присутність у Росії. Водночас зобов’язання усе ще не виконали, і попри високі податки Mondelez все ще продається на полицях супермаркетів РФ, пишеBloomberg. Але є у Донецьку й локальні продукти місцевих виробників.
Перелік товарів у супермаркеті “Трамвай” — мережі, яка забезпечує продуктами окуповані міста Донеччини / фото VK
Джерело видання повідомило, що деякі товари місцевого виробництва маркуються наліпками “Зроблено під обстрілами”, якщо завод цієї продукції, наприклад, знаходиться в Донецьку. Неважливо, чи це їжа або ж одяг. У “Трамваї” можна знайти й завезені з інших окупованих регіонів товари, наприклад вина з Криму.
Вина в супермаркеті “Трамвай” місто Донецька / фото з росджерел
Людина, що розповіла про роботу торговельної мережі, певний час працювала на одному із заводів, який виготовляє локальну продукцію, каже, умови там антисанітарні. За якістю продукції в магазині також слідкують вибірково — наприклад, в супермаркеті “Первый Республиканский супермаркет” люди скаржилися на те, що на полицях лежить хліб з пліснявою.
Хліб з пліснявою лежить на полицях супермаркету в днр / фото VK
За інформацією джерел видання, самі товари не відзначаються поганою якістю, особливо ті, що роблять на місці: і хліб, і м’ясо їсти можна, але з термінами придатності часто є проблеми. Їх треба перевіряти уважно, бо прострочку викладають часто. У багатьох супермаркетах не вистачає працівників, зіпсовані продукти нема кому прибирати. Багато скарг є на той же супермаркет “Первый Республиканский”, де люди скаржаться на антисанітарію.
Окремо звертають нашу увагу на те, що до Донецька, наприклад, намагаються зайти саме російські мережі магазинів, тим самим витіснивши місцевий бізнес. Навіть ті люди, які раніше погодилися працювати під російським керівництвом міста, тепер не у найкращому стані, бо їхні магазини ставлять в такі умови, що триматися на плаву й конкурувати з великими супермаркетами важко — попри те, що ціни у місцевих ларьках можуть бути нижчі.
Останній рік окупаційна влада змушує власників локальних магазинів тримати фіксовані ціни, таким чином бізнес часто працює у збиток. Тих, хто правил не дотримується, штрафують. Наприклад, у днр федеральна антимонопольна служба рф відкрила справу проти кількох місцевих підприємств, що виробляють курячі яйця, через різке зростання цін.
Супермаркет “Обжора” в Донецьку / фото з росджерел
Але способів боротися з локальним бізнесом багато: тут йдеться й про штучне підвищення податків, навмисні скарги тощо, каже співрозмовник. Приклад — це мережа супермаркетів “Обжора”, яка працювала в Донецьку ще до окупації міста, і після 2014 року проте з початку повномасштабної війни більша частина магазинів зачинилася.
Російські мережі поступово витісняють місцевий бізнес, використовуючи адміністративний тиск, податкові важелі та конкуренцію ресурсів.
Основне, що відзначили нам кілька співрозмовників — це ріст цін. Неважливо, чи це малий магазин, чи мережа — ріст цін на продукти змушує людей скорочувати продуктові корзини.
Маріуполь
Після захоплення міста постачання продуктів і товарів гігієни до Маріуполя повністю перейшло під контроль російських компаній.
Місцеві ринки та супермаркети заповнилися товарами російського й білоруського походження, які завозять через логістичні ланцюги з Ростовської області та Краснодарського краю.
Мережа «Марка Вкуса», що працює у кількох районах Маріуполя, стала однією з найпомітніших у “новому” продуктовому секторі міста. Юридично зареєстрована на окупаційній території — ІП Соколенко І.В., Маріуполь, — ця мережа вже у 2024 році була відзначена Міністерством промисловості та торгівлі РФ серед «найкращих торгових об’єктів нових регіонів».
Асортимент типово російський: базові продукти, побутова хімія, товари гігієни, що надходять через оптові склади Ростовської області.
Скріншот відео відкриття магазину у Маріуполі
Захоплені українські мережі
Частина довоєнних супермаркетів «Грація» після окупації відновила роботу під новими назвами — наприклад, «Щирий кум» або просто «магазин без вивіски».
За даними 0629, власники «Грації» не мають до них стосунку: будівлі фактично рейдерськи перереєстровані на нових російських операторів.Дизайн, асортимент і розкладка майже повністю копіюють оригінальну мережу, але товари тепер походять із РФ і Білорусі.
