Фото: Lietuvos kariuomenė
Чим очевидніше стає, що Росія загрузла у війні з Україною, тим частіше країни Євросоюзу стикаються з гібридними загрозами: кібератаками на інфраструктуру аеропортів, прольотами дронів, порушенням повітряного простору винищувачами. Роль Польщі та країн Балтії у зв’язку з цим зростає — ці країни стають захисним рубежем Європи. Розмови про антидронову стіну, «зуби дракона» та інші елементи оборони активно тривають останніми роками. На якій стадії перебуває процес і чи впорається Литва з економічним тягарем, з’ясовувала за допомогою експертів «Нова газета.Балтія».
Військовий експерт: «Провокаціями Росія домоглася того, що Європа нарешті пробуджується»
Можна констатувати, що літній наступ, який планувала Росія в Україні, провалився. Зараз війська агресора утримують 19% території країни, що обороняється. Це менше, ніж улітку 2022 року. Навіть Дональд Трамп, який зазвичай прихильно відгукувався про Путіна, назвав того паперовим тигром.
На цьому тлі стався новий виток гібридної війни: на Польщу було спрямовано рій дронів. Розвідувальні безпілотники фіксувалися в Данії, Норвегії, Німеччині. Вторгнення у повітряний простір Литви двох таких пристроїв також викликало занепокоєння.
— Хоча реальної загрози для Литви безпілотники не становили, занепокоєння суспільства зрозуміле, — говорить військовий експерт Вайдотас Маліненіс. — Це те, на що, вочевидь, розраховує Путін. За однією з теорій, він не хоче виглядати слабким для своєї номенклатури, а оскільки явних успіхів в Україні немає, він вдається до іншого інструменту.
Вайдотас Маліненіс. Фото: Lietuvos kariuomenė
Співрозмовник «Новой газеты.Балтия» нагадує, що після контрнаступальної операції України 2022 року зі звільнення Харківської області та Херсона російські пропагандисти відкрито говорили, що воюють з НАТО. Для Кремля було надто принизливо визнати, що «другу армію світу» вибили власними силами військовослужбовці ЗСУ.
— Якщо розглядати гібридні атаки в цьому контексті, то очевидно, що розрахунок виключно на внутрішню російську аудиторію — показати, як Путін «нападає» на НАТО. Хоча, повторюся, нападом це називати некоректно. Радше — зухвала поведінка та ескалація, тим паче, що публічно офіційні російські особи не визнали свою причетність навіть до порушення повітряного простору винищувачами РФ. Країни НАТО добре розуміють, що це блеф і звична гра Росії, — вважає військовий експерт.
На його думку, цими діями Кремль домігся зворотного результату: відбулося згуртування, а не роз’єднання європейських країн; ведуться дискусії про більш жорстку реакцію на порушення повітряного простору; будуються нові військові підприємства; виділяються ресурси на підвищення обороноздатності.
— Звісно, країни Євросоюзу могли б зробити більше за останні три роки повномасштабної війни в Україні, — визнає Вайдотас Маліненіс. — Але тепер Європа нарешті прокинулася від сплячки. Є конкретні приклади і в Литві, де ось-ось запрацює завод Rheinmetall з виробництва 155-міліметрових артилерійських боєприпасів.
Водночас експерт не вважає, що найближчими роками Європа може зіткнутися з масштабною російською агресією: «РФ потрібно не менше 3—4 років після завершення війни в Україні, щоб відновити ресурси. А бойові дії там іще не припинилися».
Втім не можна применшувати значення оборонних споруд і підготовки до відбиття нападу. У Польщі звели систему огорож на кордоні з Білоруссю. У Латвії пропонують відновлювати болота, щоб створити природний бар’єр. У Литві хочуть створити систему навчання з керування дронами. Але що собою являє Балтійська лінія оборони, про яку останнім часом часто говорять?
