Евакуація маломобільних. Фото: Євген Каплін у facebook
Для деяких волонтерів, які евакуюють людей із зони бойових дій, ледь не щоденні рейси на лінію вогню — це буквально пів життя. Протягом 11 років під ворожим вогнем вони вивозять людей із прифронтової зони. Серед таких Євген Каплін та гуманітарна місія «Проліска». Вже у 2014 році Каплін евакуював з Донбасу цілі хоспіси. Зараз маломобільні, люди похилого віку та люди з інвалідністю — основний контингент, який вивозить «Проліска», бо допомогти їм практично немає кому. Керівник «Проліски» Євген Каплін розказав «Новинам Донбасу», де зараз працює гуманітарна місія, які проблеми з розміщенням маломобільних груп та чи залишилась на Донеччині «дорога життя» для виїзду.
— Звідки «Проліска» вивозить людей? Це всі прифронтові області чи певні напрямки?
— Зараз ми евакуюємо зі всіх дев’яти прифронтових областей, які межують або з країною-окупантом мають державний кордон по лінії бойового зіткнення, або на яких є тимчасово окуповані території. З весни-літа цього року відбувається загострення на Донецькому та Дніпропетровському напрямках. На сьогодні вони складають близько 90%, а то й навіть більше евакуацій, які робить «Проліска» по всій країні. Це і мобільні, і немобільні люди. В останні кілька тижнів додалися заявки з Куп’янщини та зі Зборівської громади Харківської області, з Чернігівської області, з Семенівської громади, з прикордоння. Додались заявки з Херсонщини. Вони теж періодично виїжджають, це мікрорайон Корабел. Це люди, які виїжджають з самого Херсона. Також це прибережні громади вздовж річки, по якій йде лінія розмежування в Херсонській області. Епізодично Сумщина з’являється, де більш поодинокі такі заявки.
— Скільки людей «Проліска» вже евакуювала та яку допомогу місія надає, крім власне вивозу з небезпечних зон?
— Загалом від початку повномасштабного вторгнення «Проліска» вивезла більше 50 тисяч людей. З них близько чотирьох тисяч — це немобільні, маломобільні, важкохворі або поранені люди, яких транспортували спеціалізованою медичною технікою в супроводі медичного персоналу. «Проліска» намагається забезпечувати повний цикл евакуації. У нас є ресурси, за допомогою яких ми створюємо місця в місцях тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб. Ми не кидаємо людей напризволяще. Коли ми евакуємо, ми довозимо їх до транзитного центру, де вони отримують грошову та гуманітарну допомогу. В людей питають, куди їм треба. Якщо їм є куди їхати, ми забезпечуємо друге, третє логістичне плече до місця, куди людям треба, або на власних автомобілях, або на орендованих, або за допомогою комунікації з державою та замовлення квитків на залізницю.
— Коли «Проліска» почала вивозити людей ще у 2014 році, то це була абсолютно волонтерська ініціатива. Зараз ви працюєте в 13 областях України. Діяльність місії не обмежується лише евакуацією. Вас підтримують донори?
— Донори допомагають, але є певні речі, які ми, на жаль, не можемо покривати з гуманітарного фінансування. Наприклад, у нас нема броньованих машин, РЕБів. Це товари подвійного призначення. Їх не можна купувати з грантових грошей. Це велика проблема, бо на сьогодні є зона, де можливо працювати тільки на броні і тільки з РЕБами. На гуманітарну місію «Проліска» за час повномасштабного вторгнення було здійснено понад вісімдесят атак. Це або повторні удари по місцях надання допомоги, де ми працювали разом з ДСНС, поліцією і всіма службами, які виїжджали на місце. Або це були прицільні удари дронами-камікадзе, дронами-бомберами, fpv по наших транспортних засобах, які їздять на евакуацію. Оператор чудово бачить великі гуманітарні наліпки, логотип, але все одно приймає рішення атакувати. Якраз в цьому випадку нам би дуже допомогли РЕБи, броньована техніка, але їх немає. Наприклад, я 13 жовтня був атакований fpv. На Дніпропетровщині ми їхали з поліцією на броньовику, на нас в лоб йшов дрон на оптоволокні. У поліцейських було дві рушниці-дробовика, вони просто вчасно побачили, що летить. Зупинили машину, десантувались і почали стріляти. На відстані близько десяти метрів до машини влучили. Дрон впав, здетонував, оглушив всіх, але мали хоч не лобове зіткнення.
Ежедневная работа гуманитарной миссии “Пролиска”. Фото: Евгений Каплин в facebook
— Якщо говорити саме про маломобільних людей, людей похилого віку та з інвалідністю, як найбільш вразливі категорії, чи достатньо місць для їх розміщення? Враховуючи, що вони потребують не просто місць, а й догляду?