Нові магазини у Маріуполі, які як дві краплі води схожі на колишні магазини “Грація” / Фото 0629
Зараз ці магазини окупанти також перейменовують на «Марку Вкуса»
Колишня Грація стала Маркою вкуса/ Фото Телеграм-канал Русский Мариуполь
Торгівля як інструмент інтеграції
За даними аналітичного звіту SOC ACE / RUSI «Looting Mariupol», понад 1200 приватних російських компаній уже інтегровані в економіку окупованого Маріуполя, включно з торговими та логістичними структурами.
Понад 180 російських компаній фігурують у базі SOC ACE як потенційно причетні до захоплення українських активів у Маріуполі.
Паралельно місто поступово обростає новими розвагами для «нових мешканців» — шашличними, кальянними, кав’ярнями з “патриот-лате” і навіть нічними клубами, розташованими буквально поруч із руїнами. У місті також відкриваються перукарні, салони, СТО, що орієнтовані на військових, чиновників і будівельників та членів їхніх родин.
На місці зруйнованих українських супермаркетів з’явилися аналоги відомих російських мереж — «Пятёрочка», «Магнит», «Мега».
Втім, самі великі компанії публічно уникають відкривати магазини в окупованих містах. Так, у 2024 році X5 Group, власник «Пятёрочки», офіційно заявила, що не планує відкривати франшизи у “ДНР”.
Натомість у регіоні вже діють франчайзі та пов’язані інвестори, які просувають ті ж формати під іншими назвами.
За даними російських медіа, один із партнерів — мережа OnePrice — готує запуск нової торгової марки, яка копіює стиль і стандарти «Пятёрочки», але формально має “місцеву” реєстрацію.
Відкриття магазину «Твой магазин» у Маріуполі – аналогу російської мережі Магнит
Міжнародний слід
Розслідування Business & Human Rights Resource Centre на основі даних Monitor/ARD, яке було оприлюднено у 2024 році, показало, що, зокрема, німецькі компанії Knauf та WKB Systems постачали матеріали для проєктів у російсько-окупованому Маріуполі, фактично стаючи елементом економіки окупації. Зокрема, Knauf і WKB Systems GmbH постачали матеріали, які потрапляли на будівництво у Маріуполі через посередників.
Після оприлюднення фактів Knauf оголосив про вихід із російського ринку, але питання контролю за постачанням матеріалів залишається відкритим.
ПІВДЕНЬ
Окупація Мелітополя та Мелітопольського району почалася 25 лютого 2022 року, коли російські війська захопили місто без серйозного спротиву. Уже до березня логістичні ланцюги з підконтрольною Україні територією були розірвані: блокпости, мінні поля та активні бойові дії на лінії фронту зробили імпорт із Запоріжжя чи Херсона неможливим.
У результаті місцевий ринок продуктів переорієнтувався на «сірі» схеми: 60–70% постачання йде через Крим (анексований у 2014 році), Ростовську область РФ або навіть Туреччину — для фруктів і овочів.
«Гуманітарні конвої» з Москви виявилися не порятунком, а інструментом: за даними джерел, до 40% «допомоги» (борошно, тушонка) розкрадалося чиновниками окупаційної адміністрації для перепродажу на чорному ринку.
Російська гуманітарка одразу з’явилася у продажу у Мелітополі. скріншот із соцмережі
Торговельна мережа «Мєра»: монополія під виглядом «доступності»
Поява в Мелітополі торговельної мережі «Мєра» стала одним із найпомітніших економічних кроків російської окупаційної влади. Під вивіскою «нового дискаунтера» фактично створили систему централізованого контролю за роздрібною торгівлею, покликану не стільки задовольняти потреби населення, скільки забезпечувати фінансові потоки та керованість регіону.
Магазини “Мера” почали відкривати вже у перші місяці окупації Мелітополя у вкрадених приміщеннях. фото РІА Південь
Мережа «Мєра» почала роботу на окупованих територіях Запорізької області у 2022 році, позиціонуючи себе як соціальний магазин із доступними цінами. Насправді, як повідомляли журналісти РИА «Південь», магазини відкривалися у приміщеннях українських супермаркетів – АТБ, Економ Плюс, Сільпо.
Обладнання, залишки товарів і навіть торгове програмне забезпечення були конфісковані, а частину персоналу замінили людьми, привезеними з Криму та Ростовської області.
