Документ, який потрапив у поле зору Fox News, — це не просто чергова угода про торгівлю. Це багаторічна дорожня карта, затверджена російською стороною ще у вересні 2024 року, яка описує, як Москва і Тегеран планують інтегрувати свої економіки та військово-промислові комплекси так, щоб західні обмеження втрачали сенс. Документ підготовлено задовго до нинішньої війни між Іраном та США, і саме тому він цінний — він показує стратегічний задум, а не реакцію на конфлікт.
Головне в цій історії не окремі проєкти, а логіка, яку намагається вибудувати Кремль. Аналітик Фонду захисту демократій Кеті Коркія слушно зауважує: сама співпраця між Росією та Іраном не новина, про неї відомо роками. Новизна — у спробі перетворити розрізнені контакти в цілісну архітектуру, яка страхує обидві країни від економічної ізоляції одночасно.
Фінансова інфраструктура в обхід долара
Найбільш промовиста частина плану — фінансова. Документ фіксує конкретну ціль: збільшити частку двосторонньої торгівлі в національних валютах з 68% у 2024 році до 71% до 2026-го. Це не декларація про наміри, а планова показник з термінами.
Паралельно передбачено розширення кореспондентських рахунків у рублях і ріалах, розвиток цифрових валют центральних банків для транскордонних розрахунків та підключення фінансових установ до незалежних систем передачі фінансових повідомлень. Останнє — це фактично спроба створити альтернативу міжнародній банківській інфраструктурі, від якої обидві країни відрізані через санкції. У самому тексті слова «ухилення від санкцій» не вживаються — офіційна мова обережніша, йдеться про протидію «односторонніми обмежувальними заходами». Але суть від цього не змінюється.
Ядерна та енергетична складова
Росія залишає за собою роль оператора іранської атомної станції Бушер — постачання палива, технічне обслуговування першого енергоблоку та продовження будівництва другого і третього. Те, що восени 2026 року «Росатом» звітував про повернення російських фахівців на об’єкт і доставку палива, підтверджує: цей напрям не залишився на папері.
Окремий блок присвячений нафтогазовим родовищам — Шадеган, Кіш, Північний Парс. За реалізацію відповідальні Міністерство енергетики Росії та неназвані компанії, і, за наявними даними, принаймні один із цих проєктів уже втілено. Для Ірану це спосіб залучити інвестиції та технології попри ізоляцію від західних енергетичних гігантів. Для Росії — це присутність у регіоні, де вона традиційно не мала такого впливу.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Авіація, транспорт і військовий вимір
Один із найчутливіших пунктів плану — локалізація виробництва деталей для російських літаків на іранських підприємствах. Передбачено визначення номенклатури комплектуючих, пошук іранських виробників, їхню сертифікацію через «Росавіацію» та підписання угоди про локалізацію. Це прямий наслідок санкційного тиску на російську авіапромисловість, позбавлену західних компонентів.
Транспортна частина плану ще амбітніша — залізниця російської колії шириною 1520 міліметрів від кордону з Азербайджаном до іранських портів на Перській затоці. Це елемент коридору «Північ — Південь», який дає Росії вихід до теплих морів в обхід традиційних маршрутів через протоки, підконтрольні НАТО.
Що це означає для балансу сил
Кадрова деталь у документі підказує рівень серйозності намірів: російську сторону в комісії з торговельно-економічного співробітництва очолює міністр енергетики Сергій Цивілев, чия дружина — заступниця міністра оборони Росії, донька покійного двоюрідного брата Путіна. Це не технічний чиновник, а людина з прямим доступом до найвищого рівня влади.
Разом із раніше повідомленою передачею Іраном розвідданих для ударів по об’єктах США на Близькому Сході та запитом Тегерана на постачання російських дронів для війни проти Ізраїлю й Америки, картина складається цілісна. Фінансова, енергетична, транспортна й військово-технічна співпраця — це не окремі епізоди, а елементи однієї стратегії взаємної підтримки двох країн, що перебувають під найжорсткішим санкційним тиском Заходу. Питання лише в тому, скільки з цих пунктів пережили початок відкритої війни між Іраном і США, і саме це залишається білою плямою для західних розвідок.
