Науковці давно підозрювали, що дефіцит сну впливає на емоційний стан, але нове покоління досліджень з нейровізуалізацією показує механізм набагато конкретніше: після доби без сну мозок втрачає здатність гальмувати власну тривогу. Це не метафора і не побутове спостереження — це результат вимірювання активності конкретних структур мозку до і після депривації сну.
Дві структури, які визначають рівень тривожності
У формуванні емоційної реакції на загрозу задіяні переважно дві ділянки мозку з протилежними функціями. Мигдалеподібне тіло, або амігдала, реагує швидко й автоматично — воно сканує довкілля на предмет небезпеки ще до того, як людина усвідомлює, що саме її стривожило. Медіальна префронтальна кора працює повільніше: вона аналізує ситуацію раціонально і, за потреби, «вимикає» надмірну тривогу амігдали, якщо реальної загрози немає.
У здоровому, відпочилому мозку ці дві системи працюють у балансі. Дослідники з Центру дослідження людського сну при Каліфорнійському університеті в Берклі за допомогою МРТ-сканування показали, що після 24 годин без сну цей баланс порушується: амігдала працює на межі виснаження й реагує надмірно, а префронтальна кора практично не долучається до контролю над нею. Фактично мозок втрачає гальма для власних емоційних реакцій.
Що показав експеримент
У дослідженні взяли участь 18 здорових молодих людей, яких сканували двічі — після повноцінного нічного сну та після доби без відпочинку. Обидва рази учасники дивилися емоційно насичені відеоролики у томографі й одразу заповнювали опитувальники тривожності. Ввечері показники тривожності в усіх були приблизно однаковими. А вранці після безсонної ночі вони суттєво зростали — початкова публікація у Nature Human Behaviour у 2019 році вказувала на зростання майже на 30%, пізніше виправлення уточнило показник до 27%.
Ця вибірка невелика, а учасники — молоді, здорові люди в контрольованих лабораторних умовах, що далеко від реального хронічного недосипання, наприклад через роботу чи догляд за дитиною. Тому конкретну цифру варто сприймати як орієнтир напряму ефекту, а не як універсальний показник, застосовний до будь-якої людини.
Наскільки надійні ці висновки
Окремий невеликий експеримент рідко достатній для твердих висновків, але в цьому випадку є підтвердження на набагато більшому масиві даних. Об’єднаний аналіз 154 досліджень за участю 5717 людей віком від 7 до 79 років, опублікований у Psychological Bulletin, показав стійку закономірність: будь-яка форма втрати сну знижує позитивні емоції та підсилює тривожність. А от вплив на депресивні симптоми та загальний негативний настрій виявився менш вираженим і не таким стабільним у різних дослідженнях.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Схожу картину роботи нейронних мереж фіксували й раніше: у людей, позбавлених сну, реакція амігдали на неприємні зображення була приблизно на 60% сильнішою, ніж у тих, хто спав уночі повноцінно. Це вказує на відтворюваність ефекту різними групами дослідників у різний час.
Роль глибокого сну
У дослідженні з Берклі важливим виявився не лише сам факт сну, а його якість. Учасники, які довше перебували у фазі повільного глибокого сну — періоду, що переважає в першій половині ночі, — вранці демонстрували найнижчий рівень тривожності і найменш різко реагували на емоційні відеоролики. Це дозволило авторам висловити обережну гіпотезу, що глибокий сон може відігравати захисну роль щодо тривожності, хоча це поки припущення, яке потребує окремої перевірки, а не встановлений факт.
Також помітно, що навіть невелике скорочення тривалості нічного сну — без повної безсонної ночі — пов’язане зі зростанням тривожності наступного дня. Це означає, що йдеться не лише про екстремальні випадки повної депривації сну, а про ширший і поширеніший ефект накопиченої нестачі відпочинку.
Загалом наявні дані узгоджено вказують на зв’язок між нестачею сну та зростанням тривожності, а нейровізуалізація дає правдоподібне пояснення через ослаблення контролю префронтальної кори над амігдалою. Водночас конкретні числові показники з окремих невеликих досліджень варто інтерпретувати обережно, як напрямок для подальшого вивчення, а не як точну клінічну норму.
