Суспільство
Сьогодні, 6 січня, народився той, хто довів, що всесвітньо відоме місто Троя – не просто красива вигадка створена Гомером понад 2,5 тис. років тому, а реальне історичне місце
Зміст
Генріх Шліман, німецький комерсант-аматор без формальної археологічної освіти, у 1870-х роках знайшов руїни Трої на пагорбі біля моря у сучасній Туреччині. Його пристрасна віра в історичність “Іліади” та “Одіссеї” перевернула уявлення про давньогрецьку історію, хоча й коштувала йому багатьох помилок і критики.
Про дивовижні перипетії життя Генріха Шлімана, більше розповість Еспресо.
Від бідного хлопчика до мільйонера
молодий Шліман, фото: Вікіпедія
Генріх Шліман народився 6 січня 1822 року в маленькому містечку Нойбуков у Мекленбурзі (сучасна Німеччина) у родині бідного пастора. Рано втратив матір, мав важке дитинство, працював з 14 років учнем у крамниці.
Щоб вирватися зі злиднів, Шліман записався юнгою на корабель до Венесуели. Однак той потрапив в сильний шторм, корабель затонув, а юний Генріх дивом вижив. З ранніх років Шліман виявляв неймовірну наполегливість, а особливо талант до мов – за життя він вільно володів понад десятком мов, включаючи давньогрецьку.
Шліман став класичним прикладом людини, яка сама себе зробила. Він заробив великі статки на торгівлі в Росії (зокрема, на постачанні пороху під час Кримської війни), в США та Європі. До 40 років він уже був мільйонером, що дозволило йому залишити бізнес і повністю присвятити себе своїй дитячій мрії – знайти Трою.
Пристрасть до археології та віра в Гомера
Генріх Шліман та Вільгельм Дерпфельд біля Левових воріт у Мікенах, фото: Вікіпедія
З дитинства Шліман був одержимий поемами Гомера. Він вважав “Іліаду” не міфом, а відображенням реальних подій. Хоча у той час більшість учених сприймали Троянську війну як літературний вимисел, а можливе місце Трої шукали зовсім в іншому місці.
Шліман не мав наукової освіти, але мав гроші, енергію та копію “Іліади” як путівник, немов власну Біблія, яку постійно вивчав і шукав підказок. Тобто те, що для інших було поезією, для нього стало навігацією.
Він детально вивчив “Іліаду”, аналізував описи ландшафту, річок, пагорбів і дійшов висновку, що Троя має бути в районі пагорба Гіссарлик (“фортеця, замок” турецькою), на крайньому заході сучасної Туреччини в районі Троади. Тоді це була Османська імперія і на той час там були розкидані руїни якогось старого міста, але ніхто точно не знав, якого саме.
До речі, у поемах Гомера місто має дві назви: Троя та Іліос. Пізніше Іліос перетворився на Іліон. У “Іліаді” переважно вживається “Троя”, в “Одіссеї” – “Іліон”.
У 1868 році Шліман відвідав цей пагорб і познайомився з англійським археологом-аматором Френком Калвертом, який уже підозрював, що Гісарлик – це справжнє місце, де спочиває під землею легендарне місто. Ще до розкопок Шлімана, той роками шукав там Трою. Тому є чимало голосів, які кажуть, що Шліман, по суті, привласнив доробок Калверта, оскільки мав більше грошей і можливостей для своїх розкопок та розголосу справи.
Як Шліман знайшов Трою та грандіозний “Скарб Пріама”
Маска Агамемнона та “Скарб Пріама”, фото: Вікіпедія
Хай там як, в цей період Шліман горів думкою, що має взятися за свої розкопки. Він навіть вдруге одружився (спершу розлучившись з росіянкою, яка не любила історії, і від якої мав трьох дітей) з грецькою археологинею Софією Енгастроменос, щоб максимально зануритися в грецький світ. Та й Софія також була закохана у поему Гомера.
Продавши весь бізнес, у 1870 році (офіційно з дозволом у 1871-му) Шліман та його дружина почали масштабні роботи на Гісарлику. Він найняв сотні робітників і вирив величезний рів глибиною до 15 метрів і шириною 40 метрів – так званий тепер “Шліманів рів”.
Його методи були варварськими за сучасними стандартами. Адже він поспішав, не документував шари належним чином і знищив частину важливих шарів історії. Як наслідок, за роки розкопок він знайшов щонайменше сім шарів давніх міст в цьому районі.
Але лише у влітку 1873 року, буквально за день до закінчення сезону, Шліман знайшов найважливіше – схованку із золотими прикрасами, срібними посудинами та зброєю. Він назвав її “Скарбом Пріама” і оголосив, що це коштовності Олени Троянської. Але насправді, як з’ясували пізніше, це шар “Троя II”, датований приблизно 2400 р. до н.е., тобто на 1000 років раніше Троянської війни і належав якимись іншим заможним мешканцям міста.
Та саме цей скарб увінчав справу Шлімана. Бо там було приблизно сотня прикрас із золота, срібла та інших металів: діадеми, ланцюжки, браслети, підвіски, чаші Все те, що мріє знайти кожен археолог! Загалом там знайшли 10 тис. різних стародавніх предметів.