Керування «Мєрою» здійснюється через зареєстровану в РФ структуру, пов’язану з бізнесменами з Бєлгорода та Сімферополя. Власники й джерела фінансування офіційно не розкриваються. Розслідування вказують на зв’язок компанії з окупаційною адміністрацією та силовими структурами, що дає їй пільги при ввезенні й реалізації російських товарів.
Асортимент магазинів «Мєра» — це суміш дешевого російського імпорту й продукції із захоплених підприємств Мелітополя.
За словами місцевих мешканців і працівників торгівлі, значна частина товарів — низької якості, часто із простроченим терміном придатності.
Логістика централізована: постачання здійснюється автоколонами з Криму та Ростовської області. Це дозволяє «Мєрі» не лише контролювати роздрібний обіг, але й виштовхувати конкурентів — дрібних фермерів і приватні крамниці, що не мають доступу до таких каналів постачання.
Попри заявлену місію «доступності», ціни в «Мєрі» перевищують довоєнний рівень українських мереж на 40–80%. Особливо це помітно на товарах першої необхідності — крупах, олії, борошні, цукрі, милі, пральних порошках.
Мережа активно використовує пропагандистську риторику — акції та рекламу оформлюють як «турботу про людей нових регіонів». Та на практиці покупці стикаються з дефіцитом, безладом у ціноутворенні та слабким асортиментом.
Жителі Мелітополя кажуть: «дешевих» товарів мало, більшість акцій — фіктивні, а єдина перевага “Мєри” – те, що вона взагалі працює в умовах ізоляції.
Конкуренція та контроль
Окупаційна влада розглядає «Мєру» як інструмент економічного управління. Магазини відкривають у кожному великому населеному пункті, замінюючи українські бренди та створюючи ілюзію «нової нормальності».
За публікаціями РІА «Південь», «Мєра» отримує пріоритет у постачанні пального та продовольства, а також адміністративний захист від перевірок. Приватні торговці, які намагаються працювати самостійно, стикаються з обмеженнями, тиском і навіть погрозами чи закриттям точок продажу.
Таким чином, мережа виконує функцію економічного фільтра, концентруючи у руках окупаційної адміністрації не лише торгівлю, а й доступ до базових товарів.
Реакція населення та символізм бренду
Серед мешканців Мелітополя «Мєра» швидко отримала іронічні прізвиська — «мерзость» або «мертва їжа». Причина — часті випадки отруєнь, прострочки та агресивна поведінка персоналу.
У відгуках зазначають: «чисто, але порожньо», «той самий товар — за різними цінами», «все дорожче, ніж у Москві».
Фактично, «Мєра» стала не просто торговою мережею, а економічним символом окупації — вітриною «нового порядку», де під гаслами «соціальної стабільності» ховаються монополізація, залежність і зубожіння.
Нові російські бренди в Мелітополі: між інтеграцією та фальсифікацією
З 2022 року російські компанії активно займають звільнені приміщення — зазвичай у відібраних торгових центрах і магазинах. Серед них — дискаунтери на кшталт «Мєра», мережеві точки громадського харчування «Матрьошка» та «Шашлички», а також бренди одягу й побутової хімії. Більшість проєктів контролюється вихідцями з Криму, так званої «ДНР» або з самої Росії — за підтримки окупаційних структур.
За оцінками журналістських розслідувань РІА «Південь», російські мережі вже контролюють 50–60 % місцевого ринку продуктів і товарів гігієни. Імпорт із Росії монополізований, конкуренція практично відсутня. Попри обіцянки «доступних цін», вартість товарів перевищує довоєнні показники у 1,5–2 рази. На тлі інфляції та падіння доходів це посилює соціальну напругу.
Продукти: фальсифікати та санітарні ризики
Найпомітнішим стало вторгнення російських харчових брендів. Наприклад, на полицях Мелітополя з’явилися ковбасні вироби під маркою «Папа может». Уже влітку 2025 року лабораторні перевірки виявили у цій продукції лістерію — небезпечну бактерію, що викликає важкі отруєння.
Схожі випадки фіксували і з кондитерськими виробами. Мешканці Мелітополя неодноразово скаржилися на бісквіти та тістечка російського виробництва, у яких знаходили плісняву та сторонні домішки. Попри активну рекламу через місцеві ЗМІ, довіра до цих товарів залишається низькою.
Паралельно на ринку поширилися фальсифікати — продукти з підробленими етикетками, що імітують відомі бренди (українські й російські). У 2024 році розслідування зафіксували випадки продажу підробленої олії та шоколаду, у яких оригінальні інгредієнти замінювалися дешевими жирами або простроченою сировиною.
