Суперечки Брюсселя з Вашингтоном навколо мит, підтримки України чи зобов’язань у НАТО виглядають гостро, але мають одну властивість, якої бракує відносинам з Москвою і Пекіном, — їх можна залагодити за столом переговорів. Європа і США пов’язані спільними економічними інтересами та безпековою архітектурою, яка складалася десятиліттями. Тертя з адміністрацією Трампа — це проблема тактична. А ось виклики з боку Росії та Китаю мають структурний характер, і саме вони визначатимуть безпекову й економічну політику континенту в найближчі роки.
Парадокс слабшої, але небезпечнішої Росії
Логіка, за якою виснажена війною економіка РФ мала б підштовхнути Кремль до поступок, не спрацьовує. Погіршення фінансового становища Росії радше провокує протилежну реакцію — спробу компенсувати економічну слабкість активнішими діями на полі бою. Формула проста і тривожна: чим гірше йдуть справи в російській економіці, тим агресивнішою може ставати її зовнішня політика.
Це означає, що в найближчі місяці варто очікувати не деескалації, а посилення тиску з боку Москви — додаткової мобілізації, інтенсивніших ударів по українських містах та енергетичній інфраструктурі, а також розширення гібридної активності проти країн НАТО. Для європейських урядів це знімає ілюзію, що виснаження РФ автоматично наближає завершення конфлікту. Слабкість супротивника не гарантує його поступливості — вона лише змінює форму загрози.
Китай і структурна суперечність інтересів
Якщо конфлікт з Росією має виразно військовий вимір, то протистояння з Китаєм розгортається переважно в економічній площині — і від того не менш глибоке. У Європі склався практично одностайний погляд на проблему: промислові субсидії, надлишкові виробничі потужності, керована валютна політика та експортоорієнтована модель зростання Китаю створюють нерівні умови конкуренції. У відповідь ЄС формує інструментарій економічної безпеки — обмеження на інвестиції, фільтри в держзакупівлях, механізми торговельного захисту.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Пекін сприймає ці кроки не як захист ринку, а як спробу стримати китайський розвиток. Це принципова різниця у трактуванні одних і тих самих дій, яка робить компроміс майже недосяжним: сторони не сперечаються про деталі, вони по-різному бачать саму мету. Домовленості з окремих товарних груп чи секторів можливі, але вони не усувають глибшу розбіжність стратегічних інтересів.
- Найімовірніший сценарій — керована конфронтація без відкритої торгової війни
- Європа поступово розширює секторальні обмеження
- Китай відповідає вибірковими тарифами та регуляторним тиском
- Повного розриву економічних зв’язків не передбачається
Внутрішня єдність як умова стійкості
Здатність Європи витримувати тиск одночасно з двох напрямків залежить не так від зовнішніх союзів, як від власної політичної консолідації. Тут ключовим тестом стануть президентські вибори у Франції 2027 року. Можлива перемога Марін Ле Пен здатна поставити під сумнів усю нинішню архітектуру європейської відповіді — від підтримки України та санкційного режиму проти Росії до узгодженої лінії щодо Китаю.
Це означає, що зовнішньополітична стійкість Європи вирішується не лише на переговорах з Вашингтоном, Москвою чи Пекіном, а й на внутрішніх виборах у ключових країнах-членах. Розстановка сил, яка сьогодні виглядає стабільною, може змінитися не через зовнішній удар, а через внутрішньополітичний зсув в одній з провідних держав блоку. У цьому сенсі найбільша вразливість Європи — не в силі супротивників, а у власній здатності зберігати єдину лінію протягом років, а не місяців.
