Міністр економіки та довкілля Олександр Кравченко озвучив цифру, яка змінює масштаб дискусії про підтримку бізнесу під час війни: у 2026 році збитки українських підприємств від російських ударів можуть сягнути 10 мільярдів доларів. Це не разова компенсація за зруйновані активи, а системний виклик, який жодна з чинних державних програм покрити не здатна.
Чому наявні інструменти вичерпали ресурс
Компенсація збитків, пільгове кредитування та програма «5-7-9» створювалися під інший масштаб проблеми. Вони орієнтовані передусім на малий і середній бізнес — невеликі суми, прості процедури, обмежений бюджет. Коли йдеться про мільярди доларів щорічних втрат по всій економіці, ці механізми фізично не в змозі закрити потребу. Уряд це визнає прямо: програми планують розширювати, але фіскальний ресурс держави обмежений, а бюджет і без того навантажений військовими видатками.
Паралельно намагався працювати класичний ринок страхування, підкріплений перестрахуванням за кордоном, зокрема через Lloyd’s у Великій Британії. Але тут виникли дві структурні проблеми, які Кравченко назвав відкрито:
- перестрахування воєнних ризиків коштує дуже дорого, а обсяг наявної ємності практично вичерпаний;
- портфелі ризиків в Україні надто концентровані, дуже волатильні і не диверсифіковані географічно чи галузево, тому міжнародні перестраховики закладають у ціну величезну премію за невизначеність.
Логіка фонду first loss
Замість спроби покрити кожен випадок на сто відсотків, уряд пропонує інший принцип — розділити ризик на шари. Держава через страховий фонд бере на себе перший, найбільш імовірний і водночас найбільш дорогий для комерційного ринку транш збитку — так званий first loss. Йдеться про компенсацію в межах до 10 мільйонів доларів на випадок. Усе, що перевищує цей ліміт, може дострахувати приватний страховий ринок — уже за суттєво нижчою ціною, бо найризикованішу частину покриття держава вже забрала на себе.
Економічний сенс тут простий: коли перший, найдорожчий шар ризику покритий гарантованим державним чи донорським капіталом, вартість решти покриття для комерційних перестраховиків різко падає. За розрахунками міністерства, вартість такого страхування для бізнесу становитиме близько 2% від суми покриття в межах встановленого ліміту — сума, яку підприємство може закласти в операційні витрати, на відміну від ринкових тарифів воєнного страхування, які часто економічно недоступні.
Мета фонду — не компенсувати збиток повністю, а дати бізнесу швидкий стартовий капітал: відновити критичне обладнання, зберегти персонал, не втратити контракти і якнайшвидше повернутися до роботи. Це принципово інша філософія підтримки — не покриття втрат постфактум, а забезпечення безперервності виробництва.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Звідки взяти капітал і чому саме ПДВ
Найскладніше питання — наповнення фонду. За словами Кравченка, на старті потрібен капітал у 2-3 мільярди доларів, і Україна готова взяти на себе суттєву частку цієї суми, розраховуючи, що далі підключаться донори. Логіка тут прагматична: чим серйознішою є готовність української сторони співфінансувати механізм, тим більше шансів залучити ресурс міжнародних партнерів.
Серед варіантів фінансування уряд розглядає підвищення ПДВ як один із найбільш реалістичних інструментів. Причина не в тому, що це найбезболісніший варіант, а в тому, що це найшвидший спосіб мобілізувати масштабний і передбачуваний потік коштів. ПДВ адмініструється вже наявною інфраструктурою, дає стабільне і масштабоване надходження, а часу на побудову нового фіскального механізму з нуля просто немає — фонд потрібно запускати до початку наступного опалювального сезону з інтенсивними обстрілами.
Терміни та ризики реалізації
Орієнтовний запуск механізму — 2027 рік, і це за умови, що джерела фінансування вдасться узгодити швидко. Паралельно з фінансовою моделлю уряд обіцяє посилити корпоративне управління і прозорість використання коштів фонду — без цього довіра як бізнесу, так і донорів до нового інструменту буде під сумнівом.
Ключовий ризик — політичний і фіскальний одночасно: підвищення ПДВ у розпал війни означає додаткове навантаження на споживачів і бізнес, який і так працює в умовах постійних атак. Водночас без такого рішення економіка ризикує втратити виробничі потужності, які просто не встигатимуть відновлюватися між ударами. Для сектору це означає, що найближчі місяці визначать, чи з’явиться в Україні перший системний механізм страхування воєнних ризиків, здатний працювати не точково, а в масштабах усієї економіки.
