Зустріч президентів України та США, запланована на 22 вересня у Нью-Йорку, з’явилася в публічному просторі не як спонтанне рішення, а як результат попереднього узгодження. Спершу — телефонна розмова між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом, і лише після неї — домовленість про особисту зустріч. Сам Зеленський оцінив її як таку, що «може багато змінити». Ця формула нетипова для дипломатичної риторики: зазвичай перед переговорами на високому рівні уникають авансованих обіцянок результату. Якщо такі слова прозвучали, це означає, що попередня телефонна розмова вже дала сторонам підстави для конкретних очікувань.
Точний час зустрічі станом на зараз ще узгоджується, відомо лише, що переговори відбудуться у другій половині дня або ввечері за київським часом. Технічна деталь, але вона показова: коли час зустрічі президентів не фіксується заздалегідь, а «плаває» до останнього, це зазвичай ознака того, що порядок денний ще формується або залежить від паралельних консультацій на рівні міністерств.
Телефонна дипломатія як підготовчий етап
Практика, коли особиста зустріч президентів передується телефонною розмовою, виконує кілька функцій одразу. По-перше, вона дозволяє перевірити, чи є в сторін спільна база для змістовної розмови, перш ніж витрачати політичний капітал на публічний формат. По-друге, телефонний контакт дає можливість узгодити рамку зустрічі — які теми виносяться на стіл, а які залишаються для експертного рівня. Для української сторони це особливо важливо: будь-яка зустріч у Нью-Йорку сприймається як сигнал не лише для Вашингтона, а й для внутрішньої аудитури та для інших партнерів.
Слова Зеленського про готовність обговорювати з партнерами рішення, які можуть наблизити завершення війни, вписуються в цю логіку. Це формулювання не є конкретним зобов’язанням — воно залишає простір для маневру, водночас позначаючи політичну готовність рухатися до перемовин у форматах, які можуть бути запропоновані американською стороною.
Два види перемир’я як пробний формат
Заява міністра закордонних справ Андрія Сибіги про очікування домовленості одразу про два види перемир’я — енергетичне та морське — задає рамку майбутньої зустрічі значно чіткіше, ніж загальні фрази про наближення миру. Обидва напрямки об’єднує одна риса: вони стосуються інфраструктурних і економічних питань, а не безпосередньо лінії фронту чи територіальних питань. Це принципова відмінність.
Такий вибір напрямків має логіку поетапності:
Читайте нас у Telegram
Підписатися
- енергетичне перемир’я стосується захисту генеруючих і газових потужностей від ударів, що напряму впливає на економічну стійкість країни;
- морське перемир’я торкається безпеки судноплавства і, відповідно, можливостей експорту та імпорту через порти.
Обидва формати легше верифікувати і контролювати, ніж загальне припинення вогню по всій лінії фронту. Для системи прийняття рішень це означає, що переговорний процес рухається не через одну велику угоду, а через набір вужчих, технічно окреслених домовленостей, кожна з яких може бути укладена і зафіксована окремо.
Газовий фактор у переговорній позиції
Контекст навколо газових запасів додає ще один вимір до майбутньої зустрічі. Сильні запаси газу та зниження внутрішнього споживання дозволяють Україні розглядати частково контрольований експорт ресурсу до Європейського Союзу. Це не суто економічне питання — воно напряму пов’язане з переговорною позицією країни.
Механізм такого експорту міг би дати газовидобувним компаніям додаткові кошти на ремонти після російських атак. Тобто йдеться про створення внутрішнього фінансового контуру, який частково компенсує збитки від обстрілів інфраструктури без прямого залучення зовнішньої допомоги. Для перемовин з Вашингтоном це важливий аргумент: країна демонструє здатність не лише отримувати підтримку, а й генерувати власні ресурси для відновлення критичної інфраструктури, що посилює позицію під час обговорення саме енергетичного перемир’я.
Поєднання цих елементів — телефонна підготовка, вузько сформульовані формати перемир’я, внутрішній економічний ресурс у вигляді газових запасів — показує, що зустріч 22 вересня готується не як символічний жест, а як спроба зафіксувати конкретні, технічно окреслені домовленості. Наскільки вдасться це зробити, залежатиме від того, чи збережеться узгоджена рамка після прямого діалогу двох президентів.
