Протягом кількох діб Вашингтон скасував те, що будувалося роками. Йдеться не про технічну поправку до санкційного режиму, а про демонтаж принципу, на якому трималася американська політика щодо Москви з 2022 року: агресор платить ціну за війну. Рішення дозволити імпорт російського дизельного палива перекреслює не лише санкції, а й логіку, яку сам Трамп публічно підтримував попередні півтора року.
За цим стоїть не одна подія, а послідовність кроків: погроза припинити обмін розвідданими з Україною, якщо та продовжить бити по нафтопереробних заводах РФ, мовчання щодо російських ударів по енергооб’єктах, зокрема підприємствах з американським капіталом, відсутність будь-якої реакції на загибель українських дітей від обстрілів. Кожен із цих епізодів окремо можна було б списати на тактичну паузу. Разом вони складають картину зміни курсу.
Де тут порушення власних правил
У 2022 році США запровадили заборону на імпорт російських енергоресурсів як пряму відповідь на повномасштабне вторгнення. Це був один із небагатьох санкційних інструментів, що мав символічну і практичну вагу одночасно: він позбавляв Кремль частини валютної виручки і демонстрував єдність позиції Заходу. Група сенаторів з обох партій відкрито звинуватила адміністрацію в порушенні федерального закону та фактичному фінансуванні Москви через повернення на ринок російського дизелю.
Паралельно Трамп транслює тезу про «енергетичне перемир’я» між Україною та Росією, хоча буквально одразу після цих заяв росіяни завдали удару по електростанції в Харкові. Звинувачення на адресу Києва в зриві переговорів виглядають особливо дивно на тлі того, що саме українська сторона неодноразово пропонувала перемир’я, тоді як Росія жодного разу не погодилася ні на паузу в бойових діях, ні на змістовні перемовини.
Логіка Кремля та розрахунок Білого дому
Путін отримує те, заради чого затягував кожен раунд перемовин: часовий ресурс і економічне послаблення тиску без жодних власних поступок. Формула war of attrition працює на Росію доти, доки Захід постачає зброю, а санкції тримають тиск на економіку. Щойно один із цих елементів слабне, баланс зміщується не на користь України, а механізм завершення війни зникає — адже припинити бойові дії може виключно той, хто їх розпочав.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Для Трампа мотивація інша. Публічно вона подається як турбота про ціни на паливо для американських виборців: нібито причина дорожнечі — українська війна, а не політика самого Білого дому щодо Ірану. Але обсяги, які Росія здатна додати на світовий ринок, надто малі, щоб реально вплинути на ціни. Це робить пояснення про паливо радше прикриттям, ніж реальним мотивом.
Ділові інтереси навколо угоди
Більш правдоподібне пояснення — незавершені комерційні домовленості, які обговорювалися між росіянами та людьми з оточення Трампа. Йдеться про можливе повернення до теми газопроводів «Північний потік» та проєкти з видобутку корисних копалин в Арктиці. До цього додається інформація про те, що активи російської компанії «Лукойл» можуть перейти бізнес-консорціуму, пов’язаному з близькосхідними партнерами провідних переговірників адміністрації щодо України, а також із родинами самих переговірників. Якщо ці угоди справді впливають на політичні рішення, це змінює саму природу перемовин: вони перестають бути дипломатією і стають комерційною угодою за рахунок третьої сторони.
Уроки для України та союзників
Перший і найболючіший висновок — на сталість американської позиції покладатися не можна. Санкційний режим, що вибудовувався роками, може бути скасований одноосібним рішенням за лічені дні. У Вашингтоні зараз до авторитарних лідерів нерідко ставляться поблажливіше, ніж до демократично обраних партнерів.
- Санкційна політика США більше не гарантовано стабільна і може змінюватися без узгодження з союзниками
- Особисті ділові інтереси оточення можуть впливати на зовнішньополітичні рішення щодо війни
- Україні доведеться дедалі більше розраховувати на європейську підтримку — розвідку, озброєння, фінансову допомогу
- Тиск на Росію через удари по нафтопереробних заводах залишається ключовим інструментом, незалежно від позиції Вашингтона
Другий урок прикріший: адміністрація демонструє готовність торгувати принципами заради вигоди наближених осіб. За таких умов Україна навряд чи зупинить удари по російській нафтопереробній інфраструктурі — ймовірно, продовжить їх за підтримки європейських партнерів, включно з розвідувальними даними, озброєнням і фінансовою допомогою з кількох країн континенту. Саме європейська складова залишається останнім стабільним елементом у підтримці, коли американська політика демонструє готовність різко змінювати курс.