— Це багатошаровий комплекс заходів і технічних засобів, який включає засоби виявлення, ідентифікації, ураження та стримування, — відповідає Вайдотас Маліненіс. — А також наступальні спроможності, щоб у разі, скажімо, скупчення угруповання біля кордонів країн НАТО була можливість оперативно зреагувати.
Фото: Міністерство оборони Литви
Він згадує ініціативи Андрюса Кубілюса, єврокомісара з оборони та космосу, який домагається, аби оборонна індустрія швидше переходила до випуску передових технологій.
Звісно, військові споруди не завжди помітні зовні — з об’єктивних причин. Але деякі фрагменти Балтійської лінії оборони можна побачити, наприклад, на кордоні з Росією — біля литовського міста Панемуне (кордон з Калінінградською областю), де з’явилися так звані «зуби дракона». У когось світлини викликали іронічну реакцію — мовляв, невже танки форсуватимуть річку?
— Це справді можливо. У 2022 році так і відбувалося — російські війська наводили понтонні переправи на півночі України, просуваючись із Білорусі в напрямку Києва, — зазначає Вайдотас Маліненіс. — Наскільки я розумію, пункт пропуску в Панемуне оснастили засобами оперативного розгортання, щоб можна було швидко відреагувати на раптову загрозу. Якщо ж говорити про решту ділянок кордону, то там застосовується комплексний підхід. Залучаються військові інженери, які проєктують багаторівневу систему з використанням різних технічних засобів і споруд.
Укріплення на кордоні Литви з Калінінградською областю. Фото: Міноборони Литви, X
На його думку, найголовніше вже сталося: Росія домоглася того, що Євросоюз готовий виділяти значні ресурси для східного флангу, а загрози РФ тепер завжди сприймають серйозно — навіть якщо це звичайні провокації Кремля.
До таких дій агресора військовий експерт відносить «випадкову появу дронів» у країнах Євросоюзу. За його словами, уже ведеться спільна робота з українцями для відбиття таких атак, вивчається їхній досвід, упроваджуються системи спостереження, засоби радіоелектронної боротьби, мобільні комплекси. «Цей напрям стрімко розвивається», — зазначає Вайдотас Маліненіс.
Економіст: «Це складно, але здійсненно»
Литва неодноразово підтверджувала намір збільшити видатки на оборону до 5—6% ВВП. Ці плани звучать дуже амбітно. Але наскільки вони реальні з економічного погляду?
— Наша країна однією з перших в ЄС почала виділяти на ці цілі 2% ще у 2019 році, — нагадує економістка й депутатка Сейму Катерина Рояка. — Збільшити оборонні видатки фактично вдвічі було непростим рішенням з політичного погляду. Але відтоді планку ми лише підвищували, і торік вони склали 3,11% ВВП.
Катерина Рояка. Фото: Demokratai.lt
Вона вважає, що Литва вже втілює масштабний план із підвищення обороноздатності й відступати не має наміру.
— Однозначно знадобиться перезбір пріоритетів, — визнає економістка. — Використовуватимуться різні комбінації, що включають скорочення видатків, зміни в податковій сфері та отримання позик.
На її думку, головний резерв для збільшення оборонних видатків закладений в економічному зростанні Литви, яке перевищує середні показники в Євросоюзі: «У 2025 році зростання ВВП очікується на рівні 2,6—2,8%. За останні 5—6 років зарплати зросли на 50%. Звісно, знадобляться певні механізми адаптації. Наприклад, ми налаштовані на збільшення інвестицій і перерозподіл держвидатків, що також дасть змогу продовжити позитивний тренд».
Головний виклик у тому, що відрахування на оборону плануються в довгостроковій перспективі. Іншими словами, слід готуватися не до спринту, а до марафону, і в цій ситуації Литва розраховує на зовнішні позики. Близько місяця тому Єврокомісія виділила балтійській країні понад шість мільярдів євро, скориставшись новим кредитним інструментом SAFE (Security Action for Europe).
