Кабінет Міністрів своєю постановою №1049 від 17 серпня 2026 року запровадив спеціальний прикордонний режим на смузі шириною один кілометр уздовж лінії державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Рішення ухвалене в рамках повноважень, які уряд отримує на період дії воєнного стану, і формально є черговим кроком у вибудові правового поля навколо прикордонної безпеки, а не разовою реакцією на конкретний інцидент.
Механізм тут простий і водночас показовий для того, як держава керує територією в умовах війни. Замість точкових заборон на окремих ділянках уряд закріплює уніфіковане правило для всієї смуги вздовж двох напрямків загрози одночасно — російського та білоруського. Це знімає з місцевої влади й прикордонних підрозділів необхідність узгоджувати обмеження щоразу окремо і переводить питання доступу до прикордонної землі в режим постійного адміністрування за єдиним стандартом.
Що саме забороняє спеціальний прикордонний режим
Постанова встановлює конкретний перелік обмежень, які діють на визначеній території:
- заборона вільного в’їзду, перебування, проживання та пересування осіб;
- обмеження на проведення робіт, не пов’язаних безпосередньо з відсіччю збройній агресії, обороною чи охороною державного кордону;
- поширення дії правил на всі земельні ділянки, що входять до визначеної кілометрової смуги, без винятків за формою власності чи призначенням землі.
Таке формулювання фактично виводить смугу з-під звичайного земельного та господарського обігу. Будь-яка господарська, сільськогосподарська чи будівельна діяльність, яка прямо не служить обороні, на цій території призупиняється незалежно від того, кому земля належала до запровадження режиму.
Причини рішення та логіка Держприкордонслужби
У Держприкордонслужбі пояснюють запровадження спеціального прикордонного режиму потребою посилити обороноздатність в умовах триваючої агресії. Окремо названо ризик використання території Білорусі для дестабілізації ситуації в прикордонних областях України та проведення розвідувально-підривної діяльності. Це означає, що режим розглядається не лише як інструмент проти прямих бойових дій, а і як запобіжник проти діяльності, яка формально не є збройним нападом, але створює умови для нього — розвідку, підготовку диверсій, канали проникнення.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Другий заявлений мотив — безпека цивільного населення. Обмеження несанкціонованого перебування людей безпосередньо біля лінії кордону знижує ризик того, що цивільні опиняться в зоні, де ведеться спостереження, встановлені інженерні загородження чи можуть відбуватися бойові зіткнення. У прикордонних умовах ця мета накладається на суто безпекову логіку: чим менше непередбачуваного людського трафіку в смузі, тим простіше прикордонним підрозділам відстежувати реальні загрози й реагувати на них без ризику сплутати цивільну особу з порушником.
Тимчасовість як умова легітимності
У Держприкордонслужбі окремо наголошують на тимчасовому характері обмежень — вони діятимуть виключно на період правового режиму воєнного стану. Це принципова деталь для того, як подібні рішення вписуються в правову систему. Обмеження прав громадян на в’їзд, проживання чи пересування територією поза межами звичайних процедур можливі саме тому, що прив’язані до чинності воєнного стану як окремого правового режиму. Як тільки воєнний стан припиняється, юридична підстава для спеціального прикордонного режиму зникає автоматично, і повернення смуги під звичайний правовий режим не потребуватиме окремого скасування постанови по суті.
Для системи державного управління це рішення також є прикладом того, як розширюється практика керування прикордонною територією через підзаконні акти уряду, а не через зміни до профільних законів. Кабмін діє в межах наданих йому воєнним станом повноважень, а Держприкордонслужба виступає виконавцем і одночасно комунікатором рішення для населення прикордонних регіонів, пояснюючи логіку обмежень через конкретні ризики — розвідувально-підривну діяльність і потенційне використання білоруської території.
