«Казка без тривоги»: реалізуючи мрію, полтавка створила проєкт-казкотерапію для дітей
У кожного з нас у дитинстві була мрія: хтось хотів полетіти в космос, хтось — зводити будівлі, у когось було прагнення лікувати людей, а полтавка Ірина Тіхомірова все життя мріяла озвучувати мультфільми або фільми.
«Мені дуже хотілося робити дубляж, озвучку. Така-от була в мене дитяча мрія, — говорить пані Ірина. — Мабуть, найбільше на це бажання вплинули мультфільми, тому що мені подобалось імітувати різні голоси різних казкових героїв. Пізніше, коли моя дитина була маленькою, я читала їй всі книги, читала в ролях. Без цього вона не засинала. А минулого літа якось йшла вулицею й подумала: от нині війна, ми всі живемо фактично одним днем, а я ще не реалізувала свою мрію. То чому б не зараз?! І я почала шукати курси озвучки та дубляжу. Знайшла, домовилася, працювала з тренеркою онлайн. Мені дуже сподобалося! Це для мене такий відпочинок від усього, що гнітить, від того, що накипіло всередині, від війни. А ще я працюю з дітьми. Уже 16 років. Бачу дитячі запити, чим живе малеча. І коли роблю якісь зауваження, буває, змінюю голос. Дітям це дуже подобається».
Власне, такий підхід і наштовхнув Ірину Тіхомірову на думку не тільки навчитися озвучки, а й створити проєкт для дітей. Із огляду на воєнний час вона назвала його «Казка без тривоги». У межах нього жінка записує аудіоказки для маленької аудиторії.
Із технікою для роботи допомогли друзі, створили їй удома таку собі переносну міністудію. І полтавка стала начитувати в ній казки — із різними героями, різними голосами.
Свої роботи вона викладає в спеціально створений для цього Телеграм-канал, який назвала «Світ казок для діточок». Його підписниками наразі є діти, друзі, знайомі, колеги, у яких є своя малеча.
«Коли до мене почали підходити: «А коли наступна казочка?», я зрозуміла, що людям моя робота подобається, — ділиться полтавка. — А в час війни вона ще й стала своєрідною терапією — казкотерапією. Вона формує для дітей певний безпечний простір, так потрібний для відновлення внутрішнього ресурсу, особливо під час повітряної тривоги. Виявилося, що деякі діти не можуть заснути без казки. І це мене стимулює працювати ще більше. Це ніби така невеличка крапелька добра для них, для нас. Чим ми можемо допомогти дітям зараз? Хоча б цим».
Казки для начитування Ірина Тіхомірова шукає в бібліотеці, в інтернеті. На щастя, на сьогодні казок сучасних українських авторів, із-поміж яких можна вибирати, вже чимало.
«Я начитую тільки твори сучасних українських авторів, — зауважує казкарка. — Мені подобаються казки, які зрозумілі, які дають не просто щось цікаве, не просто рефлесію, коли малеча послухала, заснула і все, а якийсь моральний висновок, підштовхують дитину до хороших вчинків. Серед письменників віддаю перевагу Олені Кукуєвицькій. Діти дуже люблять її казки. Та й мені вони подобаються, лягли до душі. Також гарні твори — в Юрія Ярмиша, Євгена Дмитренка. Наразі в моєму Телеграм-каналі налічується майже 40 казок. Так, це небагато. Але тільки тому, що робота над ними потребує спокою, тиші вдома, а ще часу. І сам процес монтажу, і підбір музики забирають його чимало. Тож на сьогодні я викладаю свої аудіоказки лише кілька разів на тиждень. Та нехай це й невеликий поки що ресурс, сподіваюся, чимсь він людям допоможе. Уже допомагає. Пам’ятаю, був випадок, коли «прилетіло» біля театру ляльок. Тоді дітки в укриттях слухали мої казки. Це відволікало їх, менше стресу було. Така психологічна реабілітація під час війни, думаю, — те, що стане в пригоді нашим дітям — дітям війни».
На сьогодні Ірина Тихомірова працює над масштабуванням свого проєкту, зокрема над представленням його на Ютуб.
Текст — Віолета СКРИПНІКОВА
Фото — Сергій ГЛОБА