Сам Шліман майже до кінця життя вірив, що це коштовності часів Троянської війни. Але незадовго до його смерті, вчені таки довели помилку археолога-аматора, чим, звісно, зіпсували тому настрій останніх років життя.
Визнання: від скепсису до світової сенсації
Вид з Гіссарлика, на думку Шлімана, на цьому місці розташовувався табір Агамемнона, фото 2007 року, фото: Вікіпедія
Спочатку науковці поставилися до знахідок дуже скептично. Це зрозуміло, враховуючи одержимість Шлімана вони вважали його фантазером і шарлатаном. Однак публіка була в захваті. Навіть прем’єр-міністр Великої Британії Вільям Гладстон, сам великий знавець класики, підтримав Шлімана.
У 1874 році вийшла його книга “Троя та її руїни”, яка стала бестселером.
Пізніше, за участю Вільгельма Дьорпфельда (професійного архітектора, який спершу вважав знахідку Трої помилковою), Шліман визнав, що “гомерівська” Троя – це не Троя II, а вищі шари, які мають такі ж назви, лиш інші цифри (ймовірно, Троя VI або VIIa, близько 1250–1180 рр. до н.е.).
У підсумку лише у 1890 році археологічне співтовариство дійшло консенсусу і більшість учених погодилася, що Гісарлик – це дійсно місце тої самої Трої, а поеми Гомера мають історичне ядро. Символічно, що в той же рік помер 68-річний Шліман, ніби виконавши свою місію.
Сьогодні археологи продовжують розкопки на пагорбу Гісарлик, який знову іменують Троєю, яка внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Ось так Шліман здійснив власну одісею: від дитячої мрії – через сумнів і насмішки – до відкриття, яке пережило його самого.
Додамо, що крім Трої, Шліман також шукав місця плавання легендарних аргонавтів. І тут йому знову пощастило. Адже у 1876 році в Мікенах Шліман розкопав відому “Маску Агамемнона”, яку історики називають “Моною Лізою доісторичних часів”. Хоч Шліман вірив, що дійсно знайшов маску Агамемнона – вождя ахейців з “Іліади”, але сучасні дослідження датують маску XVI століттям до н.е., тобто на 300–400 років раніше передбачуваного часу Троянської війни.
Доля “Скарбу Пріама”, який у заручниках Росії
дружина Шлімана у прикрасах “Скарбу Пріама” та їх сучасний вигляд у музеї, фото: Вікіпедія
Скарб Пріама, знайдений Генріхом Шліманом у 1873 році на пагорбі Гісарлик, спочатку став справжньою пригодою: археолог-аматор контрабандою вивіз його до Афін, побоюючись конфіскації османською владою.
Після судового позову турків Шліман заплатив штраф і викупив частину скарбу, а згодом подарував основну колекцію (золото, діадеми, браслети, посудини) Берлінським музеям. Там скарб виставили в 1881 році як сенсацію – і саме тоді світ побачив знамениту фотографію дружини Шлімана Софії в “коштовностях Олени”.
Під час Другої світової війни скарб сховали в бункері під Берлінським зоопарком, щоб уберегти від бомбардувань. Але у 1945 році, після взяття Берліна Червоною армією, колекцію забрали радянські війська як трофей.
Довгі десятиліття (аж до 1993–1994 років) СРСР офіційно заперечував її наявність – ходили чутки про таємні сховища в Ленінграді, розплавлення чи навіть американського мільйонера.
Насправді ж основна частина (понад 250 предметів) опинилася в Державному музеї образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна в Москві, де її вперше офіційно показали публіці лише в 1990-х.
Сьогодні Скарб Пріама (або “Троянське золото”) досі зберігається в Пушкінському музеї в Москві. Росія вважає його законним “компенсаційним надбанням” за величезні втрати від нацистського розграбування під час війни. Німеччина ж вимагає повернення, вважаючи це незаконним вивезенням. Спір триває десятиліттями, і наразі жодної повної реституції не відбулося – скарб залишається одним із найяскравіших прикладів “трофейного мистецтва” XX століття.
Значення та сучасні відлуння: Троя досі надихає
кадр з фільму “Одіссея”, фото: Universal
Тож відкриття Шлімана довело, що старі міфи можуть мати реальну основу, і заклало фундамент сучасних досліджень археології бронзового віку. Хоча він знищив частину пам’ятки, його ентузіазм популяризував археологію як ніколи раніше.
Адже історія Шлімана надихнула багато інших людей зацікавитися археологією та продовжувати шукати у старих міфах зерно правди.
А історія Трої та Одіссея не втрачає актуальності навіть у тепер. Наприклад, цього року на екрани виходить мегаочікувана екранізація “Одіссеї” від Крістофера Нолана – з Меттом Деймоном в ролі Одіссея, Томом Голландом, Енн Гетевей та бюджетом у сотні мільйонів доларів. Фільм уже називають одним із головних блокбастерів року, а трейлери з Троянським конем і морськими пригодами викликають справжній ажіотаж.
Генріх Шліман, напевно, посміхнувся б, адже його дитяча мрія про Трою продовжує надихати мільйони людей – і на сторінках книг, і на великих екранах.
Читайте також: Не підтримав Мазепу й залишив легенду про золото: 301 рік тому росіяни закатували гетьмана Павла Полуботка
