Колаж: "Новини Донбасу"
Одне з улюблених занять так званих чиновників угруповання «ЛНР» — розповідати, як нібито розвивається промисловість на захоплених територіях. Але якщо все так добре, то чому ж на підприємствах регулярно виникають величезні борги? Чому інвестори, яким віддають заводи та шахти, не вирішують там фінансових проблем? Скільки заборгували працівникам на Луганщині — розповідаємо в цьому матеріалі.
Борги на шахтах окупованої Луганщини накопичувалися роками
Багато шахт і заводів Луганської області опинилися в окупації ще у 2014 році. Це підприємства в Алчевську, Сорокиному (колишній Краснодон), Довжанську, Хрустальному (колишній Красний Луч), Антрациті. Борги там накопичувалися роками. 19 вересня так зване «міністерство палива та енергетики ЛНР» заявило, що на трьох місцевих підприємствах погасили 187 мільйонів рублів заборгованості. Йдеться про збагачувальні фабрики «Нагольчанська» і «Білоріченська», а також про «Довжанський машинобудівний завод».
«На погашення заборгованості із заробітних плат співробітникам тимчасових адміністрацій урядом “ЛНР” була виділена субсидія», — йдеться в повідомленні в офіційному каналі так званого «Мінпаливенерго ЛНР».
У Луганській обласній військовій адміністрації уточнюють: усі три підприємства раніше були передані російським інвесторам. Причому різним. Фабрика «Білоріченська» дісталася компанії «Родина»(рус). Рік тому повідомлялося про її модернізацію. У відновлення нібито планували вкласти понад 3 мільярди рублів. Фабрику «Нагольчанська» як бонус отримала компанія «Торговий дім “Донські вуглі”». І про «Родину», і про «Донські вуглі» ми вже розповідали в попередніх публікаціях. А ось про інвесторів заводу поговоримо детальніше. Адже, як і у випадку з «Родиною» та «Донськими вуглями», ними виявилися зовсім не росіяни.
Шахта окупованої Луганщини. Фото пропагандистських telegram-каналів
Інвестори «Должанського машинобудівного заводу»: хто вони?
Влітку минулого року «Довжанський машинобудівний завод» передали компанії «Енергококс». Вона зареєстрована на окупованій частині Донецької області. Займається видобутком і збагаченням вугілля. Засновниця — Софія Беліченко, підсанкційна особа. Беліченко, окрім «Енергококсу», фігурує ще в багатьох компаніях на Луганщині, Донеччині, Запоріжжі й навіть у регіонах РФ. Вони займаються не лише видобутком вугілля, а й розробкою кар’єрів, лісозаготівлею, а також торгівлею, де спектр широкий: алкоголь, нерухомість і фармацевтика. Наприклад, у Бердянську Беліченко належить 60% у ТРЦ «Екватор». Загалом це українська мережа торгових центрів, але після захоплення Бердянська місцевий «Екватор» окупанти забрали і перереєстрували на себе. Як писали раніше медіа, зять Софії Беліченко — це Ярослав Тібекін, засновник низки вугільних компаній на Донбасі.
«Сім’я Тібекіних, у руках якої зосереджені великі промислові активи на Донбасі, ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну закріпилася в окупованому Криму: у 2017 році дружина Ярослава Тібекіна, Тетяна, стала власницею Нижньогірського консервного заводу. Цей “сімейний” кластер контролює ще близько сотні юросіб із чотирьох захоплених регіонів України», — йдеться в матеріалі російського незалежного медіа «Важные истории».
Журналісти також пов’язують родину Тібекіних із братом Наталії Королевської і навіть із соратником Путіна Аркадієм Ротенбергом. Із великих підприємств у «колекції» Тібекіних не лише уже згаданий Довжанський машинобудівний завод і ТРЦ у Бердянську, а й Мелітопольський молокозавод та аквапарк у Кирилівці. Тобто справжня промислова імперія. Але, попри це, у так званих інвесторів не знайшлося грошей, щоб погасити борги працівникам заводу в Должанську. До речі, як і в компаній «Родина» та «Донські вуглі». Працівники всіх трьох підприємств — «Нагольчанської», «Білоріченської» збагачувальних фабрик, а також «Должанського машинобудівного заводу» — без зарплати з 2015 року. Нагадаємо, що борги нібито покрила субсидія від угруповання «ЛНР».
Псевдоінвестори і справжні борги: вугільна галузь Луганщини доживає останніх днів
Але безплатно працюють не лише працівники цих підприємств, а й багатьох інших на окупованій Луганщині. Серед них — «Донбасантрацит», «Луганськелектротранс». Лише через десять років після захоплення вирішили виплатити заборгованість на виробничих об’єднаннях «Східгеологія», «Центровугілля», «Антрацит» і «Східвугілля». Узимку 2024 року угруповання «ЛНР» повідомляло про борги на цих підприємствах у розмірі близько 500 мільйонів рублів. Усе це нібито покрила субсидія, але, наприклад, працівники «Центровугілля» грошей так і не побачили. Та навіть якщо борги виплачуються, одразу накопичуються нові. У середині вересня цього року окупаційна «прокуратура» заявила:
«На п’яти підприємствах вугільної промисловості, підвідомчих “міністерству палива, енергетики та вугільної промисловості республіки”, перед більш ніж двома тисячами працівників утворилася заборгованість із заробітної плати на суму понад 1 мільярд рублів».
Шахтар у забої. Фото: ЛІЦ
Про які саме підприємства йдеться, не уточнюється, але саме «Східвугілля» і «Східгеологія» підпорядковуються угрупованню «ЛНР». Тобто не має значення, де працює людина в окупації — у так званому держсекторі чи в приватному бізнесі — борги скрізь.
«Вугільна галузь на окупованій Луганщині в занепаді. Не допомогли й російські інвестори, які понад рік удавали, що рятують галузь, а зрештою лише накопичили борги. Затримка зарплати спостерігається і на тих шахтах, що залишилися, так би мовити, у “державній власності ЛНР”», — пише начальник Луганської обласної військової адміністрації Олексій Харченко.
На вугільних підприємствах, переданих інвесторам, як пишуть у чатах, зарплати видають із затримкою щонайменше три місяці. Працівники шахт і збагачувальних фабрик «Родини» та «Донських вуглів», наприклад, досі не отримали гроші за літні місяці. А після того, як інвестори заявили про «повернення» деяких шахт, ситуація стала ще гіршою. Тепер узагалі незрозуміло, чи побачать коли-небудь зароблені гроші працівники тих підприємств, які не сподобалися так званим інвесторам, або ж тих, що були просто закриті.