— Його створено для того, щоб пришвидшити інвестиції в оборонну промисловість, — уточнює економістка. — Цей механізм поєднує кредитні інструменти й одночасно надає гарантії таких закупівель. Наглядний приклад того, як працює economy of scale — коли собівартість одиниці продукції знижується зі зростанням обсягів виробництва.
За її словами, такі позики допоможуть адаптуватися економіці, не спричинивши шоку.
— Свого часу ми досить успішно скористалися довгостроковими позиками, — вважає Катерина Рояка. — Попри збільшення оборонних видатків, це призвело до зростання економічної активності — було здійснено інвестиції в оборонну індустрію, створено робочі місця. Спостерігався мультиплікативний ефект, який позначався також на цивільній сфері.
Очікується, що вкладення в оборону спричинять виток наукового та технологічного розвитку і в інших галузях — підвищення кібербезпеки в цивільному секторі, використання датчиків і дронів не лише на полігонах, а й у сільському господарстві, медицині, логістиці. Очевидно, що ці технології мають значний експортний потенціал.
Вона визнає, що зростання податків неминуче, але пропонує дивитися на ситуацію ширше: видатки на оборону — це прямі інвестиції у безпеку та економічне зростання країни.
Водночас у таборі скептиків лунає думка, що витрати на оборону можуть обернутися негативним сценарієм. Там наводять приклад досвіду Румунії, яка у 1960—70-х роках намагалася збудувати мережу бомбосховищ у кожному місті, що призвело до стрімкого зростання заборгованості, а плани так і не були реалізовані в повному обсязі.
— Саме тому такі важливі спільні європейські проєкти, — підкреслює Катерина Рояка. — Стандартизовані закупівлі та фінансування знижують боргове навантаження. При цьому ми чітко формулюємо мету — утриматися в межах боргових зобов’язань і дефіциту бюджету. Це складно, але здійсненно.
Польща та країни Балтії — серед лідерів ЄС за зростанням оборонних видатків. Графіка: «Новая газета.Балтия»
Доброволець, що воював на боці України: «Якщо раніше артилерію називали царицею полів, то тепер боги війни — дрони»
Білорус Олександр Клочко, який у 2022—2023 роках воював в Україні на боці Збройних сил України (ЗСУ), має реальний бойовий досвід. Він охороняв переправу в Лисичанську і, як каже, остаточно підірвав здоров’я в боях за Бахмут. Із великими труднощами доброволець домігся, щоб Литва надала йому притулок — чоловікові навіть довелося влаштувати акцію протесту біля будівлі Департаменту міграції. У Білорусі щодо нього порушені щонайменше десять кримінальних справ за політичними статтями, включно з «зрадою державі» та «найманством» (так режим трактує його участь у війні на боці України).
— Як було в Україні в перші дні повномасштабного російського вторгнення? Там дуже швидко змінили законодавство, щоб іноземці, які бачать у російських військах ворога, могли взяти до рук зброю, — наводить приклад наш співрозмовник. — А в Литві наче не можуть зрозуміти, хто ворог, а хто друг. Показово й те, що політикам бракує волі визначитися зі статусом людей, які за кілька тисяч кілометрів захищали інтереси, зокрема, країн Балтії. Серед них не лише білоруси, а й громадяни Литви.
Учасник бойових дій підкреслює, що в перші дні повномасштабної війни вирішальне значення відіграли воля до перемоги та бойовий дух звичайних українців: «Коли з окремих районів утекли співробітники поліції та СБУ, замість них зброю взяли до рук прості люди. Це показало світові, що українці не хочуть здаватися, а готові до спротиву».
Ключове — чи готові люди ризикувати життям і здоров’ям заради країни — з’ясовується в моменті, вважає Олександр Клочко. Прорахувати заздалегідь цей сценарій практично неможливо. Він наводить такий приклад: у травні 2022 року потрібно було штурмувати село Лозове (на межі Миколаївської та Херсонської областей), де перебувало угруповання російських військ, включно з танковим взводом. Воно мало підтримку з повітря, і командування полку Каліновського прогнозувало великі втрати. У результаті зі ста бійців у штурм пішли 55. Практично кожен другий відмовився — і це були підготовлені люди, які не з чужих слів знали, що таке війна.