Думка мешканців і соціальні наслідки
За відгуками у соцмережах і повідомленнями незалежних медіа, ставлення жителів Мелітополя до нових брендів різко негативне. Основні скарги — високі ціни, низька якість і відсутність альтернативи. Типові коментарі:
●«Їжа стала лотереєю — пощастить чи отруїшся».
●«Одяг — на один сезон, сервіс грубий».
●«Підробки всюди, але скаржитися нікому».
Мелітопольці кажуть, що продукти стали не смачними, навіть ті, що вироблені на захоплених мелітопольських підприємствах. Дехто взагалі російського не купує, а шукає продукти з Білорусі, яких теж багато на полицях магазинів на ТОТ Запорізької області.
За спостереженнями журналістів, у 2025 році середні ціни на продукти зросли на 50–100 % порівняно з довоєнним рівнем, а асортимент суттєво скоротився.
«Націоналізація» — ключовий механізм руйнування та перебудови економіки
Із травня 2022 року окупанти почали «віджим» підприємств під приводом «захисту від саботажу».
Це не просто захоплення: активи перереєстровують у російському ЄДРЮЛ (Єдиний державний реєстр юридичних осіб), передаючи лояльним колаборантам або державним унітарним підприємствам РФ.
Наслідки для харчової галузі катастрофічні: до війни Мелітополь виробляв 30–40% молочної та хлібної продукції для регіону, тепер — імпортозалежність на рівні 80%, із цінами в 1,5–2 рази вищими, ніж у підконтрольному Україні Запоріжжі.
Порівняно з довоєнним станом (Мелітополь — експортер фруктів та овочів на 200 млн грн/рік), окупація скоротила ВВП району на 70–80%.
«Віджаті» заводи — від молочки до олії: як окупанти перетворили місцеві підприємства на інструмент збагачення
Розберемо детальніше, що сталося з найбільшими підприємствами харчової промисловості регіону, більшість із яких розташовані в Мелітополі.
Окупаційна влада РФ із травня 2022 року систематично «націоналізує» ключові підприємства харчової галузі на окупованій частині Запорізької області, перетворюючи їх на джерела прибутку для Москви та місцевих колаборантів.
Тим часом мешканці Мелітополя страждають від неякісних продуктів, тоді як прибутки йдуть на пропаганду або у кишені гауляйтера Балицького.
Мелітопольський молокозавод: від свіжого молока до «порошку з пропагандою»
Скріншот РІА Південь. “Віджатий” мелітопольський молокозавод
До окупації завод під брендом «Молочна ріка» (власник — Роман Романов) був ключовим постачальником молочної продукції для Мелітополя та району: свіже молоко, сир, йогурти — навіть у березні 2022 року він працював на «українському» молоці від селян.
Виробництво — до 50–60 тонн на добу, експорт в Україну та ЄС. Але влітку 2022-го окупанти «віджали» завод під приводом «захисту від саботажу»: запровадили російське управління, звільнили 20–30 % персоналу (нелояльних) і переорієнтували виробництво на імпортний порошок із РФ.
До 2023 року — ребрендинг під «соціальну молочку»: ціни зросли на 100–150 %, а якість суттєво впала.
Вкрадені потужності дозволяють окупантам отримати за 2024 р. 14 млн рублів чистого прибутку.
скріншот із відкритого реєстру на основі бухгалтерської звітності
Мелітопольський олійноекстракційний завод (МЕЗ): від експорту до ЄС до «олії зі смаком зради»
Цей гігант до 2022 року експортував 200–300 тис. тонн олії на рік (ріпакової, соняшникової) з оборотом у мільярди гривень. Власники — сім’я ексдепутатів Желєвих.
Завод був захоплений у березні–квітні 2022 року, пізніше перереєстрований у РФ як «Державне унітарне підприємство».
Продукція майже зникла з місцевих полиць, але підприємство продовжує працювати — під російським прапором, зокрема його представляли як «російський» на виставці в Дубаї у 2024 році.
Продукція Мелітопольського олійноекстракційного заводу на виставці в Дубаї. фото з росЗМІ.
Завод працює у три зміни, а експорт приносить окупантам 300–500 млн рублів щороку, хоча прибуток осідає в Москві або у вигляді «відкатів» місцевим колаборантам.
Схема проста: селянам занижують ціни на насіння, а на експорті — максимальні націнки.
Пологівський МЕЗ: від регіонального лідера до «інвесторського» трофея
Розташований за 40 км від Мелітополя, до війни виробляв олію та макуху (100–150 тис. тонн на рік) — ключове підприємство для Запорізького регіону.