— На рахунок немобільних та маломобільних, то це дуже велика проблема в державі. Вона не сьогоднішня. Ми про неї казали з 2014 року. Вже тоді деякі такі люди не могли попасти в державні геріатрики, хоча були місця. Це, наприклад, люди з радянськими паспортами, з втраченими документами. А в державних геріатричних закладах є певна процедура з документами, з оцінкою потреб. Плюс є люди, в яких є живі діти. За таких умов державні геріатрики можуть прийняти тільки на платній основі. Це 12-15 тисяч гривень на місяць. А пенсія в цієї людини складає 2800-3000 тисячі гривень. Але інколи діти кидають своїх батьків. В мене багато кейсів, де діти виїхали або на стабільну територію України, або за кордон, або на окуповану територію. Я пам’ятаю, ми евакуювали дідуся з Миронівського на Світлодарській дузі, це був 2019 чи 2020 рік. Йому в квартиру влучив снаряд. 96-річний дід лежав в холодній квартирі. Ми його вивезли у волонтерський хоспіс. У діда були син і донька. Син полковник Збройних сил РФ. Донька викладачка у військовому виші в Москві. Ми зателефонували дітям, чи не хотіли б вони хоча б скайпом побачити батька. Вони сказали повідомте, коли він помре. От в цього діда була пенсія 2800 гривень. Він про платне влаштування не міг навіть мріяти. Але щоб визнати, що ти бездітний, треба подати, грубо кажучи, в суд на своїх дітей, що вони не доглядають за тобою. Жодний батько на це не піде.
“Пролиска” не бросает на произвол судьбы после эвакуации. Фото: Евгений Каплин в facebook
— Як я розумію, після початку повномасштабного вторгнення ця проблема із розміщенням стала гострішою?
— Ми з 2015 року казали, що треба якісь заклади, які б доглядали без бюрократії за людьми похилого віку, маломобільними. Але держава казала, що це мала проблема в масштабах країни. Після повномасштабного вторгнення проблема стала більшою в десятки і сотні разів. В державних геріатриках як не було місць у 2022-му, так їх і немає на сьогоднішній день. Стоїть черга. Хтось помер, когось прийняли.
— У серпні минулого року Кабмін прийняв Постанову щодо проєкту з надання внутрішньо переміщеним особам похилого віку, особам з інвалідністю соціальних послуг стаціонарного догляду, підтриманого проживання за принципом «гроші ходять за людиною». Це щось змінило на краще?
— Постанова №888 не запрацювала, бо дуже високі стандарти для закладів. Загалом по країні до тисячі закладів — це благодійні організації, релігійні, громадські, просто волонтери без юридичних осіб, які утримують літніх людей. Вони, наприклад, викупають приватний будинок на вторинному ринку. Уявіть собі цегляну хату умовно у Дніпропетровській області 60 кв. метрів на чотири кімнати. Там розмістили в кожній кімнаті по чотири ліжка і доглядають за цими людьми. Чи це санаторій, чи це квартира такого підтримувального проживання. Через забюрократизованість постанов ці заклади не могли увійти в систему Постанови №888. Там написано, що має бути одна людина в кімнаті, все повинно бути зроблено по інклюзії. Пожежна безпека, сигналізація. Цього немає в будинку, купленому умовною релігійною громадою за 10 тисяч доларів в селі. Але все одно там умови значно кращі, ніж в підвалі в Покровську. Бо там людей годують, їм дають дах над головою, там не летить і не свистить цілодобово.
Евгений Каплин и Ирина Верещук во время встречи с маломобильными и людьми с инвалидностью. Фото: Евгений Каплин в facebook
— Наприкінці літа прем’єр-міністерка Юлія Свириденко відвідала хаб у Павлограді, де людей селили вже на вулиці. Чи зрушила ситуація із розміщенням людей з мертвої точки після цього?
— Евакуаційні процеси у Павлоградському транзиті — це певний вибух. Я звернувся до Офісу Президента, до прем’єр-міністра. Юлія Свириденко приїхала і був вивезений Павлоградський транзит. Але зараз це знову починає буксувати, бо є накопичення людей, особливо маломобільних. В певній мірі змінилась законодавча база. Зараз, крім Постанови №888, починає працювати постанова про притулки для маломобільних. Там менші стандарти для цих закладів по утриманню. Ми дуже сподіваємось, що нова постанова дозволить ці заклади легалізувати, бо вони не мали підтримки від держави. Якщо нормально запрацює законодавча база, то це б стимулювало до певного розширення. Поки ж постанова дуже сира, вона тільки прийнята після візиту в Павлоград. Зараз іде оголошення конкурсу і прийом заявок.
Премьер-министр Украины Юлия Свириденко, Вицепремьер-министр по восстановлению – Министр развития общин и территорий Алексей Кулеба, заместитель руководителя Офиса президента Ирина Верещук в Павлограде. Фото: Евгений Каплин в facebook
— Взагалі утримання маломобільної людини — це скільки у грошах?