Однією з причин, чому російські війська не змогли захопити всю Україну, Олександр Клочко називає її велику територію.
— Площа країн Балтії суттєво менша, і без підтримки країн НАТО шансів практично немає, — він солідарний із песимістичними прогнозами. — Але перше слово має бути за жителями цих країн. НАТО не захищатиме тих, хто здався без бою.
Олександр Клочко вважає, що в разі поразки України найбільш імовірною мішенню для російської агресії стане Естонія, Латвія або Литва.
— Режими Путіна і Лукашенка — це два гопники, які поважають лише силу, — проводить паралель учасник бойових дій в Україні. — На добре підготовлену державу вони не нападуть, а навіть якщо нападуть — зупиняться, коли отримають по зубах. Мені здається, це дуже важливо розуміти, готуючись до відбиття військової агресії. Інколи складається враження, що Європа хоче пустити все на самоплив. Вона навіть після початку повномасштабної війни 2022 року тривалий час перебувала в «теплій ванні» й не вживала адекватних дій.
Одним із найважливіших оперативних кроків, здійснених на рівні держави у разі масштабного нападу, Олександр Клочко вважає організацію евакуації: «Український досвід показав мені, що зона бойових дій — не місце для мирних жителів. Потрібно швидко і без паніки евакуювати людей. Має бути підготовлено кілька альтернативних маршрутів, зокрема морських. Люди мають чітко знати, що їм робити, якщо, наприклад, шлях до Польщі перекриють. Якщо є автомобіль — куди їхати; якщо власного транспорту немає — на якій станції сідати на автобус чи потяг».
Навчання, що включали евакуацію, відбулися у жовтні 2025 року. Фото: PKŽNS
«Зуби дракона», бомбосховища, протитанкові рови, на його думку, є другорядними порівняно з тим, що люди мають бути підготовлені й розуміти, що їм робити. А коли війна переходить у затяжну стадію, більшого значення набувають озброєння і технології. Але що толку від зброї, якщо військовослужбовець не може віддати наказ на збиття дрона, що залетів на територію його країни?
— Якщо раніше артилерію називали царицею полів, то тепер боги війни — дрони, — акцентує Олександр Клочко. — Технологіями можна запобігати втратам особового складу. В Україні вже застосовуються роботизовані комплекси, які ведуть вогонь на ураження, займаються розмінуванням та виконують інші завдання.
Значення ППО зараз теж величезне. В ідеалі система має бути непроникною для ракет і дронів, хоча на даний момент це здається нереалістичним (навіть знаменитий «Залізний купол» в Ізраїлі не збиває 100% ракет).
— Знаю, що в Україні є ідея створити підрозділ, який збиватиме «шахеди» за допомогою великокаліберної зброї, розміщеної на мобільній платформі, — зазначає колишній боєць полку Каліноўського. — Це досвід, який може бути корисний не лише країнам Балтії та Польщі, а й іншим державам.
Навчання «Vyčio skliautas 2025» у Вільнюсі, 2025 рік. Фото: Lietuvos šaulių sąjungos Karaliaus Mindaugo šaulių 10-oji rinktinė
Він також додає, що у Литви є в запасі кілька років, які можна використати для побудови надійної системи оборони. Та знову повертається до попередньої думки: «Має бути воля діяти рішуче. У 2020 році в Білорусі відбувалися мирні протести, але ні Україна, ні Європа тоді не зайняли жорсткої позиції, продовжуючи торгувати з режимом Лукашенка. Якби сталося інакше, ні Києву, ні Вільнюсу не довелося б остерігатися агресивних дій з боку РБ. Путін був би змушений розбиратися з білорусами, але, на жаль, тепер моя країна окупована — і це сталося без жодного пострілу».