Був захоплений і «націоналізований» як частина пакету активів, разом з іншими заводами.
Балицький планував передати підприємство «інвесторам», але після викриттів у російських ЗМІ проєкт зупинився.
Нині завод страждає від дефіциту насіння, а обсяги виробництва скоротилися на 50% від довоєнного рівня.
Втім, окупантам це не заважає збагачуватись: експорт до РФ становить 200–300 млн рублів на рік.
Мелітопольський м’ясокомбінат: від місцевого виробництва до експорту в Крим і Москву під російським прапором
Мелітопольський м’ясокомбінат. Архівне фото з відкритих джерел
Мелітопольський м’ясокомбінат — потужне підприємство, яке виробляло ковбаси, м’ясо та напівфабрикати для всього регіону. Він став одним із перших «віджатих» у харчовій галузі.
До окупації мав власну мережу магазинів і широкий асортимент. Захоплення відбулося у травні 2022 року: за даними джерел, його «віджали» кадировці (чеченські формування), тимчасово зупинивши роботу. Згодом виробництво відновили під контролем окупантів.
Нині продукція експортується до Криму та російських регіонів. У липні 2023 року окупанти представили товари комбінату на фестивалі в Москві, де вони «викликали інтерес москвичів і гостей», позиціонуючись як «продукція Запорізької області РФ».
скріншот із відкритого реєстру на основі бухгалтерської звітності
«Мелітопольська черешня» — крадіжка бренду як інструмент окупаційної економіки
Одним із найпоказовіших кейсів стала історія з «Мелітопольською черешнею» — символом регіону, який окупанти перетворили на інструмент пропаганди та наживи.
До 2022 року «Мелітопольська черешня» була не просто товаром — це був культурний код регіону, його впізнаваний бренд. Понад 25% усієї української черешні вирощували саме у Мелітопольському районі, а продукція продавалася по всій Україні й експортувалася до Європи та на Близький Схід.
У 2020 році Україна офіційно зареєструвала географічне зазначення «Мелітопольська черешня», закріпивши за брендом статус продукту, який може вироблятися лише в межах визначеної зони — на обох берегах річки Молочної, включно з містом і навколишніми селами. Це був рідкісний приклад успішного аграрного брендингу за європейськими стандартами.
мелітопольська черешня – архівне фото РІА Південь
Після окупації, вже у березні 2022 року озброєні формування захопили центральний офіс і виробничі потужності компанії «Мелітопольська черешня».
Як повідомляли джерела РИА «Південь», збитки підприємства від рейдерського захоплення перевищили 1 млрд грн. Власники та ключові працівники змушені були покинути місто, а майно перейшло під контроль нових «адміністраторів», пов’язаних із російськими структурами та спецслужбами.
Керує вкраденим бізнесом Ігор Горбунов – колишній російський поліцейський з Волгограду. Він один із засновників ТОВ “Південний проєкт” – товариства, яке, згідно з документами, зареєстроване у Волгограді і є власником російської “Мелітопольської черешні”.
А от викраденим державним дослідницьким садівничим підприємством “Мелітопольське” керує колишній ФСБшник Антон Лукоянов.
У пропагандистських інтерв’ю Лукоянов вихвалявся обсягами постачання та «новими стандартами якості», замовчуючи, що йдеться про переробку вкрадених садів та врожаю.
Економіка окупації та пропагандистська вітрина
Окупанти використали черешню не лише як джерело прибутку, а й як зручний інструмент пропаганди.
За даними РИА «Південь», із 2023 року ягоди масово відправляли до Бєлгородської області — «дітям» і «на передову російським військовим», перетворюючи сільгосппродукт на символ «нових територій».
Водночас у російських ЗМІ почали з’являтися сюжети про те, що «Мелітопольська черешня» тепер продається у Підмосков’ї чи Воронежі, — як приклад «мирного життя» і «налагодження економіки».
Алеросіяни перейшли на новий рівень — крадіжку не лише врожаю, а й самого бренду.
У липні 2024 року Роспатент видав перше в історії свідоцтво про «виключне право» на регіональний бренд із «нових територій». Ним, як неважко здогадатися, стала «Мелітопольська черешня».
Голова Роспатенту Юрій Зубов заявив, що «новий статус допоможе місцевим виробникам просувати товари на російському ринку».
В українському реєстрі географічне зазначення залишається чинним із 2020 року, і жодні російські документи не можуть змінити його міжнародний статус.