— В середньому це близько 8-10 тисяч гривень на місяць. Це якщо не треба підгузки та медикаменти, бо це ще дорожче. З 2014 року я робив все, щоб до цих закладів привести народних депутатів, Міністерство соціальної політики, показати, що є така проблема. Зараз подивимось, як запрацює нова постанова, бо мій посил був про те, щоб підтримувати саме такі приватні заклади, щоб вони не боялися легалізуватися, щоб була державна підтримка і на це були закладені кошти у бюджеті. Бо коли в цих закладів закінчаться можливості для самостійної підтримки, держава має бути готова прийняти плюс-мінус двадцять тисяч людей. А держава не готова.
— У прифронтових містах та селах яких людей залишається найбільше — маломобільних, пенсіонерів чи тих, хто чекає на Росію, бо така думка все ще існує?
— Чим ближче фронт, тим більше залишається маломобільних, немобільних, людей похилого віку. Плюс обстріли додають вразливості. Люди з пролежнями, бо неможливо купити медикаменти. Нещодавно ми вивозили бабусю 160 кг вагою. В неї діабет. Вона не мала доступу до інсуліну останні два місяці. Також з Білозерського нещодавно я вивозив діда на ходунках. Йому ще палець відірвало, коли КАБ прилетів в сусідній будинок. Тобто, ці проблеми нашаровуються. Якщо взагалі аналізувати категорії людей у прифронтових громадах, то перша — це люди, в яких є гроші, вони поїхали ще у 2022-му. Друга категорія залишається, але коли фронт наближається, коли оголошено примусову евакуацію дітей, вони виїжджають. Третя категорія — ці люди користуються нашими маршрутами евакуації, коли прилітає в сусідній будинок чи в сусідній під’їзд. І 10% найстійкіші. Ті, хто лишається. Це дуже змішана група. Там є певний відсоток ждунів, які чекають «русский мир», є відсоток маргіналізованих груп, яким в принципі все одно, при якому прапорі жити. Але більшість маломобільні та немобільні. Хтось тримається за квартиру, хтось за рідну землю, хтось за могилу свого чоловіка, хтось взагалі жодного разу не виїжджав зі свого села. Таких дуже багато.
— Найгарячіша точка, з якої «Проліска» зараз евакуює людей?
— Костянтинівка. Звідси «Проліска» вивозить 10-15-20 людей на день. За нашими орієнтовними даними, там залишилось десь 5,5 тисяч. Було 78 тисяч, стало п’ять. Ці вісім відсотків — найважчий контингент. Якщо дивитися глобально, то на сьогодні 80-90% Костянтинівки — це маломобільні або немобільні. Для яких кінцева точка, коли влучило прямо в їхню квартиру. Вони сиділи в підвалі. Потім закінчилась гуманітарка, закінчився зв’язок, закінчилося вода. Вони в таких умовах побули декілька тижнів і прийняли рішення. Але їм всім нікуди їхати. Якщо казати про загальну тенденцію, то поселення в місця тимчасового перебування потребує 15%. Якщо мова про сьогоднішню Костянтинівку, то це майже сто відсотків людей, які виїжджають.
— Чи багато залишилось шляхів для вивезення людей з Донецької області — мова у тому числі про той же Слов’янськ, Краматорськ, бо фронт наближається?
— Дорогу на Ізюм я взагалі не розглядаю для масової евакуації, бо там ворог знаходиться у 15-16 кілометрах з боку Святогірська. При бажанні вона повністю контролюється fpv-дронами і не тільки. Ми вивозимо сьогодні по дорозі на Олександрівку, але там були намагання fpv атакувати після Добропільського прориву. Єдина більш-менш безпечна дорога, яка залишилась, на Барвінкове, але вона в дуже поганому стані. До Барвінкового їхати півтори години в Харківську область. Сьогоднішній поток максимально виїжджає потягами. Якщо ляже залізниця, то у нас буде велика проблема, бо в агломерації Костянтинівка, Дружківка, Олексієво-Дружківка, Слов’янськ і Краматорськ знаходиться приблизно 208-212 тисяч людей. Дорога на Олександрівку йде із задньої сторони Краматорська, зі Слов’янська вона не дуже зручна. Якщо казати безпосередньо саме про Слов’янськ, то єдина, більш-менш безпечна дорога на Барвінкове, але це не зовсім той варіант, якщо впаде залізниця і треба буде їхати по п’ять тисяч людей на день.
— Можливі альтернативні варіанти виїзду?
— Я публічно просив на Координаційних штабах з питань евакуації Харківську область думати про варіант створення додаткового транзиту на Барвінкове. Саме для Слов’янська ця дорога буде дорогою життя, коли закінчиться залізниця. Дуже сподіваюся, що залізниця буде працювати до останнього, але треба бути реалістами. Не потім думати, що ми мали зробити, а не зробили, а думати сьогодні, як забезпечити логістику.
